Супутники Юпітера

Юпітер і Галілеєві супутники (згори вниз): Іо, Європа, Ганімед, Каллісто

Супутників Юпітера з підтвердженими орбітами відомо 95 (станом на 5 лютого 2024 року). Це число не включає численні мінісупутники метрового розміру та сотні можливих зовнішніх нерегулярних супутників кілометрового розміру, які не вдалося відстежувати достатній час для надійного визначення орбіти^[1]. Кожні кілька років публікують відкриття нових супутників. Очікується, що Юпітер має близько 100 нерегулярних супутників розміром понад 1 км^[2]. Наймасивнішими є чотири Галілеєві супутники Юпітера (Іо, Європа, Ганімед і Каллісто), які були відкриті Галілео Галілеєм в 1610 році і стали першими відкритими супутниками в інших планет Сонячної системи. Починаючи з 1892 року були виявлені десятки набагато менших супутників Юпітера, які отримали імена, пов'язані з римським богом Юпітером або його грецьким еквівалентом Зевсом, найчастіше на честь його коханок або дочок. З 87 відомих нерегулярних супутників Юпітера 38 ще не отримали офіційної назви.

Вісім супутників Юпітера є регулярними, вони мають проградні та майже колові орбіти, не сильно нахилені відносно екваторіальної площини Юпітера. Через свою велику масу Галілеєві супутники майже сферичні. Інші чотири регулярні супутники, відомі як внутрішні супутники, набагато менші та ближчі до Юпітера. Вони служать джерелами пилу, з якого утворюються кільця планети. Решта супутників Юпітера є зовнішніми нерегулярними супутниками. Їхні проградні й ретроградні орбіти розташовані набагато далі від Юпітера та мають високі нахили та ексцентриситети. Найбільші з них, ймовірно, є астероїдами, захопленими гравітацією Юпітера.

Фізичні та орбітальні характеристики супутників дуже різні. Діаметри кожного з чотирьох Галілеєвих супутників перевищує 3100 км, а найбільший з них, Ганімед, є дев'ятим за величиною об'єктом у Сонячній системі після Сонця та семи планет, — він навіть більший за Меркурій. Діаметри решти супутників менші за 250 км, найчастіше — всього кілька кілометрів. Галілеєві супутники значно перевищують за розмірами й масами інші супутники Юпітера: решта 91 відомий супутник і кільця разом узяті становлять лише 0,003 % загальної маси тіл на орбітах навколо Юпітера. Форми орбіт супутників коливаються від майже ідеально колових до дуже витягнутих та сильно нахилених, і багато з них обертаються в напрямку, протилежному до обертання Юпітера. Періоди обертання становлять від семи годин (швидше, ніж обертання Юпітера навколо своєї осі) до майже трьох земних років.

Походження та еволюція

Відносні маси супутників Юпітера. Супутники, менші за Європу, не видно в цьому масштабі: їх можна було б побачити лише при 100-кратному збільшенні.

Вважається, що регулярні супутники Юпітера утворилися з навколопланетного газово-пилового диска, аналогічного протопланетному диску навколо Сонця, з якого утворилися планети^[3][4]. На початку історії Юпітера могло утворитись близько 10 супутників з масами приблизно як у галілеєвих супутників, і теперішні супутники можуть бути їхніми залишками^[3][5]. Чисельні моделювання показують, що цей навколопланетний диск мав відносно велику масу, і з часом через нього пройшла значна частка маси Юпітера (кілька десятків відсотків). Утворення нинішніх супутників потребувало б лише 2 % маси протопланетного диска^[3].

У ранній історії Юпітера могло існувати кілька поколінь супутників з масами порядку мас галілеєвих супутників. Кожне з них могло з часом падати на Юпітер через взаємодію з диском, а нові супутники утворювалися з нового матеріалу, захопленого з навколосонячного диска^[3]. До моменту формування нинішнього (можливо, п'ятого) покоління супутників диск розсіявся настільки, що вже не змушував супутники падати на Юпітер^[5], однак вони продовжували зазнавати збурень. Іо, Європа та Ганімед потрапили в орбітальний резонанс 1:2:4, і це допомогло стабілізувати їхні орбіти. Більша маса Ганімеда означає, що він мігрував всередину швидше, ніж Європа та Іо^[3]. Припливна дисипація енергії в системі Юпітера все ще триває, і Каллісто, ймовірно, потрапить у резонанс приблизно через 1,5 мільярда років, створивши ланцюжок 1:2:4:8^[6].

Вважається, що зовнішні нерегулярні супутники походять від астероїдів, захоплених, коли навколопланетний диск все ще був достатньо масивним, щоб поглинути більшу частину їхнього імпульсу й таким чином захопити їх на орбіту. Багато з них, ймовірно, були розбиті механічними навантаженнями під час захоплення або пізнішими зіткненнями з іншими малими тілами, утворивши супутники, які ми бачимо тепер^[7].

Історія спостережень

Вигляд Юпітера і Галілеєвих супутників у 25-сантиметровий телескоп

Візуальні спостереження

1609 року Галілео Галілей спостерігав за Юпітером у телескоп та побачив деякі з його супутників^[8]. До січня 1610 року за допомогою телескопа з 20-кратним збільшенням він побачив усі чотири Галілеєві супутники, і опублікував свої результати в березні 1610 року^[9].

На першість у відкритті супутників претендував також німецький астроном Симон Маріус, який відкрив супутники через день після Галілея. Свою книгу на цю тему він опублікував лише в 1614 році. Назви супутників Іо, Європа, Ганімед та Каллісто дав саме Маріус^[10].

Жодних нових супутників не було виявлено, поки Едвард Барнард не відкрив Амальтею в 1892 році^[11].

Фотографічні та космічні спостереження

Відкриття «Вояджером-1» внутрішнього супутника Метіди 4 березня 1979 року, на якому видно крихітний силует супутника на тлі хмар Юпітера

На початку і в середині XX століття нові супутники відкривали за допомогою телескопічних фотографій на фотопластинки. Гімалію відкрили в 1904 році^[12], Елару в 1905^[13], Пасіфе в 1908^[14], Сінопе в 1914^[15], Лісітею і Карме в 1938^[16], Ананке в 1951^[17], Леду в 1974 році^[18].

До того, як космічні зонди «Вояджер» досягли Юпітера в 1979 році, було відомо тринадцять супутників, не рахуючи Фемісто, який спостерігався в 1975 році^[19], але був втрачений до 2000 року через недостатність спостережних даних. У 1979 році космічний корабель «Вояджер» виявив ще три внутрішні супутники: Метіду, Адрастею та Тебу^[20].

Цифрові телескопічні спостереження

У наступні 20 років після «Вояджерів» нові супутники не спостерігались. Нарешті, в жовтні 1999 року проєкт Spacewatch випадково відкрив Каллірое^[21]. У 1990-х роках телескопи перейшли з фотопластинок на цифрові ПЗЗ-камери, які дозволяли ширококутні огляди неба з безпрецедентною чутливістю та зробили можливими відкриття багатьох нових супутників^[22].

