Родовід Сатьяджита Рая можна простежити щонайменше на десять поколінь[11]. Сатьяджит Рай народився 2 травня 1921 року в Калькутті у відомій сім'ї. Він був єдиним сином популярного бенгальського письменника, піонера фотографії і фотодруку із Калькути, Сукумара Рая і внуком видного дитячого письменника, філософа, публіциста Упендракішоре Рая[en] лідера релігійного товариства Брахмо Самадж. Батько помер, коли Раю було два з половиною роки. Рай з матір'ю переїжджає жити до родичів. У дитинстві він росте замкнутою і мовчазною дитиною.
Сім'я Рая бідувала, тому після закінчення середньої школи його мати змушена була шукати кошти, щоб послати Сатьяджита вчитися до Президентського коледжу Калькуттського університету, у якому раніше навчався і його батько Сукумар. У коледжі Рай вивчає економіку, фізику та інші науки. Там він серйозно починає захоплюватися західною класичною музикою та кіно. Рай не лише переглядає фільми, а й читає спеціальну літературу присвячену кінематографу. За його власним визнанням, він був зачарований кіно будучи студентом коледжу, а більша частина його таланту розвинулась як результат неодноразових переглядів фільмів відомих класичних режисерів — Джона Форда, Фелліні, Вітторіо Де Сіка, Орсона Велсса. 1940 року Сатьяджит з відзнакою закінчує коледж і вступає до Університету Вісва-Бгараті[en], заснованого Рабіндранатом Тагором у місті Шантінікетан[en][12]. Там він майже два роки вивчає графіку. Серед його вчителів були відомі художники Нондолал Бошу[en][13] та Бінод Біхарі Мукерджі.
У 1942 році Рай, стурбований наближенням Другої світової війни, кидає навчання і повертається додому. Він влаштовується працювати у рекламне агентство Д. Дж. Кеймера (англ.D.J. Keymer). Так починається трудова діяльність Рая[14]. Протягом десяти років він працює у рекламному агентстві, подолавши шлях від простого графіка до художнього керівника.
22-річний Рай у Шантінікетані
У 1947 році разом з майбутнім кінорежисером та кінокритиком, Чидананда Гуптою створює перший в країні кіноклуб «Calcutta Film Society[en]», котрий згодом стали відвідувати багато відомих людей. Одним з цих відвідувачів був відомий французький режисер Ж. Ренуар, що приїхав у 1949 році до Калькутти і у якого Рай працював асистентом допомагаючи знайти у сільській місцевості місця для знімання фільму «Річка»[12][15].
У 1948 році Рай оженився на своїй двоюрідній сестрі Біджойї[en][16].
У 1950 році Д.Дж. Кеймер відправив Рая до Лондона працювати у головному офісі рекламного агентства. Протягом трьох місяців у Лондоні Рей переглянув 99 фільмів. Серед них був неореалістичний фільм «Викрадачі велосипедів» (1948) Вітторіо Де Сіка, що справило на нього глибокий вплив. Згодом Рай згадував, що він вийшов з кінотеатру, вирішивши стати кінорежисером[17].
Творчий період життя
Початок кар'єри. Трилогія про Апу
Рай вирішує екранізувати роман бенгальського класика Бібхутібхушан Бандьопадхяя[en] «Пісня дороги», де ведеться розповідь про життя звичайної селянської сім'ї.
Після повернення додому, у 1952 році Рай береться за знімання стрічки, що принесе популярність і славу не лише йому, але і його країні. Знімання супроводжувалося фінансовими труднощами, але за підтримки уряду Західного Бенгалу Раю вдалося закінчити дебютний фільм.
«Пісня дороги» (інша назва «Патер панчалі») вийшов на екрани у 1955 році. Протягом восьми тижнів фільм збирає аншлаги в кінотеатрах. Ось як критики писали про молодого режисера, який став обличчям індійського кінематографа:
Його безхитрісне око бачить життя і людей. Композиція його кадрів є настільки віртуозною, що її можна порівняти з манерою небагатьох видатних режисерів у всій історії світового кіно … Але не в ракурсах камери і не у монтажі планів криється головний секрет його успіху. Сила Рея — в тій легкості, з якою він проникає в саме нутро своїх героїв і показує, що відбувається в їх умах і серцях[14].
За сприяння Джавахарлала Неру фільм показали на Каннському кінофестивалі 1956 року, де його зустріли оваціями і нагородили спеціальним призом «Кращий людський документ року». Так індійське кіно стало відомим у всьому світі. «Пісня дороги» — перша частина трилогії про сільського хлопчика Апу, стала однією з перлин світового кіно.
На тлі несподіваного успіху Рай знімає другу частину трилогії, присвяченої дорослішанню і входженню у великий світ сільського хлопчика. 1956 року виходить фільм «Нескорений». Картина відзначена багатьма престижними преміями — венеціанським «Золотим левом», американським «Золотим лавром» та багатьма іншими нагородами.
