За Бату тримав улус на правобережжі нижньої Волги з половецьким населенням. Після включення Русі в систему ординської державності Сартак був «управляючим руськими справами» в 1246—1255 рр.
Захворівши, Батий відправив Сартака у Каракорум до Менгу-хана. Коли прийшла звістка про смерть Батия, Менгу затвердив Сартака ханом Золотої Орди, але той помер по дорозі в Сарай[2]. За припущеннями тогочасних літописців, був отруєний своїми дядьками Берке і Беркечаром.
Віросповідання
Про те, що Сартак був християнином, повідомляє низка середньовічних авторів, однак Рубрук вважав, що хоч Сартак і був покровителем християн, але залишався язичником, на підтвердження чого приводив слова його секретаря Кояка:
Не говоріть, що наш пан — християнин, він не християнин, а «Моал», тому що назва «християнство» представляється їм назвою якогось народу. Вони звеличилися до такої великої гордості, що хоча, може бути, скільки-небудь вірують у Христа, однак не бажають іменуватися християнами, бажаючи свою назву, тобто Моал.[3]
.
Сартак не залишив спадкоємців, єдина його дочка, відома під християнським іменем Феодори, була християнкою і вийшла заміж за Білозерського князя Гліба Васильовича[4].
↑Spuler D. Die Goldene Horde. Die Mongolien in Russland 1223—1502. — Wisbaden, 1965.- P. 122
↑Джиованни дель Плано Карпини. История Монгалов. Гильом де Рубрук. Путешествие в Восточные страны. — С. 114—115.(рос.)
↑Войтович Л. Нащадки Чингіз-хана: Вступ до генеалогії Чингізидів-Джучидів. Львів, 2004. С. 118—119.
Література та джерела
Войтович Л. Нащадки Чингіз-хана: Вступ до генеалогії Чингізидів-Джучидів. Львів, 2004. С. 118—119.
Джованни дель Плано Карпини. История монгалов. Гильом де Рубрук. Путешествие в восточные страны. Книга Марко Поло. / Пер. А. И. Малеина, И. П. Минаева. Вступ. ст. и комментарии М. Б. Горнунга. — М.: Мысль, 1997. — ISBN 5-244-00851-X