Скотт Шеппард, тогочасний аспірант Девіда Джуїтта, використовуючи ПЗЗ-камери 2,2-метрового телескопа UH88 в обсерваторії Мауна-Кеа та автоматизовані комп'ютерні алгоритми, у листопаді 2000 року відкрив одинадцять нових нерегулярних супутників Юпітера, включаючи раніше втрачену Фемісто^[23]. В наступні роки група Шеппарда і Джуїтта і незалежна від них група Бретта Гладмана, працюючи на телескопі CFHT, виявили десятки нових супутників^[24][25]. В результаті у 2000—2004 роках кількість відомих супутників Юпітера зросла з 17 до 63^[21][26]. Нові супутники були тьмяними й малими, із видимими зоряними величинами 22–23 і діаметрами менш ніж 10 км^[23]. Багато з них не вдалось надійно відстежити, і вони загубилися^[27]. У 2010 році Майк Александерсен, Марина Брозович, Бретт Гладман, Роберт Джейкобсон і Крістіан Вейлет за допомогою CFHT і телескопа Гейла виявили два нові нерегулярні супутники^[28][29][30].

Найбільше супутників Юпітера відкрив Скотт Шеппард, працюючи на телескопі Віктора Бланко й телескопі Субару, іноді у співпраці з Чедвіком Трухільо та Девідом Толеном^[31]. Загалом Шеппард є відкривачем або співвідкривачем понад 70 супутників Юпітера (близько 3/4 всіх відомих супутників). Шеппард та його команда продовжують відстежувати нові супутники Юпітера, щоб підтвердити їхні орбіти, але поки не оголошують про відкриття^[32].

Очікується, що в майбутньому будуть відкриті ще багато нерегулярних супутників Юпітера, особливо після початку глибоких оглядів неба обсерваторією Вери Рубін і Космічним телескопом Ненсі Грейс Роман у середині 2020-х років^[33][34].

Назви

Галілеєві супутники навколо Юпітера       Юпітер ·       Іо ·       Європа ·       Ганімед ·       Каллісто

Орбіти внутрішніх супутників Юпітера в межах його кілець

Сам Галілей у 1610 році пропонував назвати Галілеєві супутники «Медічейськими зорями» на честь його покровителя великого герцога Тосканського Козімо Медічі^[8], однак більшої популярності набули назви Іо, Європа, Ганімед і Каллісто, запропоновані в 1614 році Симоном Маріусом за порадою Йоганна Кеплера. Галілей відмовлявся використовувати назви Маріуса й позначав супутники у своїх нотатках числами I, II, III і IV. До XX століття назви Маріуса втратили популярність, і супутники називали «Юпітер I» або «перший супутник Юпітера», «Юпітер II» або «другий супутник Юпітера» тощо^[35]. Назви Іо, Європа, Ганімед і Каллісто знову стали популярними в середині XX століття^[36], але решта супутників залишалися без назв і зазвичай нумерувалися римськими цифрами від V й далі^[37][38]. Юпітер V, відкритий у 1892 році, з ініціативи французького астронома Каміля Фламмаріона стали називати Амальтея, але ця назва тривалий час залишалась неофіційною^[39][40].

Переважна більшість супутників позначалися римськими цифрами в астрономічних джерелах до 1970-х років^[41]. Було висунуто кілька різних пропозицій щодо назв зовнішніх супутників Юпітера, але жодна з них довгий час не була загальновизнаною. Лише 1975 року робоча група Міжнародного астрономічного союзу з номенклатури зовнішньої Сонячної системи надала назви супутникам V—XIII^[42] і передбачила формальний процес присвоєння назв майбутнім супутникам^[42]. Супутники стали називати іменами коханок і фаворитів бога Юпітера (Зевса), а з 2004 року — також іменами їхніх нащадків^[39]. Усі супутники Юпітера, починаючи з XXXIV (Евпоріе), названі на честь нащадків Юпітера чи Зевса^[39], крім LIII (Дія), названої на честь коханки Юпітера. Назви, що в латинській формі запису закінчуються на «a» або «o», використовуються для нерегулярних супутників на проградних орбітах («o» — для орбіт із великим нахилом), а назви, що закінчуються на «e», використовуються для нерегулярних з ретроградним обертанням^[22]. З відкриттям невеликих супутників кілометрового розміру навколо Юпітера Міжнародний астрономічний союз встановив додаткове обмеження: не присвоювати назв супутникам з абсолютною зоряною величиною понад 18 або діаметром менше ніж 1 км^[43]. Деякі з нещодавно підтверджених супутників не отримали назв^[1].

Існують астероїди із тими самими назвами, що й супутники Юпітера: 9 Метіда, 38 Леда, 52 Європа, 85 Іо, 113 Амальтея, 239 Адрастея. Ще два астероїди в українській мові мають такі ж назви, що й супутники Юпітера, однак в англійській мові Міжнародний астрономічний союз спеціально встановив для них різне написання: супутник Ганімед (Ganymede) і астероїд 1036 Ганімед (Ganymed), супутник Каллісто (Callisto) та астероїд 204 Каллісто (Kallisto).

Групи

Орбіти непостійних супутників Юпітера і їх розподіл на групи: за великою піввіссю (горизонтальна вісь у гігаметрах); за нахилом орбіти (вертикальна вісь); і за орбітальним ексцентриситетом (жовті лінії). Відносні розміри показано кружечками

Регулярні супутники

Регулярні супутники мають проградні та майже колові орбіти з низьким нахилом і поділяються на дві групи:

• Внутрішні супутники або група Амальтеї: Метіда, Адрастея, Амальтея і Теба. Їхні орбіти дуже близькі до Юпітера. Метіда й Адрастея обертаються по орбіті менше ніж за юпітеріанський день. Амальтея і Теба є п'ятим і сьомим за розмірами супутниками Юпітера. Спостереження вказують, що принаймні найбільший із внутрішніх супутників, Амальтея, утворився не на теперішній орбіті, а далі від планети, або є захопленим тілом Сонячної системи, яке утворилось окремо від Юпітера^[44]. Чотири внутрішні супутники, а також ряд поки ще не відкритих дрібніших супутників, втрачають речовину з поверхні, поповнюючи матеріалом кільця Юпітера. Метіда й Адрастея допомагають підтримувати головне кільце Юпітера, а Амальтея й Теба підтримують власні слабкі зовнішні кільця^[45][46].

• Основна група або Галілеєві супутники: Іо, Європа, Ганімед і Каллісто. Їхні радіуси більші за радіус будь-якої карликової планети, а Ганімед перевершує за діаметром навіть планету Меркурій. Вони є четвертим, шостим, першим і третім за розмірами природними супутниками в Сонячній системі й сукупно містять у собі 99,997 % усієї маси на орбіті навколо Юпітера. Сам Юпітер у 5000 разів важчий за Галілеєві супутники^{[к 1]}. Іо, Європа і Ганімед перебувають в орбітальному резонансі 1:2:4. Теоретичні моделі припускають, що Галілеєві супутники утворилися внаслідок повільної акреції в дископодібній газовопиловій субтуманності, яка існувала в протопланетному диску навколо новоутвореного Юпітера. Процес їхнього утворення тривав до 10 мільйонів років (для Каллісто)^[47]. Вважається, що в Європі, Ганімеді та Каллісто є підповерхневі водні океани^[48][49], а на Іо може бути підповерхневий магматичний океан^[50].

