Рух за права батьків

Частина серії статей про
Маскулізм
Рухи Рух за права батьків Інактивізм Чоловічий рух Міфопоетичний чоловічий рух Чоловічий визвольний рух Рух за права чоловіків Чоловіки у фемінізмі (Профемінізм  · Антифемінізм) Інцели
Теми, проблеми та рішення Теми Статеві відмінності у людей Чоловіча сексуальність Гендер Гендерні стереотипи Гендерна роль Маскулінність Токсична маскулінність Гегемонна маскулінність Мачо Еффемінізація Проблеми Дискримінація проти чоловіків Мізандрія Насильство проти чоловіків Андроцид Патрицид Маріцид Фратріцид Авункуліцид Домашнє насильство проти чоловіків Зґвалтування чоловіків Тюремне зґвалтування Сексуальне насильство в армії Педофілія у британському футболі Сексуальний скандал католицької дієцезії Бостона Насильство на ґрунті гомофобії Гомофобія Гейфобія Побиття геїв Трансфобія Біфобія Обрізання Примусове обрізання Чоловіча витратність Дискримінація чоловіків авіакомпаніями Військовий обов'язок Репродуктивні права Батьківські права та аборти Примусове батьківство Розлучення без вини Крадіжка сперми Фальшиве звинувачення в зґвалтуванні Зворотний сексизм Шляхи розв'язання Права чоловіків Статева рівність Гендерна нейтральність Гендерна політика Планування сім'ї та відповідальне батьківство Паперовий аборт Міжнародний чоловічий день HimToo Міністр у справах чоловіків
Списки та категорії Індекс тем маскулізму Категорія:Маскулізм Категорія:Маскулісти Категорія:Чоловічі організації
Див. також Вусопад Чоловічі студії
п о р

Рух за права батьків (англ. Fathers' rights movement) — соціальний рух, пов'язаний із сімейним правом, що стосується батьків-чоловіків та їхніх дітей, включаючи опіку та виховання дітей після розлучення батьків. Більшість його членів, які в першу чергу зацікавлені в цих питаннях, — батьки-чоловіки, які прагнуть емансипації у рівних правах щодо своїх дітей та їхньому вихованні нарівні з матерями або після розлучення, або з незадоволеним батьківством над дітьми^[1][2][3][4]. Рух також включає жінок, часто наступних дружин розлучених батьків-чоловіків або інших членів сім'ї чоловіків, що мали певні стосунки із сімейним правом в цьому розрізі.

Більшість членів руху мало зацікавлені в законодавстві чи політиці в цілому. Проте, оскільки вони вважали, що їхня мета рівноправного батьківства була незадоволена існуючими сімейним законодавством та рішеннями судів, багато хто зацікавився сімейним правом, включаючи питання опіки над дітьми та виховання і підтримку дітей після розлучення^[1][3][5]. Хоча цей рух спочатку було описано як суспільний рух, його представники вважають, що їхні дії краще описані як частина руху за громадянські права в цілому^[6][7][5][8]. Заперечення щодо характеристики руху як соціального руху пов'язані з переконанням, що дискримінація батьків виходить за рамки соціальних наук і походить від втручання уряду в сімейне життя^[9].

Мета

Члени правозахисного руху батьків стверджують, що батьки піддаються дискримінації внаслідок гендерного упередження в сімейному праві^{[3][10][11][12]}; що рішення про опікунство були запереченням справжніх рівних прав^[13][14]; і що вплив (як вигода) великих грошей пошкодив сімейне право в контексті маніпуляцій як матерями, так і юристами сімейного права^[15]. Основним акцентом руху є кампанія, у тому числі лобіювання та дослідження, для формальних законних прав батьків, а іноді і для дітей, а також популяризація змін у сімейному законодавстві щодо опіки над дітьми та підтримку системи сімейного судочинства саму по собі.

Цей рух отримав міжнародне висвітлення в пресі внаслідок активності своїх членів, яка стала все більш голосною, помітною та організованою, і відіграла важливу роль у дебатах про сімейне право. В Україні, окрім певних юристів, цим питанням активно займається громадська організація «Батько має право» за підтримки адвокатів по сімейному праву^[16].

Історія

Історія батьків і батьківський рух погано описана через непопулярність цього питання в ЗМІ. Відомо, що приблизно з кінця 1960-х років чоловіки протестували проти позбавлення прав як батька після розлучення. Зокрема, мова йшла про право спілкування з дітьми. Цей рух був переважно виокремлений із загального руху за права чоловіків, які організували себе паралельно під наслідками другої феміністичної хвилі. Однак це частково було реакцією на наслідки цієї хвилі та, зокрема, на збільшення кількості розлучень, що виявило недостатню якість та представленість законів в юридичних питаннях на цю тему.

