PROFILBARU.COM

	Федір Коріятович
	Федір Коріятович
Прапор	Князь подільський
1389 — 1393
Попередник:	Костянтин Коріятович
Наступник:	Спитко Мельштинський
Прапор	Князь мукачівський
1396 — 1414
Наступник:	Ольга Коріятович
Народження:	бл.1331
Смерть:	1414; Мукачеве
Поховання:	Мукачево
Рід:	Коріятовичі
Батько:	Коріят Гедимінович
Шлюб:	Валга Драгівна
Діти:	Володимир, Жедевид-Іван, Марія, Анна
	Медіафайли у Вікісховищі

Федір Корятович (Коріятович, Коріатович) (бл. 1331 — 1414) — подільський князь з роду Коріятовичів, син Коріята-Михайла Гедиміновича, що князював у Новогрудку.

Життєпис

Дмитро Данилюк, дослідник історії Закарпаття, говорить про Федора Корятовича як князя Карпатської Русі у 90-х роках XIV століття, дати його життя визначає так: ? — 1414. На думку Михайла Лучкая, Федір Корятович народився десь на початку XIV століття і в дев'яностих роках цього століття він не міг воювати із князем Литви Вітовтом Великим, бо тоді «міг би мати вже понад дев'яносто років».

Згадується в джерелах на межі XIII–XIV століть. Мав від батька волость у Новогрудському князівстві, Гомельське князівство. Йому підпорядковувався молодший брат Василь — князь Бозький.

Князі Юрій, Олександр та Костянтин Корятовичі після битви на Синіх Водах (1362) стали володарями Подільського князівства. З 1377 року були ленниками Угорщини.

Близько 1389 року Федір Коріятович успадкував Поділля по смерті старших братів. 1392 року вступив в союз з Свидригайлом — на той час князем Вітебським, що також противився політиці Ягайла, спрямованій на повне підпорядкування удільних князівств аж до їх ліквідації; надав своєму слузі Бедришку села на Поділлі.

Восени 1393 року молдовсько-подільські війська зазнали поразки; Федір Коріятович покинув Поділля під натиском Вітовта і з сім'єю виїхав в Угорщину, сподіваючись з допомогою Сигізмунда продовжити боротьбу. Поділля було залишено на воєводу Нестиса, якому на допомогу прибули молдовські та угорські загони. Був прийнятий угорським королем Сигізмундом I і з 1393 року став паном Мукачівської домінії на Закарпатті.

1395 року Вітовт забрав від нього різні міста, зокрема, Скалу^[1]. У 1393—1414 роках був власником Бардіїва. Заснував монастир у Мукачеві (тут подібно був похований) і привів на Закарпаття близько 40 тисяч українців з Поділля (деякі історики вважають це легендою^[2]).

1402 року появився на Поділлі після втечі Свидригайла, з допомогою брата Василя, який утримав Бозьке князівство, пробував відновити свої права. Подільські старости його ув'язнили; ціною свободи для братів були акти (пол. homagialne) Ягайлу (Василь склав 1 липня 1403 року в Грубешові, Федір через кілька днів в Щекарові). Зрікся дідицтва, пробачив королю та шляхтичам ув'язнення, отримав свободу.

У документі за 1408 рік титулувався «Dux Podoliae et comes comitatus de Beregh» всупереч підписаним у 1403 році актам.

Сім'я

Діти:

Жедевид-Іван — ймовірно, посідав частину Поділля, за литовсько-руськими хроніками, один з очільників військ ВКЛ під Грюнвальдом 1410 року^[3];
Марія — разом з сестрою отримала від Сигізмунда Люксембурзького дотацію у 1416 році^[4];
Анна — дружина Петра Монтигердовича.

Вшанування пам'яті

Пам'ятник Князю Федору Коріятовичу в Мукачеві.
На честь Корятовича названо вулиці в Мукачеві, Львові, Хусті, Сваляві, Королевому та Береговому, одну із центральних площ Ужгорода.
У Вінниці та Кам'янець-Подільському— вулиця Князів Коріатовичів.
Кімната історичної пам'яті князя Федора Коріятовича у мукачівському замку Паланок.

У кінематографі

Німа стрічка «Коріатович» (або «Чарівний перстень Карпат») була однією з перших робіт, відзнятих на чеській студії А-В (згодом Barrandov) в 1922 р. Спонсорами художнього фільму виступили монсеньйор Августин Волошин та губернатор Підкарпатської Русі (Карпатської України) Костянтин Грабар, лібрето до фільму написав поет Василь Пачовський. Прем'єра відбулась у Празі 9 листопада 1922 року за присутності президента ЧСР Томаша Масарика^[5].

У драматургії

Вистава «Князь Корятович» (Легенда Мукачівського замку) за однойменною пє'сою Олександра Гавроша поставлена у Мукачівському драматичному театрі у 2017 році

Примітки

↑ Skała // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1889. — Т. X. — S. 642. (пол.) — S. 642. (пол.)
↑ Дмитро Дорошенко. Нарис історії України
↑ Stefan M. Kuczyński. Fedor Koriatowicz (†przed 1416)… — S. 383—384.
↑ Stefan M. Kuczyński. Fedor Koriatowicz (†przed 1416)… — S. 383.
↑ Чеські художні фільми 1898—1970, народний архів фільмів. Архів оригіналу за 17 квітня 2011. Процитовано 10 листопада 2009. [Архівовано 2011-04-17 у Wayback Machine.]

Джерела

Шабульдо Ф. М. Федір Коріятович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 274. — ISBN 978-966-00-1359-9.
Kuczyński S. M. Fedor Koriatowicz (†przed 1416) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków : Polska Akademia Umiejętności, 1947. — T. VI/4, zeszyt 29. — S. 383—384. (пол.)

Посилання

Коріятовичі // сайт Інституту історії НАНУ
Федір Коріятович // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1967. — Т. 8, кн. XVI : Літери Уш — Я. — С. 1977-1978. — 1000 екз.
Про князя Корятовича на rbdut.at.ua
Федір Коріятович // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 6. Біографічна частина: Н–Я / Відп. ред. М. М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2016. — с. 272—273