Нерегулярні супутники

Зовнішні супутники Юпітера і їх орбіти з сильним нахилом

Нерегулярні супутники є значно меншими об'єктами з більш віддаленими та ексцентричними орбітами. Вони утворюють групи зі схожими параметрами орбіт (велика піввісь, нахил, ексцентриситет) і складом. Вважається, що деякі з цих груп утворились у зіткненнях більших батьківських тіл з астероїдами, захопленими гравітаційним полем Юпітера. Групи отримують назви за іменами найбільших супутників, які в них входять. Розбиття супутників на групи є попереднім, але зазвичай виділяють такі групи^[1][51][52]:

• Проградні супутники:

• Фемісто є внутрішнім нерегулярним супутником і не входить до жодної відомої групи^[1][51].
• Група Гімалії містить супутники з великою піввіссю від 11 до 12 млн км, нахилом орбіти в діапазоні 27—29° й орбітальним ексцентриситетом в межах від 0,12—0,21^[53]. Припускають, що група може бути залишком розпаду астероїда, що прибув з головного поясу астероїдів^[51].
• Група Карпо включає два відомі супутники з високим нахилом орбіти 50° і великими півосями в межах 16-17 млн км^[1]. Завдяки своїм великим нахилам ці супутники піддаються гравітаційним збуренням через резонанс Лідова–Козаї, який змушує їхні ексцентриситети та нахили періодично коливатися у відповідності один з одним. Резонанс Лідова-Козаї може значно змінювати орбіти цих супутників: наприклад, ексцентриситет і нахил Карпо можуть коливатися в межах 0,19-0,69 і 44-59° відповідно^[54].
• Валетудо є найдальшим проградним супутником і не входить до жодної відомої групи. Його проградна орбіта перетинається з кількома ретроградними супутниками, що в майбутньому може призвести до зіткнення супутників^[55].

Ретроградні супутники: нахил орбіти (°) vs ексцентриситет, з позначеними групами Карме (помаранчевий) і Ананке (жовтий)

• Ретроградні супутники:

• Група Карме містить супутники з великою піввіссю від 22 до 24 млн км, з нахилом орбіти в діапазоні від 164 до 166° й орбітальним ексцентриситетом в межах від 0,25 до 0,28^[53]. Клас дуже однорідний за кольором (світло-червоний). Вважається, що його члени утворилися в результаті подрібнення астероїда типу D, можливо, троянця Юпітера^[23].
• Група Ананке містить супутники з більшим, ніж в інших групах, діапазоном параметрів, для великої півосі приблизно від 19 до 22 млн км, нахилами орбіт від 144° і 156° й ексцентриситетом від 0,09 до 0,25^[53]. Більшість членів групи мають сірі кольори. Вважається, що група сформувалась з уламків астероїда, захопленого гравітацією Юпітера^[23].
• Група Пасіфе досить розсіяна: її члени мають великі півосі від 22 до 25 млн км, нахили орбіт в діапазоні 141—157° й ексцентриситети в межах 0,23-0,44^[53]. Кольори різноманітні, від червоного до сірого, що може бути результатом зіткнень кількох різних тіл. Інколи Сінопе відносять до групи Пасіфе^[23]. Цей супутник червоний, і через різницю в нахилі орбіти можна стверджувати, що він був захоплений окремо від інших супутників цієї групи^[51]. Пасіфе й Сінопе перебувають у віковому резонансі^[56].

Оцінюють, що в Юпітера повинно бути близько 100 нерегулярних супутників, яскравіших за 24 зоряну величину (діаметр понад 1 км)^[23][28]:4, і близько 600 нерегулярних супутників, яскравіших за зоряну величину 25,7^[2]:6. Ймовірно, вже відкриті всі нерегулярні супутники, яскравіші за зоряну величину 23,2 (діаметр понад 3 км)^[2]:6[28]:4.

Список

Діаграма радіусів та нахилів орбіт для кілець та супутників Юпітера в різних масштабах.

Супутники Юпітера перераховані нижче за орбітальним періодом. Напівжирним шрифтом виділено чотири Галілеєві супутники, достатньо масивні, щоб їхня поверхня набула сферичної форми, розміри яких близькі до розмірів Місяця. Інші супутники набагато менші: найменший Галілеїв супутник у понад 7000 разів масивніший за найбільший з решти. Нерегулярні проградні супутники позначені світло-сірим і помаранчевим кольорами, а ретроградні — жовтим, червоним і темно-сірим.

Орбіти нерегулярних супутників сильно змінюються протягом короткого періоду через планетарні та сонячні збурення^[54], тому для їх опису краще використовувати власні орбітальні елементи, усереднені за певний період часу. Власні орбітальні елементи нерегулярних супутників, перелічені в таблиці, усереднені за 400 років та можуть сильно відрізнятися від оскулюючих орбітальних елементів, наведених в інших джерелах^[53]. Для нещодавно відкритих нерегулярних супутників, для яких поки що немає опублікованих власних елементів, надані оскулюючі орбітальні елементи; вони виділені курсивом, щоб відрізнятися від нерегулярних супутників з власними орбітальними елементами. Власні орбітальні елементи нерегулярних супутників наведено на епоху 1 січня 2000 року^[53].

За деякими нерегулярними супутниками спостерігали лише короткий час протягом року або двох, але їхні орбіти відомі достатньо точно, щоб вони вже не були втрачені^[54][1].

Позначення
Внутрішні супутники	Галілеєві супутники	Група Фемісто	Група Гімалії	Група Карпо	Група Валетудо	Група Ананке	Група Карме	Група Пасіфе