До початку XXI століття акцент все більше зміщувався з вимоги щодо «прав доступу до дітей» до вимог «рівноправного батьківства». Обговорюється все більша кількість проблем, пов'язаних із функціонуванням конституційної держави в контексті сімейного права. Критикується також відсутність рівних можливостей для батьків-чоловіків, такі як повноцінна опіка над дітьми, право доступу до виховання після розлучень батьків, відпустка по догляду за дитиною, соціальні центри батьків тощо. Прагнення до рівноправного батьківства призвело до змін в законодавствах цивілізованих країн але, зважаючи на те, що рівноправне батьківство в більшості країн регулюється законом, на практиці мало що відмічається як якісний розвиток суспільства в цих питаннях, в тому числі через інерційність традиційної соціальної динаміки, незнання законів та стереотипних упереджень більшості людей.

Що стосується України, де ці права закріплені за батьками у Конституції України та Сімейному кодексі України (зокрема Стаття 141 «Мати та батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незважаючи на те, чи перебували вони у шлюбі між собою»), з 1991 по 2017 рік не існувало якісного закону щодо встановлення повноцінних прав батька, а опіка над дітьми після розлучень практично автоматичного віддавалася матерям згідно з принципом 6 «Декларації прав дітей» (прийнята резолюцією 1386 (XIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року), яка не є повноцінним законом. Саму «Декларацію прав дитини» Україна станом на 2018 рік не ратифікувала, але суди всіх інстанцій продовжували посилатися на неї. Після того, як держава програла кілька справ, внаслідок того, що громадяни України позивалися до неї (в питаннях прав опікунства та прав доступу до дітей та їхнього виховання), у Європейському суді (який крім того рекомендував привести законодавство держави до сучасних цивілізованих норм), Верховна Рада та Верховний суд України низкою нових законів та постанов, які тепер є обов'язковими як судові преценденти, зрушила ситуацію в напрямку рівних прав у сімейному питанні щодо встановлення опіки та права батьків на виховання^[17][18][19].

Критика

Деякі юристи та феміністки звинувачують правозахисний рух батьків-чоловіків у висвітленні інтересів батьків понад інтересами дітей, наприклад, заявляючи, що батькам прийнятно є відкликання утримання дитини, якщо їм не надано правового доступу до своїх дітей. Або лобіюванням змін у сімейному законодавстві, які, як стверджують, посилюють вплив дітей від маніпулятивних батьків і, як стверджують, ще більше загрожують матерям, що є жертвами насильства в сім'ї^[20][21].

Інша критика полягає в тому, що правозахисники батьків нібито неправильно стверджують, що суди є предметом проти батьків, тоді як насправді переважна більшість справ врегульовано за приватною угодою, а батьки добровільно відмовляються від первинної опіки над своїми дітьми, що пояснює нижчий відсоток батьків, які отримують її; і що «упередженість» судів є на користь первинного піклувальника, а не самих матерів^[22][23].

Дослідники Марта Фінмен, Майкл Флойд та інші критикують рух за те, що він нібито увічнює негативні стереотипи жінок як оманливих, мерзенних та безвідповідальних, а також стереотип про те, що жінки не можуть довести кращу фінансову відповідальність перед дітьми, ніж чоловіки^[23][20][24].

Література

• Baskerville, S (2007). Taken into Custody: The War Against Fatherhood, Marriage, and the Family. Cumberland House Publishing. ISBN 1-58182-594-3.
• Collier, R (2006). Sheldon, S (ред.). Fathers' Rights Activism and Law Reform in Comparative Perspective. Hart Publishing. ISBN 1-84113-629-8.
• Crowley, Jocelyn E. (2008). Defiant Dads: Fathers' Rights Activists in America. Cornell University Press. ISBN 978-0-8014-4690-0.
• Crowley, Jocelyn E. (2003). The Politics of Child Support in America. Cambridge University Press. с. 189. ISBN 978-0-521-53511-3. Архів оригіналу за 25 грудня 2018. Процитовано 19 грудня 2018.
• Farrell, Warren (2001). Father and Child Reunion. Putnam. ISBN 978-1-58542-075-9.
• Parke, RD; Brot, AA (1999). Throwaway Dads: The Myths and Barriers that Keep Men from Being the Fathers They Want to be. Houghton Mifflin. ISBN 0-395-86041-5.

