| В іншому мовному розділі є повніша стаття Tiszaásvány(угор.). Ви можете допомогти, розширивши поточну статтю за допомогою перекладу з угорської.
- Дивитись автоперекладену версію статті з мови «угорська».
- Перекладач повинен розуміти, що відповідальність за кінцевий вміст статті у Вікіпедії несе саме автор редагувань. Онлайн-переклад надається лише як корисний інструмент перегляду вмісту зрозумілою мовою. Не використовуйте невичитаний і невідкоригований машинний переклад у статтях української Вікіпедії!
- Машинний переклад Google є корисною відправною точкою для перекладу, але перекладачам необхідно виправляти помилки та підтверджувати точність перекладу, а не просто скопіювати машинний переклад до української Вікіпедії.
- Не перекладайте текст, який видається недостовірним або неякісним. Якщо можливо, перевірте текст за посиланнями, поданими в іншомовній статті.
- Докладні рекомендації: див. Вікіпедія:Переклад.
|
Тисаашвань (угор. Tiszaásvány, словац. Ašvaň) — село в Україні, в Ужгородському районі Закарпатської області, центр сільської ради. Населення становить 852 особи (станом на 2001 рік)[1][2]. Село розташоване на півдні Ужгородського району, за 16,8 кілометра[5] від районного центру.
Назва
Колишня назва населеного пункту — село «Мінеральне»[1].
Географія
Село Тисаашвань лежить за 16,8 км на південь від районного центру, фізична відстань до Києва — 620,8 км[5]. [джерело?]
Історія
Існує також легенда про походження села:
Нібито угорський король одного разу подорожував тут і кричав на візника: Csapj közé, fiam, Salamon, mert ittragadunk ebbe az ásványba!" Ну і ця королівська приказка дала назву трьом селам. Це села Чоп, Соломоново і Ашвань.
До 1282 р. члени сім'ї Гуткелед були власниками місцевості, коли маєток нащадка потрапив у руки родини Bacskay. У 1286 році Андраш Бацький передав село Тамасу Бочкай. У 1329 році він перейшов у власність родини Есені. У 15 столітті він належав до території комітату Саболч.
У 1413 р. село мало назву Aswan, у 1446 р. Azzonau. У 16 столітті він належав родині Сюрте. У 1555 р. тут був дворянський маєток, але згорів, тому в 1567 році його немає серед приміщень для оподаткування. Пізніше її знищили імперські війська, а потім татари. Він складався з 4 будинків у 1599 році, коли він був власністю Іштвана Бочкаї, після чиєї невірності він перейшов до королівської скарбниці. У 1675 році імператор Леопольд I подарував його Шандору Вечею та його братові.
У 1992 році громада села встановила пам’ятник місцевим жертвам сталінізму та Другої світової війни.
Туристичні місця
- реформатська будівля була побудована між 1937-1943 роками
- канали
- озера
Населення
Станом на 1989 рік у селі проживали 864 особи, серед них — 423 чоловіки і 441 жінка[6].
За даними перепису населення 2001 року у селі проживало 852[1][2] особи. Рідною мовою назвали[7]:
Політика
Голова сільської ради — Маломка Галина Юріївна, 1968 року народження, вперше обрана у 2006 році. Інтереси громади представляють 16 депутатів сільської ради[8][9][10]:
| Партія
|
Кількість депутатів
|
Відсоток
|
| самовисування
|
16
|
100,00%
|
Релігія
1720 р. жителі перейшли у реформаторство разом із власником бароном Болшаком.
Дерев’яну церкву та дзвіницю, збудовану в 1796 році, перевезли до Кошиць 1927 року як пам’ятку. Нинішня реформатська будівля була побудована між 1937-1943 роками.
Примітки
Посилання