№ [к 2]	Назва[к 3]	Зображення	Абс. зор. вел.[57]	Діаметр (км)[1][к 4]	Маса (× 10^16 кг)[58][к 5]	Велика піввісь (км)[53]	Період обертання (д) [53][к 6]	Нахил орбіти (°)[53][59]	Ексцентриситет [1]	Рік відкриття[24]	Відкривач[39][24]	Група
16 !XVI	Метіда		10,5	43 (60 × 40 × 34)	3.6 !≈ 3,6	128000	0.2948 !+0,2948 (+7год 04хв 29с)	0,060	0,0002	1979	Сіннот (Вояджер-1)	Внутрішній
15 !XV	Адрастея		12,0	16.4 !16,4 (20 × 16 × 14)	0.20 !≈ 0,20	129000	0.2983 !+0,2983 (+7год 09хв 30с)	0,030	0,0015	1979	Джевіт (Вояджер-2)	Внутрішній
05 !V	Амальтея		7,1	167 !167 (250 × 146 × 128)	208	181400	0.4999 !+0,4999 (+11год 59хв 53с)	0,374	0,0032	1892	Барнард	Внутрішній
14 !XIV	Теба		9,0	98.6 !98,6 (116 × 98 × 84)	43 !≈ 43	221900	0.6761 !+0,6761 (+16год 13хв 35с)	1,076	0,0175	1979	Сіннот (Вояджер-1)	Внутрішній
01 !I	Іо		-1,7	3643.2 !3 643,2 (3660 × 3637 × 3631)	8931900	421800	1.7627 !+1,7627	0,050	0,0041	1610	Галілей	Галілеїв
02 !II	Європа		-1,4	3121.6 !3 121,6	4799800	671100	3.5255 !+3,5255	0,470	0,0090	1610	Галілей	Галілеїв
03 !III	Ганімед		-2,1	5268.2 !5 268,2	14819000	1070400	7.1556 !+7,1556	0,200	0,0013	1610	Галілей	Галілеїв
04 !IV	Каллісто		-1,2	4820.6 !4 820,6	10759000	1882700	016.690 !+16,690	0,192	0,0074	1610	Галілей	Галілеїв
18 !XVIII	Фемісто		13,3	9 !≈ 9	0.038 !≈ 0,038	7398500	130.03 !+130,03	43,8	0,340	1975/2000	Коваль^[en] і Ремер/ Шепард та ін.	Фемісто
13 !XIII	Леда		12,7	21,5	0.52 !≈ 0,52	11146400	240.93 !+240,93	28,6	0,162	1974	Коваль^[en]	Гімалія
71 !LXXI	Ерса		16,0	3 !≈ 3	0.0014 !≈ 0,0014	11401000	249.23 !+249,23	29,1	0,116	2018	Шепард	Гімалія
L !	S/2018 J 2		16,5	3 !≈ 3	0.0014 !≈ 0,0014	11419700	249.92 !+249,92	28,3	0,152	2018	Шепард	Гімалія
06 !VI	Гімалія		8,0	139,6 (150 × 120)	420	11440600	250.56 !+250,56	28,1	0,160	1904	Перрайн	Гімалія
65 !LXV	Пандія		16,2	3 !≈ 3	0.0014 !≈ 0,0014	11481000	251.91 !+251,91	29,0	0,179	2017	Шепард	Гімалія
10 !X	Лісітея		11,2	42,2	3.9 !≈ 3,9	11700800	259.20 !+259,20	27,2	0,117	1938	Ніколсон	Гімалія
07 !VII	Елара		9,7	79,9	27 !≈ 27	11712300	259.64 !+259,64	27,9	0,211	1905	Перрайн	Гімалія
I !	S/2011 J 3		16,3	3 !≈ 3	0.0014 !≈ 0,0014	11716800	259.84 !+259,84	27,6	0,192	2011	Шепард	Гімалія
53 !LIII	Дія		16,1	4 !≈ 4	0.0034 !≈ 0,0034	12260300	278.21 !+278,21	29,0	0,232	2000	Шепард та ін.	Гімалія
N !	S/2018 J 4		16,7	2 !≈ 2	0.00042 !≈ 0,00042	16328500	427.63 !+427,63	50,2	0,177	2018	Шепард	Карпо
46 !XLVI	Карпо		16,2	3 !≈ 3	0.0014 !≈ 0,0014	17042300	456.29 !+456,29	53,2	0,416	2003	Шепард	Карпо
62 !LXII	Валетудо		17,0	1 !≈ 1	0.000052 !≈ 0,000052	18694200	527.61 !+527,61	34,5	0,217	2016	Шепард	Валетудо
34 !XXXIV	Евпоріе		16,3	2 !≈ 2	0.00042 !≈ 0,00042	19265800	550.69 !−550,69	145,7	0,148	2001	Шепард та ін.	Ананке
55 !LV	S/2003 J 18		16,4	2 !≈ 2	0.00042 !≈ 0,00042	20336300	598.12 !−598,12	145,3	0,090	2003	Гледмен	Ананке
60 !LX	Евфеме		16,6	2 !≈ 2	0.00042 !≈ 0,00042	20768600	617.73 !−617,73	148,0	0,241	2003	Шепард	Ананке
Q !	S/2021 J 3		17,2	2 !≈ 2	0.00042 !≈ 0,00042	20776700	618.33 !−618,33	147,9	0,239	2021	Шепард	Ананке
52 !LII	S/2010 J 2		17,4	1 !≈ 1	0.000052 !≈ 0,000052	20793000	618.84 !−618,84	148,1	0,248	2010	Вейллет	Ананке
54 !LIV	S/2016 J 1		17,0	1 !≈ 1	0.000052 !≈ 0,000052	20802600	618.49 !−618,49	144,7	0,232	2016	Шепард	Ананке
40 !XL	Мнеме		16,3	2 !≈ 2	0.00042 !≈ 0,00042	20821000	620.07 !−620,07	148,0	0,247	2003	Шепард і Гледмен	Ананке
33 !XXXIII	Еванте		16,4	3 !≈ 3	0.0014 !≈ 0,0014	20827000	620.44 !−620,44	148,0	0,239	2001	Шепард та ін.	Ананке
F !	S/2003 J 16		16,3	2 !≈ 2	0.00042 !≈ 0,00042	20882600	622.88 !−622,88	148,0	0,243	2003	Гледмен	Ананке
22 !XXII	Гарпаліке		15,9	4 !≈ 4	0.0034 !≈ 0,0034	20892100	623.32 !−623,32	147,7	0,232	2000	Шепард та ін.	Ананке
35 !XXXV	Ортозіе		16,6	2 !≈ 2	0.00042 !≈ 0,00042	20901000	622.59 !−622,59	144,3	0,299	2001	Шепард та ін.	Ананке
45 !XLV	Геліке		16,0	4 !≈ 4	0.0034 !≈ 0,0034	20915700	626.33 !−626,33	154,4	0,153	2003	Шепард	Ананке
P !	S/2021 J 2		17,3	1 !≈ 1	0.000052 !≈ 0,000052	20926600	625.14 !−625,14	148,1	0,242	2021	Шепард	Ананке
27 !XXVII	Праксідіке		14,9	7	0.018 !≈ 0,018	20935400	625.39 !−625,39	148,3	0,246	2000	Шепард та ін.	Ананке
64 !LXIV	S/2017 J 3		16,5	2 !≈ 2	0.00042 !≈ 0,00042	20941000	625.60 !−625,60	147,9	0,231	2017	Шепард	Ананке
O !	S/2021 J 1		17,3	1 !≈ 1	0.000052 !≈ 0,000052	20954700	627.14 !−627,14	150,5	0,228	2021	Шепард	Ананке
E !	S/2003 J 12		17,0	1 !≈ 1	0.000052 !≈ 0,000052	20963100	627.24 !−627,24	150,0	0,235	2003	Шепард	Ананке
68 !LXVIII	S/2017 J 7		16,6	2 !≈ 2	0.00042 !≈ 0,00042	20964800	626.56 !−626,56	147,3	0,233	2017	Шепард	Ананке
42 !XLII	Тельксіное		16,3	2 !≈ 2	0.00042 !≈ 0,00042	20976000	628.03 !−628,03	150,6	0,228	2003	Шепард, Гледмен та ін.	Ананке
29 !XXIX	Тіоне		15,8	4 !≈ 4	0.0034 !≈ 0,0034	20978000	627.18 !−627,18	147,5	0,233	2001	Шепард та ін.	Ананке
A !	S/2003 J 2		16,7	2 !≈ 2	0.00042 !≈ 0,00042	20997700	628.79 !-628,79	150,2	0,225	2003	Шепард	Ананке
12 !XII	Ананке		11,7	29,1	1.3 !≈ 1,3	21034500	629.79 !−629,79	147,6	0,237	1951	Ніколсон	Ананке
W !	S/2022 J 3		17,4	1 !≈ 1	0.000052 !≈ 0,000052	21047700	630.67 !−630,67	148,2	0,249	2022	Шепард	Ананке
24 !XXIV	Іокасте		15,5	5 !≈ 5	0.0065 !≈ 0,0065	21066700	631.59 !−631,59	148,8	0,227	2000	Шепард та ін.	Ананке
30 !XXX	Герміппе		15,5	4 !≈ 4	0.0034 !≈ 0,0034	21108500	633.90 !−633,90	150,2	0,219	2001	Шепард та ін.	Ананке