Примітки

1. Collier & Sheldon, 2006, p. 1–26.
2. Crowley, 2008, pp. 43–49.
3. Collier, R.; Sheldon, S. (1 листопада 2006). Unfamiliar territory: The issue of a father's rights and responsibilities covers more than just the media-highlighted subject of access to his children. The Guardian. London. Архів оригіналу за 20 May 2008. Процитовано 17 жовтня 2007.
4. Kaye, Miranda; Tolmie, Julia (1998). Fathers' Rights Groups in Australia and their Engagement with Issues in Family Law. Australian Journal of Family Law. 12: 19—68. Архів оригіналу (Doc) за 25 грудня 2018. Процитовано 24 березня 2007.
5. Sacks, G; Thompson, D (21 червня 2006). Why Are There so Many Women in the Fathers' Movement?. Star Tribune. Minneapolis. Архів оригіналу за 30 June 2013. Процитовано 19 грудня 2018. {{cite news}}: Вказано більш, ніж один |url-архіву= та |archiveurl= (довідка); Вказано більш, ніж один |дата-архіву= та |archivedate= (довідка); Вказано більш, ніж один |статус-url= та |deadurl= (довідка)
6. McKee, A (2005). The Public Sphere: an introduction. University of Queensland. с. 47. ISBN 978-0-521-54990-5. Архів оригіналу за 2 June 2011. {{cite book}}: Вказано більш, ніж один |статус-url= та |deadurl= (довідка)
7. Kenedy, Robert A (2004). Fathers For Justice: The Rise Of A New Social Movement In Canada As A Case Study Of Collective Identity Formation. Caravan Books. ISBN 978-0-88206-108-5.
8. Baskerville, 2007, p. 259.
9. Baskerville, 2007, p. 282.
10. Collier & Sheldon, 2006 p. 53–78.
11. Gavanas, A (2004). [10–11 Fatherhood Politics in the United States]. University of Illinois Press. ISBN 978-0-252-02884-7.
12. Williams, GI (2002). Fathers' Rights Movement. Historical and Multicultural Encyclopedia of Women's Reproductive Rights in the United States. Greenwood Press. с. 81–83. ISBN 978-0-313-30644-0.
13. Williams, GI; Williams, RH (2003). Framing in the Fathers' Rights Movement. У Loseke, DR; Best, J (ред.). Social Problems: Constructionist Readings. Aldine Transaction. с. 93–100. ISBN 978-0-202-30703-9.
14. Ashe, F (2007). The New Politics of Masculinity. Routledge. ISBN 978-0-415-30275-3. Архів [58–68 оригіналу] за 30 жовтня 2021. Процитовано 19 грудня 2018.
15. Baskerville, 2007, p. 42.
16. ГО «Батько має право». Організацію створено з метою об’єднання потужного батьківського руху та повної зміни системи опіки над дітьми, для подальших розробок рекомендацій та удосконалення державної системи опіки над дітьми, та перезапуску її, знищення застарілих практик радянської системи'. Архів оригіналу за 21 жовтня 2018. Процитовано 19 грудня 2018.
17. «Нові правила: з ким залишиться дитина після розлучення?». Архів оригіналу за 20 грудня 2018. Процитовано 19 грудня 2018.
18. «Визначення місця проживання дитини по-новому.». Архів оригіналу за 21 грудня 2018. Процитовано 19 грудня 2018.
19. «В інтересах дитини буде забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним. Такий висновок зробив ВС в постанові №404/1100/16-ц, текст якої друкує «Закон і Бізнес».». Архів оригіналу за 29 жовтня 2018. Процитовано 19 грудня 2018.
20. Kaye, Miranda; Julia Tolmie (1998). Discoursing Dads: The Rhetorical Devices of Fathers' Rights Groups. Melbourne University Law Review. 22: 172—174.
21. Behre, Kelly (13 червня 2014). The Fathers' Rights Movement Undermines Victims of Domestic Violence. The New York Times. Архів оригіналу за 20 грудня 2018. Процитовано 4 липня 2016.
22. Baker, M (2001). Families, labour and love: family diversity in a changing world. Vancouver, B.C., Canada: UBC Press. с. 198—9. ISBN 0-7748-0848-9.
23. Rossi, Stacey Elin (2004). The Battle and Backlash Rage On: Why Feminism Cannot be Obsolete. New York: Xlibris. с. 261—278. ISBN 1-4134-5934-X.
24. Hanigsberg, Julia E.; Sara Ruddick (1999). Mother Troubles: Rethinking Contemporary Maternal Dilemmas. Boston: Beacon Press. с. 150. ISBN 0-8070-6787-3.