У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Звід.
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Створ (значення).
Склепі́ння[1], також звід[2], створ[3] — перекриття криволінійних обрисів у перерізі.
Склепіння перекривають переважно круглі, багатокутні, еліптичні в плані приміщення, і дозволяють перекривати значні простори без додаткових проміжних опор. Твірними формами служать різні криві, випуклі вверх. Від вертикального навантаження в купольних конструкціях виникають зусилля стиску, а також горизонтальний розпір на опорах.
Найпростіше з видів склепіння, циліндричне, відоме з давніх часів і вже вживалося вавилонянами, що підтверджується археологічними знахідками залишків палаців, каналів, мостів та ін. Римляни довели цю конструкцію до досконалості і перекривали за допомогою склепінь величезні простори (Cloaca Maxima). Церковне зодчество Середньовіччя випрацювало найбільш різноманітні форми склепінь, причому була усунута найголовніша незручність циліндричного склепіння — значний підйом. Разом з економією в матеріалі добивалися краси і різноманітності форм, що виразилися в характерних відмінностях візантійського, романського і готичного стилів[4].
Щока — бокова частина склепіння, що має форму арки, при наявності щокових стін щоки є закритими.
Щокові стіни — стіни, що обмежують склепіння збоку (зі щік) і не зазнають тиску від нього
Внутрішня поверхня
Зовнішня поверхня
Пазуха — простір між склепіннями (чи між склепінням і перекриттям), присутнє у випадку, якщо влаштовується кілька прилеглих одне до одного суміжних склепінь або поверх склепіння встановлюється перекриття.
П'ята — верхня поверхня опори.
Найближчі до п'ят камені склепіння називають п'ятовими, найвище розташовані в склепінні камені — замковими, решту каменів — клинчастими. Площини, якими камені прилягають один до одного, називають швами[4].
Склепіння визначається такими лінійними характеристиками:[4]
Твірна дуга (крива напрямна) — крива лінія, рухом якої може бути утворена внутрішня поверхня склепіння
Початкові точки — кінці твірної дуги
Проліт (отвір) — відстань між початковими точками
Вісь склепіння — горизонтальна лінія, що проходить через середину прольоту
Вершина склепіння — найвища точка твірної дуги
Висота (стріла підйому) — відстань між віссю і вершиною
Початок склепіння, початкова лінія — пряма, що йде вздовж п'яти
Початкова площина — площина початкових ліній
Шелига — лінія внутрішньої поверхні, що з'єднує вершини (замкові камені)
Товщина склепіння в ключі (найвищому місці) визначається висотою замкового каменя, інших частинах товщина його визначається довжиною сполучної лінії — відстанню між внутрішньою і зовнішньою поверхнями, лічачи по нормалі до внутрішньої поверхні. Площини, що проходять через сполучні лінії і розділяють склепіння на шари, більш-менш похилі до горизонту, називають сполучними площинами. Частина склепіння, взята між двома сполучними площинами, може бути розділена послідовними перетинами на окремі елементи, що утворюють ряди клинчастих каменів[4].
Вертикальна площина, проведена через шелигу, ділить склепіння на дві половини. Циркульне склепіння, що утворює половину прямого циліндра з гориризонтальною віссю, називається півциркульним. Якщо крива напрямна являє собою дугу, меншу половини кола, причому відношення стріли до отвору (підйом склепіння) знаходиться в межах від ½ до ¼, склепіння називають стисненим; при підйомі менше ¼ — плоским. Склепіння, складене з двох половин, що утворюють в шелизі кут, називають стрілчастим, або готичним (є характерним для готичної архітектури). Крім дуги кола, крива напрямна може бути еліптичною, коробовою з 3 і більше центрами (звичайно не більше 11) тощо. Вісь склепіння може бути і не перпендикулярна до площини щік (напр., в косих кам'яних мостах). Вісь і шелига склепіння можуть бути розташовані по похилій або навіть по кривій лінії, і таким чином виходять форми так зв. повзучих арок, спіральних і конічних склепінь, тощо. З частин циліндричних склепінь, що сполучаються різним чином, складаються зімкнуті і хрестові склепіння, єзуїтські (зімкнуте склепіння з врізаними в нього розпалубками) і вітрильні[4].
Перед муруванням склепіння спочатку споруджують кружало — тимчасову дерев'яну або металеву конструкцію відповідної майбутньому склепінню форми і розміру, встановлену на п'яти опор. Камені (цеглини) встановлюються на потрібних місцях і скріпляються розчином, а після завершення кладки і затужавіння розчину кружало розбирають.