70 !LXX	S/2017 J 9		16,2	3 !≈ 3	0.0014 !≈ 0,0014	21768700	666.11 !−666,11	155,5	0,200	2017	Шепард	Ананке
58 !LVIII	Філофросіне		16,7	2 !≈ 2	0.00042 !≈ 0,00042	22604600	702.54 !−702,54	146,3	0,229	2003	Шепард	Пасіфе
J !	S/2016 J 3		16,7	2 !≈ 2	0.00042 !≈ 0,00042	22719300	713.64 !−713,64	164,6	0,251	2016	Шепард	Карме
U !	S/2022 J 1		17,0	1 !≈ 1	0.000052 !≈ 0,000052	22725200	738.33 !−738,33	164,5	0,257	2022	Шепард	Карме
38 !XXXVIII	Пазіфее		16,8	2 !≈ 2	0.00042 !≈ 0,00042	22846700	719.47 !−719,47	164,6	0,270	2001	Шепард та ін.	Карме
69 !LXIX	S/2017 J 8		17,1	1 !≈ 1	0.000052 !≈ 0,000052	22849500	719.76 !−719,76	164,8	0,255	2017	Шепард	Карме
T !	S/2021 J 6		17,3	1 !≈ 1	0.000052 !≈ 0,000052	22870300	720.97 !−720,97	164,9	0,271	2021	Шепард та ін.	Карме
H !	S/2003 J 24		16,6	2 !≈ 2	0.00042 !≈ 0,00042	22887400	721.60 !−721,60	164,5	0,259	2003	Шепард та ін.	Карме
32 !XXXII	Еврідоме		16,2	3 !≈ 3	0.0014 !≈ 0,0014	22899000	717.31 !−717,31	149,1	0,294	2001	Шепард та ін.	Пасіфе
56 !LVI	S/2011 J 2		16,8	1 !≈ 1	0.000052 !≈ 0,000052	22909200	718.32 !−718,32	151,9	0,355	2011	Шепард	Пасіфе
B !	S/2003 J 4		16,7	2 !≈ 2	0.00042 !≈ 0,00042	22926500	718.10 !−718,10	148,2	0,328	2003	Шепард	Пасіфе
21 !XXI	Халдене		16,0	4 !≈ 4	0.0034 !≈ 0,0034	22930500	723.71 !−723,71	164,7	0,265	2000	Шепард та ін.	Карме
63 !LXIII	S/2017 J 2		16,4	2 !≈ 2	0.00042 !≈ 0,00042	22953200	724.71 !−724,71	164,5	0,272	2017	Шепард	Карме
26 !XXVI	Ісоное		16,0	4 !≈ 4	0.0034 !≈ 0,0034	22981300	726.27 !−726,27	164,8	0,249	2000	Шепард та ін.	Карме
V !	S/2022 J 2		17,6	1 !≈ 1	0.000052 !≈ 0,000052	23013800	781.56 !−781,56	164,7	0,265	2022	Шепард	Карме
R !	S/2021 J 4		17,4	1 !≈ 1	0.000052 !≈ 0,000052	23019700	728.28 !−728,28	164,6	0,265	2021	Шепард	Карме
44 !XLIV	Калліхоре		16,3	2 !≈ 2	0.00042 !≈ 0,00042	23021800	728.26 !−728,26	164,8	0,252	2003	Шепард	Карме
25 !XXV	Еріноме		16,0	3 !≈ 3	0.0014 !≈ 0,0014	23032900	728.48 !−728,48	164,4	0,276	2000	Шепард та ін.	Карме
37 !XXXVII	Кале		16,3	2 !≈ 2	0.00042 !≈ 0,00042	23052600	729.64 !−729,64	164,6	0,262	2001	Шепард та ін.	Карме
57 !LVII	Ейрене		15,8	4 !≈ 4	0.0034 !≈ 0,0034	23055800	729.84 !−729,84	164,6	0,258	2003	Шепард	Карме
31 !XXXI	Етне		16,0	3 !≈ 3	0.0014 !≈ 0,0014	23064400	730.10 !−730,10	164,6	0,277	2001	Шепард та ін.	Карме
47 !XLVII	Евкеладе		16,0	4 !≈ 4	0.0034 !≈ 0,0034	23067400	730.30 !−730,30	164,6	0,277	2003	Шепард	Карме
43 !XLIII	Архе		16,2	3 !≈ 3	0.0014 !≈ 0,0014	23097800	731.88 !−731,88	164,6	0,261	2002	Шепард	Карме
20 !XX	Тайгете		15,6	5 !≈ 5	0.0065 !≈ 0,0065	23108000	732.45 !−732,45	164,7	0,253	2000	Шепард та ін.	Карме
K !	S/2016 J 4		17,3	1 !≈ 1	0.000052 !≈ 0,000052	23113800	727.01 !−727,01	147,1	0,294	2016	Шепард	Пасіфе
72 !LXXII	S/2011 J 1		16,7	2 !≈ 2	0.00042 !≈ 0,00042	23124500	733.21 !−733,21	164,6	0,271	2011	Шепард	Карме
11 !XI	Карме		10,6	46,7	5.3 !≈ 5,3	23144400	734.19 !−734,19	164,6	0,256	1938	Ніколсон	Карме
50 !L	Герсе		16,5	2 !≈ 2	0.00042 !≈ 0,00042	23150500	734.52 !−734,52	164,4	0,262	2003	Гледмен та ін.	Карме
61 !LXI	S/2003 J 19		16,6	2 !≈ 2	0.00042 !≈ 0,00042	23156400	734.78 !−734,78	164,7	0,265	2003	Гледмен	Карме
51 !LI	S/2010 J 1		16,5	2 !≈ 2	0.00042 !≈ 0,00042	23189800	736.51 !−736,51	164,5	0,252	2010	Джейкобсон та ін.	Карме
C !	S/2003 J 9		16,9	1 !≈ 1	0.000052 !≈ 0,000052	23199400	736.86 !−736,86	164,8	0,263	2003	Шепард	Карме
66 !LXVI	S/2017 J 5		16,5	2 !≈ 2	0.00042 !≈ 0,00042	23206200	737.28 !−737,28	164,8	0,257	2017	Шепард	Карме
67 !LXVII	S/2017 J 6		16,6	2 !≈ 2	0.00042 !≈ 0,00042	23245300	733.99 !−733,99	149,7	0,336	2017	Шепард	Пасіфе
23 !XXIII	Каліке		15,4	6,9	0.017000 !≈ 0,017	23302600	742.02 !−742,02	164,8	0,260	2000	Шепард та ін.	Карме
39 !XXXIX	Гегемоне		15,9	3 !≈ 3	0.0014 !≈ 0,0014	23348700	739.81 !−739,81	152,6	0,358	2003	Шепард	Пасіфе
M !	S/2018 J 3		17,3	1 !≈ 1	0.000052 !≈ 0,000052	23400300	747.02 !−747,02	164,9	0,268	2018	Шепард	Карме
S !	S/2021 J 5		16,8	2 !≈ 2	0.00042 !≈ 0,00042	23414600	747.74 !−747,74	164,9	0,272	2021	Шепард та ін.	Карме
08 !VIII	Пасіфе		10,1	57,8	10 !≈ 10	23468200	743.61 !−743,61	148,4	0,412	1908	Мелотт	Пасіфе
36 !XXXVI	Спонде		16,7	2 !≈ 2	0.00042 !≈ 0,00042	23543300	748.29 !−748,29	149,3	0,322	2001	Шепард та ін.	Пасіфе
D !	S/2003 J 10		16,9	2 !≈ 2	0.00042 !≈ 0,00042	23576300	755.43 !−755,43	164,4	0,264	2003	Шепард	Карме
19 !XIX	Мегакліте		15,0	5 !≈ 5	0.0065 !≈ 0,0065	23644600	752.86 !−752,86	149,8	0,421	2000	Шепард та ін.	Пасіфе
48 !XLVIII	Кіллене		16,3	2 !≈ 2	0.00042 !≈ 0,00042	23654700	751.97 !−751,97	146,8	0,419	2003	Шепард	Пасіфе
09 !IX	Сінопе		11,1	35	2.2 !≈ 2,2	23683900	758.85 !−758,85	157,3	0,264	1914	Ніколсон	Пасіфе
59 !LIX	S/2017 J 1		16,8	2 !≈ 2	0.00042 !≈ 0,00042	23744800	756.41 !−756,41	145,8	0,328	2017	Шепард	Пасіфе
41 !XLI	Аойде		15,6	4 !≈ 4	0.0034 !≈ 0,0034	23778200	761.42 !−761,42	155,7	0,436	2003	Шепард	Пасіфе
28 !XXVIII	Автоное		15,5	4 !≈ 4	0.0034 !≈ 0,0034	23792500	761.00 !−761,00	150,8	0,330	2001	Шепард та ін.	Пасіфе
17 !XVII	Каллірое		14,0	9,6	0.046 !≈ 0,046	23795500	758.87 !−758,87	145,1	0,297	1999	Скотті та ін.	Пасіфе
G !	S/2003 J 23		16,6	2 !≈ 2	0.00042 !≈ 0,00042	23829300	760.00 !−760,00	144,7	0,313	2003	Шепард	Пасіфе
49 !XLIX	Коре		16,6	2 !≈ 2	0.00042 !≈ 0,00042	24205200	776.76 !−776,76	141,5	0,328	2003	Шепард	Пасіфе

