Й, й (йот) — літера більшості слов'янських кириличних абеток (10-а в болгарській, 11-а в російській і білоруській, 14-а в українській). У сербській і македонській абетках відсутня, замість неї використовують літеру Ј. Й входить також до писемностей на кириличній основі для багатьох неслов'янських мов.
Історія
Знак Й походить з церковнослов'янської писемності XV–XVI століть, будучи поєднанням літери И і запозиченого з грецької писемності знаку стислості. Строге фонетичне розмежування зображень И і Й виникло в українському друці початку XVII століття; в ході «книжної справи» часів патріарха Нікона воно перейшло в московські видання церковнослов'янських книг (друга половина того ж століття) і використовується понині; старообрядці ж зберігають стару орфографічну систему, у якій іноді замість Й пишеться И (святыи небесныи владыка).
У зв'язку з наявністю різних писемних шкіл і типів письма (устав, півустав, скоропис) Й у староукраїнській писемності вживалося в кількох графічних варіантах, що допомагає визначити час і місце написання пам'яток.
У XVI столітті, крім рукописної, з'явилася друкована форма літери. Остаточно увійшла до вжитку як самостійна літера 1619 року в «Граматиці слов'янській» Мелетія Смотрицького.
При введенні гражданського шрифту в 1707-1711 роках було скасовано всі надрядкові знаки, тобто особливий символ Й зник. Його відновила в 1735 році Академія наук і мистецтв (часто цю дату вказують як дату виникнення літери Й), але формально окремою літерою не вважався: не включали в перелік літер абетки, не мав порядкового номера, у словниках об'єднували з И тощо. Офіційно літерою абетки Й стала тільки у XX столітті[1], хоча деякий «утиск у правах» зберігається понині: якщо пункти перерахування чого-небудь позначають російськими літерами, то Й (як і Ё) при цьому пропускають.
За російським зразком літера Й увійшла до гражданських шрифтів болгарської, української і білоруської писемностей. До середини XIX століття її використовували також у сербській, але замінили латиноподібним йотом Ј, який успадкувала і македонська писемність.
Використання
У сучасній українській мові літерою «й» позначають середньоязиковий сонорний щілинний приголосний звук перед голосним звуком (його, серйозний) та нескладовий голосний і у кінці складу після голосного (стій, дбайте). Також в українській і болгарській мовах поєднання йо використовується на початку слів і після голосних замість літери Ё.
Й буває велике й мале, має рукописну й друковану форми.
Нині використовується також при класифікаційних позначеннях і означає «чотирнадцятий». При цифровій нумерації літера вживається як додаткова диференційна ознака, коли ряд предметів має такий самий номер: шифр № 8-й.
Таблиця кодів
| Кодування
|
Реєстр
|
Десятковий код
|
Шістнадцятковий код
|
Вісімковий код
|
Двійковий код
|
Юнікод
(монолітний)
|
Велика
|
1049
|
0419
|
002031
|
00000100 00011001
|
| Мала
|
1081
|
0439
|
002071
|
00000100 00111001
|
Юнікод
(розкладання)
|
Велика
|
68682502
|
0418 0306
|
00406001406
|
00000100 00011000 00000011 00000110
|
| Мала
|
70779654
|
0438 0306
|
00416001406
|
00000100 00111000 00000011 00000110
|
| ISO 8859-5
|
Велика
|
185
|
B9
|
271
|
10111001
|
| Мала
|
217
|
D9
|
331
|
11011001
|
| KOI-8
|
Велика
|
234
|
EA
|
352
|
11101010
|
| Мала
|
202
|
CA
|
312
|
11001010
|
| Windows-1251
|
Велика
|
201
|
C9
|
311
|
11001001
|
| Мала
|
233
|
E9
|
351
|
11101001
|
У HTML велику літеру Й можна записати як Й чи Й, а малу й — як й чи й.
Примітки
- ↑ Ширяев И. Практический учебник русской грамматики. Часть I. Этимология. По новой орфографии. Для младших классов средних учебных заведений, высших начальных училищ, торговых школ, курсов для взрослых и др. училищ. — М. : Книгоиздательство «Друг», типография Объед. Соц.-Демократ. Организаций «Коммунист», 1918. — С. 5. (рос.)
Джерела
Література
