Відокремлення від масаїв відбулося до 1600-го року, ще до цього самбуру разом з масаями імовірно мігрували на південь по [5]Великій долині. Від чамус[en] самбуру відокремилися в 1840-ві, коли останніх відтіснив на північний схід народ туркана, а чамус залишилися жити біля озера Барінго[en][5]. 50 років по тому, в 1890-і, масаї та самбуру сильно постраждали від епідемій людських хвороб і хвороб худоби, і туркана змусили самбуру піти на південь[6].
Майже всі самбуру живуть в однойменному окрузі[en]. До появи міста Ісіоло[en] на його місці розташовувалися пасовища самбуру, хоча в самому місті представників цього народу дуже мало[7]. У XX столітті туркана, які колись воювали з самбуру, останні вже вважали останніми «нечистими» і «нижчими» відносно себе[8].
Завдяки міжнаціональним шлюбам з народами туркана, ренділле[en] і борана вигляд самбуру дуже різниться, загальними ознаками можна вважати темну шкіру, чорне волосся і худорляву статуру[9]. Коли британська армія уклала з масаями договір про переселення 1904 року, деякі з них сховалися серед самбуру, що також збільшило різноманітність зовнішності у людей цього народу[6].
До появи одягу цей народ одягав шкури, а жінки самбуру досі носять шкіряний фартух, хоча тепер на нього накидають матерчатий одяг. І чоловіки, і жінки можуть ходити топлес у неформальній обстановці, а в іншому випадку носять простий шматок тканини «канга», який, проте, зазвичай буває вкритий яскравими орнаментами[10]. Важлива і обов'язкова частина наряду — безліч намист, орнаменти яких несуть або естетичну цінність, або є символами влади чи здатності до чаклунства[10]. У 1990-х поступово в моду стали входити жіночі картаті спідниці[11].
Муррани (юнаки та чоловіки-воїни) багато часу приділяють причепурюванню, вони заплітають волосся в довгі коси, які вважаються дуже гарними[12], коси збривають з настанням старості. Волосся і тіло вони фарбують охрою. Жінки голять голову[11].
Ілгіра
Ілгіра (самбуру[ru]ilgira, туркана[en]ng'igirae) — змішаний субетнос самбуру і туркана. Зазвичай ілгіра стають чоловіки-туркана, які одружуються з жінками з самбуру, які при цьому зазвичай починають жити як самбуру, розмовляти їхньою мовою, а також (у разі досить молодого віку) піддаються обрізанню[13]. При цьому «нижчий» статус туркана не зникає, наприклад, обрізання чоловікам-ілгіра роблять поза табором самбуру з міркувань збереження ритуальної чистоти[13]. Якщо чоловік-ілгіра не проходить обрізання, то він може одружитися з жінкою-туркана, хоча подібні випадки рідкісні через те, що туркана стають ілгіра через бажання отримати у самбуру право на випас худоби і захист[14].
Культура і релігія
Форма управління — геронтократія. Старійшини мають монополію на укладення шлюбів, що призводить до того, що у них може бути багато дружин у той час, коли молоді чоловіки до 30 років не отримують статусу дорослих. Все це, як наслідок, викликає боротьбу кланів, яка підігрівається зрадами дружин і крадіжкою худоби[15].
Самбуру зазвичай живуть у невеликих поселеннях по 1-5 сімей, по периметру поміщають паркан з колючого чагарнику [16]. Самбуру практикують багатоженство, але кожна одружена жінка живе у власному будинку.
Діти зазвичай пасуть худобу (починаючи з 6-7 років); складніший випас в сухий сезон, коли до пасовища потрібно довго добиратися, виконують муррани[17]. Чоловіки вважаються дітьми до колективного обрізання, однієї з найважливіших церемоній у житті самбуру, яке відбувається приблизно в 14 років і супроводжується пишним святкуванням. Після нього хлопчик вважається воїном (мурраном, murran); після того, як наступна група хлопчиків стане мурранами (тобто у віці близько 28 років), колишні муррани зголююють коси і переходять у групу старійшин[12]. Дівчаток зазвичай видають у шлюбу 10-15 років, соціальний статус дружини покращується з віком і кожним народженням дитини; повага до неї приходить тоді, коли її сини починають ставати мурранами[18]. Худоба може переходити у спадок тільки чоловікам, жінка може отримати її в подарунок, але лише щоб передати родині чоловіка[19]. Зазвичай все стадо вважається власністю чоловіка. Жінки приносять воду і збирають дерево для вогнища, для чого доводиться багато кілометрів долати з важким вантажем, в той час як чоловіки після одруження можуть проводити дні в неробстві[17].
Самбуру монотеїсти-шаманісти. Вони вірять в те, що Богиня-Нкаї, близько асоційована з небом і дощем[20], є захисницею, але може й покарати молодого з волі старійшин за недостатню шанобливість. В такому разі слід попросити вибачення і запропонувати подарунок[21]. Діти і молодь, особливо жіночої статі, іноді повідомляють про те, що Богиня їм привиділася. Шамани, за уявленнями самбуру, лікують хвороби і допомагають воїнам[22].
Економіка і їжа
Самбуру традиційно займалися тільки скотарством і трохи збиранням[23][24][25], оскільки місця їх проживання дуже посушливі[26]. Полювали тільки ті з низ, хто не мав худоби[16].
Молоко споконвіку було основною стравою цього народу[27], воно і в XXI столітті залишається важливою частиною дієти самбуру, його п'ють свіжим і кислим. М'ясо корів їдять зазвичай на церемоніях або коли вони вмирають; дрібніших тварин поїдають частіше, хоча й нерегулярно. Останнім часом самбуру все більше починають користуватися грошима (переважно від продажу худоби), на які зазвичай купують кукурудзу для приготування каші[28]. Звичний напій — чай, його п'ють з великою кількістю цукру і молоком; він вважається їжею[29]. Кров вважається продуктом харчування, її отримують як від зарізаних тварин, так і від живих. З крові готують багато страв.