Див. також

• Дослідження Юпітера
• Колонізація супутників Юпітера
• Супутники Сатурна
• Супутники Урана
• Супутники Нептуна
• Троянські астероїди Юпітера

Коментарі

1. Маса Юпітера 1.8986× 10²⁷ кг / Маса Супутників Юпітера (англ.) 3.93× 10²³ кг = 4,828
2. Номери позначаються римськими числами.
3. Назви наведені за джерелами в такій ієрархії:
   1) Супутники Юпітера // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 462-463. — ISBN 966-613-263-X.
   2) Відьмаченко А. П., Мороженко О. В. Супутники Юпітера // Порівняльна планетологія. — Київ : ТОВ ДІА, 2013. — 552 с.
   3) Словник античної міфології / Уклад. І. Я. Козовик, О. Д. Пономарів; вступ. стаття А. О. Білецького; відп. ред. А. О. Білецький. — 2-е вид. — Київ : Наукова думка, 1989. — 240 с. — ISBN 5-12-001101-2.
   Для супутників, відсутніх у цих джерелах, назви транслітеровані. При цьому закінчення «a», «o» та «e» усюди взяті в залежності від нахилу орбіти у відповідності з англійським оригіналом, навіть коли це суперечить україномовним джерелам з античної міфології.
4. Діаметри з кількома числами, як-от «60 × 40 × 34», вказують на те, що тіло не є ідеально сферичним, і що кожен із його розмірів достатньо добре виміряний.
5. Наразі маси виміряня тільки для Амальтеї, Гімалії та чотирьох Галілеєвих супутників. Маси внутрішніх супутників оцінені, припускаючи ту ж густину, що в Амальтеї (0,86 г/см³), а для решти супутників припускаючи густину 1 г/см³.
6. Від'ємні періоди означають ретроградне обертання.

