Насрін народилася в сім'ї Раджаба Алі й Едуль Ари в місті Міменсінгх в 1962 році; її батько був лікарем, згодом і вона стала гінекологинею.
Після закінчення середньої школи в 1976 році і коледжу в 1978 році, вивчала медицину в медичному коледжі Міменсінгху, філії університету Дакки, який закінчила в 1984 році зі ступенем бакалавр медицини. У коледжі продемонструвала схильність до поезії, писала твори у поетичному журналі під назвою «Shenjuti». Після закінчення університету працювала деякий час в клініці планування сім'ї у Міменсінгху, потім практикувалася в гінекологічному відділенні лікарні Мітфорд і у відділенні анестезії лікарні медичного коледжу Дакки.
Насрін була одружена тричі: з бенгальським поетом (Рудра Мохаммад Шахідуллах), бангладеським журналістом (Наджімул Іслам Хан) і редактором (Мінар Махмуд).
Є почесною громадянкою Парижа.
Діяльність
Працюючи гінекологинею, Насрін бачила багато історій зґвалтування, бачила, як розчаровуються жінки, народивши дівчаток, і тема утиску жінок стала основною в її творчості. Спочатку вона писала вірші, потім есе, врешті романи. Також видала відверті мемуари, заборонені в Бангладеш. Письменниця каже, що великий вплив на неї справили Вірджинія Вульф, Симона де Бовуар і Бегум Рокія.
Світову славу Насрін здобула в 1993 році, з публікацією напівдокументального роману «Lajja» («Ганьба») про переслідування індуїстів в Бангладеші (після того, як в 1992 році індуїстські фанатики в Індії зруйнували стародавню мечеть, побудовану, як вони вважали, на місці народження бога Рами).
Оскільки Насрін у книзі виступала за скасування шаріату, тобто права, заснованого на релігії, після виходу роману авторку переслідували та погрожували, в тому числі з фізичними нападами, роман вимагали заборонити.
В жовтні 1992 року одне фундаменталістське угрупування запропонувало нагороду за її смерть. У 1994 році проти Насрін порушили справу («за розпалювання ворожнечі»), доєднались інші загрози смерті, її називали «платною агенткою» антиісламістів. Сто тисяч демонстрантів кричали, що вона ренегатка, наймичка імперських сил, ще одне угруповання загрожувало випустити в місті отруйних змій, якщо її не стратять. Насрін вдалося втекти до Швеції, в 2004 року вона на кілька років переїхала до Індії (приїжджала у 2000 на презентацію книги, і тоді звучали заклики спалити її живцем), але після того, як знову почалися погрози (за голову письменниці було запропоновано 500 000 рупій в березні 2007, а в серпні 2007 обмежень на суму вже не робилося, а в листопаді в Колкаті, де вона жила, почалися такі заворушення проти неї, що довелося застосовувати армію. Насрін переїхала в Нью-Делі, де кілька місяців жила, по суті, під домашнім арештом), знову поїхала у Європу. Їй не вдалося більше побачити ні матері, ні батька.
У 2008 році Тасліму Насрін нагородили премією Симони де Бовуар, але вона відмовилася поїхати на церемонію нагородження в Париж, остерігаючись, що після її не впустять назад в Індію.
Їй все-таки вдалося повернутися в Індію, але жила в Нью-Делі, тому що уряд Західної Бенгалії в Калькутту її не пускав. У 2015 році, через погрози Аль-Каїди, емігрувала в Нью-Йорк.
Твори
Поезія
Shikore Bipul Khudha (Голод в коріннях), 1986
The Game in Reverse: Poems and Essays by Taslima Nasrin (Гра у Зворотнє: вірші та есе Тасліми Нашрін), 1995
Nirbashito Bahire Ontore (Вигнанець всередині і зовні), 1989
Amar Kichu Jay Ashe Ne (Мені начхати), 1990
Atole Ontorin (Полонянка в безодні), 1991
Balikar Gollachut (Гра дівчат), 1992
Behula Eka Bhashiyechilo Bhela, 1993
Ay Kosto Jhepe, Jibon Debo Mepe, 1994
Nirbashito Narir Kobita (Вірші з вигнання), 1996
Jolopodyo (Водяні лілії), 2000
Khali Khali Lage (Відчувши порожнечу), 2004
Kicchukhan Thako (Погостювати), 2005
Bhalobaso? Cchai baso (Це твоя любов! або купа сміття!), 2007
Bondini (Полонений), 2008
Зібрання есе
Nirbachito column (Вибрані колонки), 1990
Jabo na Keno jabo (Я не піду; навіщо це мені?), 1991