Заключна частина трилогії створена Раєм у 1959 році. Вона називається «Світ Апу». Фільм отримав «Золоту медаль» президента Індії. Крім того, «Світ Апу» був названий кращим іноземним фільмом року у США і відзначений призом Единбурзького кінофестивалю[en]. Існує припущення, що в образі Апу Рай вивів молодого Р. Тагора. Він показав пориви і сумніви його душі в процесі оволодіння творчістю. «Трилогія про Апу» — визнана класика авторського кінематографа.
1960-і роки
Більшість фільмів, знятих Раєм на зорі режисерської кар'єри, присвячені складним проблемам сімейних відносин. Дана тема була продовжена бенгальцем у фільмах «Канченджанга» (1962), та у соціальній мелодрамі «Велике місто» (1963).
У 1964 році, за повістю Р. Тагора «Зруйноване гніздо», Рай знімає фільм «Чарулата». На думку критиків, «Чарулата» — найдосконаліше творіння режисера. За визнанням самого режисера це єдиний історичний фільм, який йому вдався.
Відомо, що Рай був затятим противником насильства багатих над бідними і виправдовував опір останніх. 1966 року він закликав припинити репресії, спрямовані проти бенгальців. Пізніше на центральній площі Калькутти Сатьяджит зачитав заяву діячів індійської культури, в якій засуджувалася війна у В'єтнамі.
Його творча діяльність не обмежувалася однією лише режисурою. Рай писав сценарії і музику до своїх фільмів. Він автор численних оповідань і романів бенгальською мовою. Сатьяджит створив героя на ім'я Продош Міттер (прозваний Пхелу), який став улюбленцем бенгальців. Величезний успіх мали його пісні, які він склав для своєї фольклорної дилогії «Пригоди Гупі і Багхі» (1968) і «Королівство алмазів» (1980). Також Рай займався книжковим дизайном. Йому вдалося створити шрифт, названий «Ray Roman».
1970—90-і роки
Рай у Нью-Йорку (1981)
У 1973 році Рай рай знімає фільм «Віддалений грім». Цією картиною режисер завершує подорож у світ людей, яку він зробив у своїх попередніх фільмах.
«Віддалений грім» розповідає про події 1942—1943 років, коли у багатій і родючій Бенгалії настав жахливий голод. Яскраві, соковиті тони, барвистий пейзаж, красиві жіночі обличчя і сарі наповнюють фільм картинами мирного життя. У міру розвитку подій яскраві тони зникають з екрану і змінюються сірими. Також похмурою стає природа. Фінал витриманий у темних тонах.
Фільм нагороджений «Золотим ведмедем»кінофестивалю у Берліні та «Золотим Г'юго» фестивалю у Чикаго.
У 1978 році у Сатьяджит знімає фільм «Шахісти». Це єдиний фільм, який був знятий і озвучений ним мовою урду і англійською. Герої стрічки настільки одержимі грою в шахи, що втратили інтерес до всього що відбувається навколо. Фільм отримав приз за кращу режисуру.
На початку 1980-х років через хворобу Рей відійшов від роботи в кіно. У цей час він редагує та ілюструє дитячий журнал «Шондеш».
Останній фільм режисера «Подорожній» (1991) був зустрінутий із захопленням. Уже будучи важко хворим Рай був нагороджений почесним «Оскаром» за внесок в кіномистецтво.
Рай став режисером тридцяти семи художніх, документальних та короткометражних фільмів. Перши фільм Рая «Пісня дороги» виграв одинадцять міжнародних премій, у тому числі за найкращу документальну стрічку на Каннському кінофестивалі. Разом із фільмами «Нескорений» та «Світ Апу» стрічка утворює трилогію про Апу.
Рай був також письменником, видавцем, ілюстратором, дизайнером і кінокритиком. Рей сам написав багато книг для дітей, у тому числі серії детективних романів про детектива Фелюду і професора Шанку.
У 1992 році за результатами голосування критиків британський журнал Sight & Sound поставив Рая на 7 місце у списку кращих 10 режисерів усіх часів, зробивши його найвище поцінованим азійським кінематографістом у списку[23]. 1996 року журнал Entertainment Weekly поставив Рая 25 номером у своєму списку п'ятдесяти найвидатніших режисерів[24]. 2002 року голосування критиків і режисерів Sight & Sound поставило Рая на 22 місце найславетніших режисерів усіх часів[25], що робить його четвертим серед азійських режисерів у списку[25]. 2007 року британський журнал Total Film[en] заніс Рая до свого списку ста найвидатніших кінорежисерів усіх часів[26].
↑Arup Kr De, «Ties that Bind» by The Statesman, Calcutta, 27 April 2008. Quote: «Satyajit Ray had an unconventional marriage. He married Bijoya (born 1917), youngest daughter of his eldest maternal uncle, Charuchandra Das, in 1948 in a secret ceremony in Bombay after a long romantic relationship that had begun around the time he left college in 1940. The marriage was reconfirmed in Calcutta the next year at a traditional religious ceremony.»