Примітки

1. Sheppard, Scott S. Moons of Jupiter. Earth & Planets Laboratory. Carnegie Institution for Science. Архів оригіналу за 24 квітня 2019. Процитовано 7 січня 2023.
2. Ashton, Edward; Beaudoin, Matthew; Gladman, Brett (September 2020). The Population of Kilometer-scale Retrograde Jovian Irregular Moons. The Planetary Science Journal. 1 (2): 52. arXiv:2009.03382. Bibcode:2020PSJ.....1...52A. doi:10.3847/PSJ/abad95. S2CID 221534456.
3. Canup, Robert M.; Ward, William R. (2009). Origin of Europa and the Galilean Satellites. Europa. University of Arizona Press (in press). arXiv:0812.4995. Bibcode:2009euro.book...59C.
4. Alibert, Y.; Mousis, O.; Benz, W. (2005). Modeling the Jovian subnebula I. Thermodynamic conditions and migration of proto-satellites. Astronomy & Astrophysics. 439 (3): 1205—13. arXiv:astro-ph/0505367. Bibcode:2005A&A...439.1205A. doi:10.1051/0004-6361:20052841. S2CID 2260100.
5. Chown, Marcus (7 березня 2009). Cannibalistic Jupiter ate its early moons. New Scientist. Архів оригіналу за 23 березня 2009. Процитовано 18 березня 2009.
6. Lari, Giacomo; Saillenfest, Melaine; Fenucci, Marco (2020). Long-term evolution of the Galilean satellites: the capture of Callisto into resonance. Astronomy & Astrophysics. 639: A40. arXiv:2001.01106. Bibcode:2020A&A...639A..40L. doi:10.1051/0004-6361/202037445. S2CID 209862163. Архів оригіналу за 11 червня 2022. Процитовано 1 серпня 2022.
7. Jewitt, David; Haghighipour, Nader (September 2007). Irregular Satellites of the Planets: Products of Capture in the Early Solar System (PDF). Annual Review of Astronomy & Astrophysics. 45 (1): 261—295. arXiv:astro-ph/0703059. Bibcode:2007ARA&A..45..261J. doi:10.1146/annurev.astro.44.051905.092459. S2CID 13282788. Архів (PDF) оригіналу за 25 лютого 2014. Процитовано 8 січня 2023.
8. Galilei, Galileo (1989). Translated and prefaced by Albert Van Helden (ред.). Sidereus Nuncius. Chicago & London: University of Chicago Press. с. 14–16. ISBN 0-226-27903-0.
9. Van Helden, Albert (March 1974). The Telescope in the Seventeenth Century. Isis. The University of Chicago Press on behalf of The History of Science Society. 65 (1): 38—58. doi:10.1086/351216. S2CID 224838258.
10. Pasachoff, Jay M. (May 2015). Simon Marius's Mundus Iovialis: 400th Anniversary in Galileo's Shadow. Journal for the History of Astronomy. 46 (2): 218—234. Bibcode:2015JHA....46..218P. doi:10.1177/0021828615585493. S2CID 120470649.
11. Barnard, E. E. (October 1892). Discovery and Observation of a Fifth Satellite to Jupiter. Astronomical Journal. 12 (275): 81—85. Bibcode:1892AJ.....12...81B. doi:10.1086/101715. Архів оригіналу за 4 лютого 2023. Процитовано 7 січня 2023.
12. Campbell, L. (9 січня 1905). Discovery of a Sixth Satellite of Jupiter. Astronomical Journal. 24 (570): 154. Bibcode:1905AJ.....24S.154.. doi:10.1086/103654. Архів оригіналу за 7 січня 2023. Процитовано 7 січня 2023.
13. Perrine, C. D. (30 березня 1905). The Seventh Satellite of Jupiter. Publications of the Astronomical Society of the Pacific. 17 (101): 62—63. Bibcode:1905PASP...17...56.. doi:10.1086/121624. JSTOR 40691209. S2CID 250794880. Архів оригіналу за 7 січня 2023. Процитовано 7 січня 2023.
14. Melotte, P. J. (March 1908). Note on the Newly Discovered Eighth Satellite of Jupiter, Photographed at the Royal Observatory, Greenwich. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. 68 (6): 456—457. Bibcode:1908MNRAS..68..456.. doi:10.1093/mnras/68.6.456. Архів оригіналу за 7 січня 2023. Процитовано 7 січня 2023.
15. Nicholson, S. B. (October 1914). Discovery of the Ninth Satellite of Jupiter. Publications of the Astronomical Society of the Pacific. 26 (1): 197—198. Bibcode:1914PASP...26..197N. doi:10.1086/122336. PMC 1090718. PMID 16586574. Архів оригіналу за 7 січня 2023. Процитовано 7 січня 2023.
16. Nicholson, S. B. (October 1938). Two New Satellites of Jupiter. Publications of the Astronomical Society of the Pacific. 50 (297): 292—293. Bibcode:1938PASP...50..292N. doi:10.1086/124963. S2CID 120216615. Архів оригіналу за 7 січня 2023. Процитовано 7 січня 2023.
17. Nicholson, S. B. (December 1951). An unidentified object near Jupiter, probably a new satellite. Publications of the Astronomical Society of the Pacific. 63 (375): 297—299. Bibcode:1951PASP...63..297N. doi:10.1086/126402. S2CID 121080345. Архів оригіналу за 4 лютого 2023. Процитовано 7 січня 2023.
18. Kowal, C. T.; Aksnes, K.; Marsden, B. G.; Roemer, E. (June 1975). Thirteenth satellite of Jupiter. Astronomical Journal. 80: 460—464. Bibcode:1975AJ.....80..460K. doi:10.1086/111766. Архів оригіналу за 7 січня 2023. Процитовано 7 січня 2023.
19. Marsden, Brian G. (3 жовтня 1975). Probable New Satellite of Jupiter (discovery telegram sent to the IAU). IAU Circular. Cambridge, US: Smithsonian Astrophysical Observatory. 2845. Архів оригіналу за 16 вересня 2002. Процитовано 8 січня 2011.
20. Synnott, S. P. (November 1980). 1979J2: The Discovery of a Previously Unknown Jovian Satellite. Science. 210 (4471): 786—788. Bibcode:1980Sci...210..786S. doi:10.1126/science.210.4471.786. PMID 17739548.
21. Press Information Sheet: New Outer Satellite of Jupiter Discovered. Central Bureau for Astronomical Telegrams. 20 липня 2000. Архів оригіналу за 9 січня 2023. Процитовано 6 січня 2023.
22. Nicholson, P. D.; Cuk, M.; Sheppard, S. S.; Nesvorny, D.; Johnson, T. V. (2008). Irregular Satellites of the Giant Planets (PDF). У Barucci, M. A.; Boehnhardt, H.; Cruikshank, D. P.; Morbidelli, A. (ред.). The Solar System Beyond Neptune. с. 411—424. Bibcode:2008ssbn.book..411N. ISBN 9780816527557. S2CID 32512508. Архів (PDF) оригіналу за 9 березня 2023. Процитовано 7 січня 2023.
23. Sheppard, Scott S.; Jewitt, David C. (May 2003). An abundant population of small irregular satellites around Jupiter (PDF). Nature. 423 (6937): 261—263. Bibcode:2003Natur.423..261S. doi:10.1038/nature01584. PMID 12748634. S2CID 4424447. Архів (PDF) оригіналу за 7 січня 2023. Процитовано 7 січня 2023.
24. Planetary Satellite Discovery Circumstances. JPL Solar System Dynamics. NASA. 15 листопада 2021. Архів оригіналу за 27 вересня 2021. Процитовано 7 січня 2022.
25. Gladman, Brett; Allen, Lynne; Kavelaars, JJ; Cook, Michelle (29 травня 2003). Irregular Satellites of Jupiter. University of British Columbia. Архів оригіналу за 4 квітня 2004. Процитовано 7 січня 2023.
26. Sheppard, Scott S.; Jewitt, David C. (4 лютого 2004). New Satellites of Jupiter Discovered in 2003. Institute for Astronomy. University of Hawaii. Архів оригіналу за 1 квітня 2004. Процитовано 7 січня 2023.
27. Jacobson, R.; Brozović, M.; Gladman, B.; Alexandersen, M.; Nicholson, P. D.; Veillet, C. (November 2012). Irregular Satellites of the Outer Planets: Orbital Uncertainties and Astrometric Recoveries in 2009–2011. The Astronomical Journal. 144 (5): 8. Bibcode:2012AJ....144..132J. doi:10.1088/0004-6256/144/5/132. S2CID 123117568. 132.
28. Alexandersen, M.; Gladman, B.; Veillet, C.; Jacobson, R.; Brozović, M.; Rousselot, P. (July 2012). Discovery of Two Additional Jovian Irregulars. The Astronomical Journal. 144 (1): 4. Bibcode:2012AJ....144...21A. doi:10.1088/0004-6256/144/1/21. S2CID 123292373. 21.
29. Green, Daniel W. E. (1 червня 2011). CBET 2734: New Satellites of Jupiter: S/2010 J 1 and S/2010 J 2. Central Bureau Electronic Telegrams. Central Bureau for Astronomical Telegrams. 2734 (2734): 1. Bibcode:2011CBET.2734....1G. Архів оригіналу за 16 жовтня 2020. Процитовано 7 січня 2023.