Види
Існують різні типи і види склепінь, серед яких найпоширеніші:
Склепіння бочарне — утворюється рухом плоскої кривої, формуючи перекриття двоякої кривини. Влаштовується над прямокутною ділянкою, маючи в поздовжньому і поперечному перетинах одноцентрові або коробові дуги.
Склепіння віяльне — з нервюрами, які розходяться віялом з одного місця; спирається на кутові підпори, від яких віялом розходяться зігнуті лопаті.
Склепіння восьмилоткове — над октогоном, підіймається до вершини вісьмома сегментами.
Склепіння вспарушене — хрестове, у якого центральна частина помітно піднята у порівняні з боковими.
Склепіння гвинтово-кільцеве — має дугоподібний перетин, підтримуючи сходові марші із закругленим поворотом або гвинтові сходи.
Склепіння двоопукле — влаштовується над чотирикутним в плані приміщенням. Отримує дугоподібні перетини різної кривини у поздовжньому і поперечному напрямках.
Склепіння дзеркальне — зімкнуте із зрізаною верхньою площиною значних розмірів.
Склепіння зімкнуте еліптичне — утворюється продовженням стін по еліптичній кривій.
Склепіння зімкнуте лучкове — утворюється продовженням стін по кривій з невеликою стрілою підйому.
Склепіння зімкнуте параболічне — утворюється продовженням стін по параболічній кривій.
Склепіння зімкнуте півциркульне — утворюється продовженням стін по напівциркульній кривій.
Склепіння зімкнуте плоске — див. склепіння зімкнуте лучкове.
Склепіння зірчасте — нервюрне, збагачене тьєрсеронами. Складається з низки (понад чотирьох) запалубок, що вгорі сходяться своїми гострими вершинами. Може мати різне накреслення.
Склепіння з розпалубками — існують різні види і варіанти з'єднання склепінь з розпалубками.
Склепіння клинчасте — викладене з каменів клинчастої форми.
Склепіння клостер-ґевельбе (нім.Klostergewölbe — «монастирське склепіння») — те саме, що і Склепіння зімкнуте.
Склепіння коритне — подібне до зімкнутого, але у вершині має широку плоску ділянку.
Склепіння коробове — утворюється трицентровою кривою у поперечному перетині.
Склепіння-оболонка — існує різних геометричних форм, в основному виконується із залізобетону.
Склепіння пазушне — півциркульне з розпалубками.
Склепіння парусно-зімкнене — різновид зімкнутих, де площини утворюють склепіння спарушеної форми.
Склепіння пелюсткове — різновид сітчастих, утворювалось шляхом ускладненого перетину нервюр. Виникло у готичну епоху в Чехії, Словаччині та інших країнах.
Склепіння повзуче — різновид циліндричних, з п'ятами на різних рівнях.
Склепіння подвійне — виконане з двох криволінійних оболонок, розміщених одна над одною і розділених вузьким простором.
Склепіння подвійноопукле — те саме, що і Склепіння двоопукле.
Склепіння плоске — стріла підйому не перевищує 3-ї частини прольоту.
Склепіння сітчасте — подібне до зірчастого, однак замість тьєрсеронів вживаються чотири сферичних паруси.
Склепіння глечикове — криволінійне перекриття з пустотілих керамічних трубок, які нагадують глечики, клиноподібних цеглин, порожнистих конусів тощо. Різновидом є склепіння з голосниками.
Деякі криволінійні перекриття отримали умовні назви, залежно від часу або місцевості, де вживались; наприклад:
Склепіння анжуйське (склепіння Плантагенетів) — купольне перекриття стрілчастого абрису у сполученні з нервюрами.
Склепіння єзуїтське — різновид зімкнутого; влаштовувалося над квадратним у плані приміщенням із спиранням чотирьох ребер на стики восьми розпалубок, що знаходилися на кутах.
Склепіння норманське — те саме, що і склепіння віяльне.
Склепіння прусське — низка однакових бочарних склепінь, розділених пониженими арками.
Склепіння пястівське — тридільне. Отримало поширення в готичних будівлях Польщі.
Склепіння саксонське — те саме, що і склепіння бочарне.
Тимофієнко В. І. Архітектура і монументальне мистецтво: Терміни та поняття / Академія мистецтв України; Інститут проблем сучасного мистецтва. — К. : Видавництво Інституту проблем сучасного мистецтва, 2002. — 472 с. — ISBN 966-96284-0-7.