|портрет=
Андрі́й Ві́кторович Шкурба́ (нар. 15 листопада 1959, Київ) — український інфекціоніст, професор кафедри інфекційних хвороб Національного медичного університету імені О. О. Богомольця (2011), доктор медичних наук (2009), професор (2015).
Народився в Києві. Батько — Шкурба Віктор Васильович, математик та кібернетик. Мати — Емілія Олександрівна, була дільничним лікарем. Лікарську освіту здобув у Київському медичному інституті (КМІ) у 1976—1982 роках.
У 1982—1984 роках — клінічний ординатор при кафедрі інфекційних хвороб КМІ. У 1984—1986 роках — лікар ІІ інфекційного відділення київської МІКЛ № 5. У 1986—1991 роках — ординатор інфекційного центру 408-го військового госпіталю (нині Національний військово-медичний клінічний центр «Головний військовий клінічний госпіталь»).[1] Лікарська категорія — вища за фахом «Інфекційні хвороби».[1]
З 1991 по 2000 рік — асистент, з 2000 року — доцент кафедри інфекційних хвороб НМУ ім. О. О. Богомольця.[1] З 2011 року — професор цієї кафедри. Відповідальний за лікувальну роботу на кафедрі та за навчання інтернів.[2][3]
Заступник головного редактора журналів «Сучасні інфекції» та «Клиническая инфектология и паразитология (международный научно-практический журнал)».[2][3]
Кандидатська дисертація «Позапечінковий холестаз при вірусних гепатитах» (1996, науковий керівник Жанна Возіанова). Докторська дисертація «Можливості уніфікації за допомогою комп'ютерних програм діагностики та лікування різних варіантів вірусних гепатитів» (2009, наукові консультанти Жанна Возіанова, Ірина Булах).[1]
Напрямок наукової роботи: вірусні гепатити; тропічна медицина, впровадження медичної інформатики в інфектологію.[1]
Автор 216 наукових робіт, з яких 32 — навчально-методичні. Має 5 патентів на корисну модель і 1 патент України (на 20 років)[4]
Співавтор 2 підручників, 4 навчальних посібників, 1 наукової монографії, 8 типових та 18 робочих навчальних програм з навчальної дисципліни «Інфекційні хвороби» та відповідних вказаній дисципліні елективних курсів для вищих медичних навчальних закладів IV рівня акредитації.[2][3]
Окремі праці (самостійно і у співавторстві):[1]