30. Alexandersen, Mike; Gladman, Brett; Lin, Brian; Balma, Chris (4 червня 2012). UBC researchers help unveil Jupiter's smallest known moon. University of British Columbia. Архів оригіналу за 22 липня 2012. Процитовано 7 січня 2023.
31. MPEC 2021-V333 : S/2003 J 24. Minor Planet Electronic Circulars. Minor Planet Center. 15 листопада 2021. Архів оригіналу за 16 листопада 2021. Процитовано 8 січня 2023.
32. Greenfieldboyce, Nell (9 лютого 2023). Here's why Jupiter's tally of moons keeps going up and up. Sky & Telescope. Архів оригіналу за 5 березня 2023. Процитовано 6 березня 2023.
33. Jones, R. Lynne; Jurić, Mario; Ivezić, Željko (January 2016). Asteroid Discovery and Characterization with the Large Synoptic Survey Telescope. Proceedings of the International Astronomical Union. 10 (S318): 282—292. arXiv:1511.03199. Bibcode:2016IAUS..318..282J. doi:10.1017/S1743921315008510. S2CID 8193676.
34. Holler, Bryan J.; Milam, Stefanie N.; Bauer, James M.; Alcock, Charles; Bannister, Michele T.; Bjoraker, Gordon L. та ін. (July 2018). Solar system science with the Wide-Field Infrared Survey Telescope. Journal of Astronomical Telescopes, Instruments, and Systems. 4 (3): 034003. arXiv:1709.02763. Bibcode:2018JATIS...4c4003H. doi:10.1117/1.JATIS.4.3.034003. S2CID 119084280. 034003.
35. Marazzini, C. (2005). The names of the satellites of Jupiter: from Galileo to Simon Marius. Lettere Italiane (італ.). 57 (3): 391—407.
36. Marazzini, Claudio (2005). I nomi dei satelliti di Giove: da Galileo a Simon Marius (The names of the satellites of Jupiter: from Galileo to Simon Marius). Lettere Italiane. 57 (3): 391—407.
37. Nicholson, Seth Barnes (April 1939). The Satellites of Jupiter. Publications of the Astronomical Society of the Pacific. 51 (300): 85—94. Bibcode:1939PASP...51...85N. doi:10.1086/125010.
38. Owen, Tobias (September 1976). Jovian Satellite Nomenclature. Icarus. 29 (1): 159—163. Bibcode:1976Icar...29..159O. doi:10.1016/0019-1035(76)90113-5.
39. Planet and Satellite Names and Discoverers. Gazetteer of Planetary Nomenclature. IAU Working Group for Planetary System Nomenclature. Архів оригіналу за 21 August 2014. Процитовано 22 січня 2023.
40. Sagan, Carl (April 1976). On Solar System Nomenclature. Icarus. 27 (4): 575—576. Bibcode:1976Icar...27..575S. doi:10.1016/0019-1035(76)90175-5.
41. Payne-Gaposchkin, Cecilia; Haramundanis, Katherine (1970). Introduction to Astronomy. Englewood Cliffs, N.J.: Prentice-Hall. ISBN 0-13-478107-4.
42. Marsden, Brian G. (3 жовтня 1975). Satellites of Jupiter. IAU Circular. 2846. Архів оригіналу за 22 лютого 2014. Процитовано 8 січня 2011.
43. IAU Rules and Conventions. Working Group for Planetary System Nomenclature. U.S. Geological Survey. Архів оригіналу за 13 April 2020. Процитовано 10 вересня 2020.
44. Anderson, J.D.; Johnson, T.V.; Shubert, G. та ін. (2005). Amalthea's Density Is Less Than That of Water. Science. 308 (5726): 1291—1293. Bibcode:2005Sci...308.1291A. doi:10.1126/science.1110422. PMID 15919987.
45. Burns, J. A.; Simonelli, D. P.; Showalter, M. R. та ін. (2004). Jupiter's Ring-Moon System. У Bagenal, Fran (ред.). Jupiter: The Planet, Satellites and Magnetosphere. Cambridge University Press.
46. Burns, J. A.; Showalter, M. R.; Hamilton, D. P. та ін. (1999). The Formation of Jupiter's Faint Rings. Science. 284 (5417): 1146—1150. Bibcode:1999Sci...284.1146B. doi:10.1126/science.284.5417.1146. PMID 10325220.
47. Canup, Robin M.; Ward, William R. (2002). Formation of the Galilean Satellites: Conditions of Accretion (PDF). The Astronomical Journal. 124 (6): 3404—3423. Bibcode:2002AJ....124.3404C. doi:10.1086/344684. Архів (PDF) оригіналу за 15 червня 2019. Процитовано 31 серпня 2008.
48. Clavin, Whitney (1 травня 2014). Ganymede May Harbor 'Club Sandwich' of Oceans and Ice. NASA. Jet Propulsion Laboratory. Архів оригіналу за 31 January 2020. Процитовано 1 травня 2014.
49. Vance, Steve; Bouffard, Mathieu; Choukroun, Mathieu; Sotina, Christophe (12 квітня 2014). Ganymede's internal structure including thermodynamics of magnesium sulfate oceans in contact with ice. Planetary and Space Science. 96: 62—70. Bibcode:2014P&SS...96...62V. doi:10.1016/j.pss.2014.03.011.
50. Khurana, K. K.; Jia, X.; Kivelson, M. G.; Nimmo, F.; Schubert, G.; Russell, C. T. (12 травня 2011). Evidence of a Global Magma Ocean in Io's Interior. Science. 332 (6034): 1186—1189. Bibcode:2011Sci...332.1186K. doi:10.1126/science.1201425. PMID 21566160.
51. Grav, Tommy; Holman, Matthew J.; Gladman, Brett J.; Aksnes, Kaare (November 2003). Photometric survey of the irregular satellites. Icarus. 166 (1): 33—45. arXiv:astro-ph/0301016. Bibcode:2003Icar..166...33G. doi:10.1016/j.icarus.2003.07.005. S2CID 7793999.
52. Sheppard, Scott S.; Jewitt, David C.; Porco, Carolyn (2004). Jupiter's outer satellites and Trojans (PDF). У Fran Bagenal; Timothy E. Dowling; William B. McKinnon (ред.). Jupiter. The planet, satellites and magnetosphere. Cambridge planetary science. Т. 1. Cambridge, UK: Cambridge University Press. с. 263—280. ISBN 0-521-81808-7. Архів оригіналу (PDF) за 26 березня 2009.
53. Planetary Satellite Mean Elements. JPL Solar System Dynamics. NASA. Архів оригіналу за 6 жовтня 2021. Процитовано 28 березня 2022. Примітка: Орбітальні елементи регулярних супутників дані відносно площини Лапласа, а орбітальні елементи нерегулярних супутників — відносно екліптики.
54. Brozović, Marina; Jacobson, Robert A. (March 2017). The Orbits of Jupiter's Irregular Satellites. The Astronomical Journal. 153 (4): 10. Bibcode:2017AJ....153..147B. doi:10.3847/1538-3881/aa5e4d. S2CID 125571053. 147.
55. Sheppard, Scott S.; Williams, Gareth V.; Tholen, David J.; Trujillo, Chadwick A.; Brozović, Marina; Thirouin, Audrey та ін. (August 2018). New Jupiter Satellites and Moon-Moon Collisions. Research Notes of the American Astronomical Society. 2 (3): 155. arXiv:1809.00700. Bibcode:2018RNAAS...2..155S. doi:10.3847/2515-5172/aadd15. S2CID 55052745. 155.
56. Nesvorný, David; Beaugé, Cristian; Dones, Luke (March 2004). Collisional Origin of Families of Irregular Satellites (PDF). The Astronomical Journal. 127 (3): 1768—1783. Bibcode:2004AJ....127.1768N. doi:10.1086/382099. S2CID 27293848. Архів (PDF) оригіналу за 9 жовтня 2022. Процитовано 27 серпня 2008.
57. Natural Satellites Ephemeris Service. Minor Planet Center. Архів оригіналу за 4 жовтня 2022. Процитовано 20 січня 2023. Selection of Objects → «All Jovian outer irregular satellites» → Check «I require Orbital Elements» → Get Information
58. Planetary Satellite Physical Parameters. Jet Propulsion Laboratory. Архів оригіналу за 28 березня 2022. Процитовано 28 березня 2022.
59. Siedelmann P.K.; Abalakin V.K.; Bursa, M.; Davies, M.E.; de Bergh, C.; Lieske, J.H.; Obrest, J.; Simon, J.L.; Standish, E.M.; Stooke, P. ; Thomas, P.C. (2000). The Planets and Satellites 2000. IAU/IAG Working Group on Cartographic Coordinates and Rotational Elements of the Planets and Satellites. Архів оригіналу за 10 серпня 2011. Процитовано 31 серпня 2008. [Архівовано 2007-02-05 у Wayback Machine.]

Література

• Відьмаченко А. П., Мороженко О. В. Супутники Юпітера // Порівняльна планетологія. — Київ : ТОВ ДІА, 2013. — 552 с.
• Супутники Юпітера // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 462-463. — ISBN 966-613-263-X.
• Чи знаєте ви? 12 цікавих фактів про супутники Юпітера. The Universe. Space. Tech. 21 Лютого 2018. Процитовано 17 серпня 2024.

Ця сторінка належить до добрих статей української Вікіпедії.