Чакавське наріччя

чакавське наріччя
Čakavsko narječje (čakavica, čakavština)
Хорватські діалекти в Хорватії та Боснії і Герцеговині
Поширена в	Хорватія, Австрія
Регіон	Південно-Східна Європа
Носії	5,5 млн
Писемність	латинка (гаєвиця)
Класифікація	Індо-Європейська Балтослов'янська Слов'янська Південно-слов'янська
Офіційний статус
Офіційна	Хорватія
Регіональна	Австрія
Коди мови
ISO 639-3	ckm

Ча́кавське наріччя, ча́кавський діале́кт також ча́кавиця^[1][2] — одне з трьох головних наріч хорватської мови, поряд з кайкавським та штокавським^[3][4].

Назва

Назва наріччя походить від вимови займенника «що» («ča» — «ча»), на відміну від кайкавського «кай» («kaj») та штокавського «што» («što», «šta»).

Поширеність

Чакавське наріччя поширене в Далмації та Істрії: область чакавиці простяглася вузькою смугою вздовж Адріатичного узбережжя від південних островів Корчули й Ластово до півострова Істрія. Існує шерег чакавських анклавів у континентальній Хорватії, у Лиці, Гірському Котарі і Жумбераку^[5]. Крім того, чакавською говіркою розмовляє хорватська діаспора у Бургенланді (Австрія), де цей діалект відомий як градищансько-хорватська мова.

Історія

Витоки утворення чакавиці сягають ХІІ–ХІІІ століття.

Чакавським наріччя писав свої твори хорватський національний поет Марко Марулич^[6]. Ганібал Луцич був одним з перших авторів, які писали на південному чакавському діалекті хорватської мови.

Значний внесок у дослідження чакавського наріччя вніс визначний польський мовознавець Веслав Борись^[pl][7].

Кількість носіїв

Загалом чакавським наріччям розмовляють близько 12 % хорватів^[8].

Література

• Juljusz Benešić. Gramatyka języka chorwackiego czyli serbskiego. Warszawa. 1937 s. 233–278. (пол.)/(хор.)
• Milan Kranjčević. Ričnik gacke čakavšćine. Katedra Čakavskog Sabora Pokrajine Gacke, Otočac, 2003. — XXII, 1190 str.
• Wiesław Boryś. Studia nad dialektem czakawskim Juraja Križanicia. Akcentuacja rzeczowników, Ossolineum, 1986 (Prace Slawistyczne nr 58 ), s. 128. (пол.)
• Wiesław Boryś. Budowa słowotwórcza rzeczowników w tekstach czakawskich XV i XVI w., Ossolineum, 1969 (Monografie Slawistyczne nr 18 ), s. 290. (пол.)
• Wiesław Boryś. Czakawskie studia leksykalne. Dziedzictwo prasłowiańskie w słownictwie czakawskim, Warszawa 1999, Slawistyczny Ośrodek Wydawniczy, s. 185. (пол.)
• Wiesław Boryś. Przyrostek -ac i pochodne w dialekcie czakawskim, Rocznik Slawistyczny XXVII, 1967, s. 41–59. (пол.)
• Wiesław Boryś. Ze studiów nad czakawsko-słoweńskimi związkami leksykalnymi, Studia z Filologii Polskiej i Słowiańskiej XII, 1972, s. 131–140. (пол.)
• Wiesław Boryś. Czakawskie brńuse, Rocznik Slawistyczny XXXVIII, 1977, s. 93–95. (пол.)
• Wiesław Boryś. Stare czakawskie odlek ‘potomstwo, potomek, spadkobierca’, Slawistyczne studia językoznawcze, Ossolineum, 1987, s. 69–73. (пол.)
• Wiesław Boryś. Z archaizmów w leksyce czakawskiej: j–uš it se ‘irytować się, niepokoić się’, «Tgolíchole Męstró». Gedankschrift für R. Olesch, Böhlau, Köln-Wien 1990, s. 237–241. (пол.)
• Wiesław Boryś. Ze studiów nad serbsko-chorwackim słownictwem topograficznym: dial. czakaw. prisme, Onomastica XXXIX, 1994 [1995], s. 113–116 (пол.)
• Wiesław Boryś. Czakawskie ridati, ridnuti i homonimia prasłowiańskiego *rin˛oti, Studia slawistyczne, red. J. Kornhauser i H. Mieczkowska, Universitas, Kraków 1998, s. 9–14. (пол.)
• Wiesław Boryś. Zróżnicowanie geograficzne archaicznej warstwy leksyki czakawskiej pochodzenia prasłowiańskiego, In memoriam Alfredi Zaręba et Josephi Reczek (Prace Komisji Słowianoznawstwa 51), Wydawnictwo Oddziału PAN, Kraków 1999 [2000], s. 99–107. (пол.)
• Wiesław Boryś. «Veyska zayk» – osobliwa archaiczna gwara czakawska w południowo-wschodniej części wyspy Krk, Studia linguistica in honorem Stanislai Stachowski, pod red. E. Mańczak-Wohlfeld, Kraków 2000, s. 27–43. (пол.)
• Wiesław Boryś. Czakawski pručiti : pručati ‘tracić, trwonić, marnotrawić’ i słowiańskie wyrazy pokrewne, Săkrovište sloves’noje. Studia slawistyczne ofiarowane Profesorowi Jerzemu Ruskowi na 70. urodziny, pod red. W. Stępniak-Minczewej i W. Borysia, Kraków 2000, Wydawnictwo UJ, s. 41–44. (пол.)
• Александар Белић. Правопис српскохрватског књижевног језика. Београд: Изд. књижарница Геце Кона, 1923, 304 с. (серб.)
• Stjepan Babić. Hrvatski jezik u političkom vrtlogu. Zagreb, 1990. (хор.)

Примітки

1. Людмила Васильєва. Слово про хорватську мову (генеза, історія, сучасний стан). Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Випуск 69.
2. Іван Лучук. «Батько хорватської літератури». «Буквоїд»
3. Людмила Васильєва.Становлення і розвиток літературних мов штокавської діасистеми. НАН України, Інститут української мови. — Київ, 2003. — 35 с.
4. Людмила Васильєва. Мовна ситуація в Хорватії на тлі мовної політики в країні (ХХ–початок XXI ст.) Мова і суспільство. 2018. Випуск 9. С. 33–45
5. Тяпко Г. Г. Хорватское «триязычье» в начале XXI в. - М. : Ин-т славяноведения РАН, Наука, 2006. (рос.)
6. Василь Лучик. Вступ до слов'янської філології.. Київ: Видавничий центр «Академія», 2008.— 344 с.
7. Веслав Борись. Мовознавство, 2022, № 1
8. Олександр Гаврош. Двадцять слов’янських мікромов

Посилання

• Людмила Васильєва. Слово про хорватську мову (генеза, історія, сучасний стан). Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Випуск 69.
• Istarski rječnik [Архівовано 22 жовтня 2019 у Wayback Machine.]
• Veglian Legends, or early-Croatian sagas of Antiquity and Middle age (in English)
• Wiesław Boryś. Etymologie słowiańskie i polskie : wybór studiów z okazji 45-lecia pracy naukowej. Warszawa : Slawistyczny Ośrodek Wydawniczy przy Instytucie Slawistyki PAN. 2007. ISBN 978-83-89191-59-5 (пол.)