Мурранам заборонено їсти будь-яку їжу, яку бачили жінки, крім молока[30].
В західній культурі
Самбуру часто стають об'єктом зображення в західній масовій культурі, від голлівудських фільмів і популярних передач до статей у великих ЗМІ. В таких публікаціях висвітлюються яскраві традиції цього народу, проте при цьому може страждати точність і правдивість зображення. Одна з перших появ самбуру на екрані відбулася 1953 року у фільмі Джона Форда «Могамбо»: самбуру виконували ролі в масовці, а головні ролі зіграли Ава Гарднер, Кларк Гейбл і Грейс Келлі[31].
У 1990-х роках 300 самбуру вирушили в Південну Африку, щоб виконати ролі супротивників Кевіна Бейкона в баскетбольній комедії «The Air Up There[en]», їх називають «The Wonaabe». Іноді в кадрі самбуру грали споріднений народ масаїв, наприклад, у фільмі «Примара і Темрява» з Майклом Дугласом[32]. У фільмі 2005 року «Біла масаї» про німкеню, яка закохалася в чоловіка з народу самбуру, масаїв також змішують з самбуру. Танці самбуру показані в рекламі MasterCard[джерело?]. Бігуни-самбуру фігурували також у рекламному ролику Nike кінця 1980-х років, в якому слова молодого самбуру перекладено англійською як слоган компанії «Just Do It». Антрополог Лі Кронк (англ.Lee Cronk, побачивши рекламу, повідомив компанії Nike і ЗМІ, що молодий воїн говорить "Я не хочу ці. Дай мені великі черевики (англ.I don’t want these. Give me big shoes). Nike визнала, що вони вирішили, що «ніхто в Америці не зрозуміє, що він говорить»[33].
Подібне нерозуміння культури самбуру демонструють провідні ЗМІ, коли створюють некваліфіковані репортажі. Наприклад, CNN стверджувала, що у самбуру існує недосліджена традиція давати дівчинці безліч намиста, що дозволяє дарувальнику ґвалтувати її[34], незважаючи на те, що антропологічні дослідження, засновані на довгострокових спостереженнях, показують аналогічність цієї практики тому, як у західних країнах молодь «зустрічається» і ходить на побачення[35][36]. У статті 2009 року газета NBCNews.com[en] повідомила про те, що конфлікт між народами самбуру і покот спалахнув через голод, викликаний тим, що обидві сторони розвели більше худоби, ніж могла прогодувати земля.
↑ абStraight, Bilinda. 2005. Cutting Time: Beads, Sex, and Songs in the Making of Samburu Memory. Pp. 267—283 In The Qualities of Time: Temporal Dimensions of Social Form and Human Experience. Wendy James and David Mills (eds.). ASA Monograph Series, Berg.
↑Spencer, Paul, 1965, The Samburu: a study of gerontocracy in a nomadic tribe, Routledge and Kegan Paul, London. Spencer, Paul, 1973, Nomads in Alliance: Symbiosis and Growth among the Rendille and Samburu of Kenya, Oxford University Press, London
↑Spencer, Paul, 2003, Time, Space, and the Unknown: Maasai Configurations of Power and Providence. Routledge, London. (pp.67-97, «Providence and the Cosmology of Misfortune»)
↑Straight, Bilinda. 2007. Miracles and Extraordinary Experience in Northern Kenya. Philadelphia: University of Pennsylvania Press.
↑Sobania, Neal. 1980. The Historical Tradition of the Peoples of the Eastern Lake Turkana Basin c. 1840—1925. Ph.D. Dissertation, School of Oriental and African Studies, University of London.
↑Sobania, Neal. 1988. Herders: Subsistence, Survival and Cultural Change in Northern Kenya. The Journal of African History 29(1): 14-40.
↑Sobania, Neal. 1991. Feasts, Famines and Friends: Nineteenth Century Exchange and Ethnicity in the Eastern Lake Turkana Region. Pp. 118—142 In John G. Galaty and Pierre Bonte (eds.) Herders, Warriors, and Traders: Pastoralism in Africa. Boulder, CO: Westview Press
↑Holtzman, Jon. 2009. Uncertain Tastes: Memory, Ambivalence, and the Politics of Eating in Samburu, Northern Kenya. Berkeley: University of California Press.
↑Holtzman, Jon. 2003. «In a Cup of Tea: Commodities and History Among Samburu Pastoralists in Northern Kenya» American Ethnologist 30: 136-59
↑Chenevix-Trench, Charles 1993 The Men Who Ruled Kenya. London: I.B. Taurus.
↑ Askew, Kelly 2004. «Striking Samburu and a Mad Cow: Adventures in Anthropollywood» Pp.31-68 in Off Stage/On Display: Intimacy and Ethnography in the Age of Public Culture, edited by Andrew Shryock. Stanford, CA: Stanford University Press.
↑Straight, Bilinda. 2007. Miracles and Extraordinary Experience in Northern Kenya. Philadelphia: University of Pennsylvania Press.
↑Spencer, Paul, 1965, The Samburu: a study of gerontocracy in a nomadic tribe, Routledge and Kegan Paul, London. Spencer, Paul, 1973, Nomads in Alliance: Symbiosis and Growth among the Rendille and Samburu of Kenya, Oxford University Press, London.
Література
Jon Holtzman. Samburu. — The Rosen Publishing Group, 1995. — ISBN 9780823917594.