Карлос Роберто де Олівейра (порт.Carlos Roberto de Oliveira), більш відомий як Роберто Динаміт (порт.Roberto Dinamite, нар.13 квітня1954, Дукі-ді-Кашіас — 8 січня2023[4]) — бразильський футболіст, що грав на позиції нападника, а також бразильський політик та футбольний функціонер.
Карлос Роберто де Олівейра народився 13 квітня1954 року в місті Дукі-ді-Кашіас. Вихованець футбольної школи клубу «Васко да Гама». Він став одним із найвідоміших гравців у історії клубу, а також найкращим бомбардиром за всю його історію. У кольорах клубу нападник відзначився 698 забитими м'ячами, а всього за футбольну кар'єру нападник відзначився 864 забитими м'ячами. За футбольну кар'єру Роберто Динаміт усього відіграв 1022 матчі, з яких 768 були офіційними, та 254 товариськими.
Прізвисько «Динаміт» футболіст отримав від спортивного журналіста Апарісіо Піреса, який працював у місцевій спортивній газеті «Jornal dos Sports», після рідкісного за красою забитого м'яча в дебютному для себе матчі в головній команді «Васку» 25 листопада 1971 року проти «Інтернасьйонала» на «Маракані». Журналіст написав у газеті наступний коментар: «Динаміт-бой вибухнув на Маракані» (порт.Dynamite-Boy detonates at Maracanã).[8]
Протягом 1979—1980 років Роберто Динаміт грав у іспанській «Барселоні», проте за клуб зіграв лише 8 матчів, та повернувся до «Васко да Гама».
Останній м'яч у своїй кар'єрі Роберто Динаміт забив 26 жовтня 1992 року в Лізі Каріока в складі «Васко да Гама» у матчі проти клубу «Гойтаказ» на стадіоні «Сан-Жануаріо».[9] Останній свій матч нападник зіграв 24 березня 1993 року, в якому іспанський «Депортіво» переміг на «Маракані» «Васко да Гама» з рахунком 2-0, у складі бразильського клубу поруч із Роберто Динамітом зіграв також і Зіку.[9]
Виступи за збірну
У 1972 році головний тренер олімпійської збірної БразиліїМаріо Загалло запросив Роберто Динаміта до складу своєї команди, яка готувалась до Олімпіади, що проходила у Західній Німеччині.[10] у складі олімпійської збірної нападник зіграв 5 матчів. у яких відзначився 1 забитим м'ячем.
1975 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Бразилії. Протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 10 років, провів у формі головної команди країни 38 матчів, забивши 20 голів. З урахуванням матчів проти клубних та інших команд, футболіст зіграв у бразильській збірній 47 матчів, відзначившись 26 забитими м'ячами.[11]
Уперше офіційний матч у складі збірної Роберто Динаміт зіграв на Кубку Америки 1975 року проти збірної Перу, в якому бразильська збірна поступилася з рахунком 1-3[11], на якому разом із командою здобув бронзові нагороди. На чемпіонаті світу 1978 року в Аргентині, незважаючи на те, що він не був постійним гравцем основи, Роберто Динаміт зумів відзначитись трьома забитими м'ячами.[12][8] Хоча збірна Бразилії стала єдиною командою на тогорічному чемпіонаті світу, яка не програла жодного матчу, внаслідок формули розіграшу турніру вона посіла лише третє місце, поступившись у другому груповому турнірі майбутнім переможцям — аргентинцям — лише по різниці забитих і пропущених м'ячів, та обігравши у матчі за третє місце італійців 2:1. Головний тренер збірної Кутіньйо оголосив бразильців «моральними чемпіонами світу»[13], хоча для футболістів це було й невеликою втіхою. Далі Роберто Динаміт у складі збірної грав також на Кубки Америки 1979 року, на якому бразильці здобули бронзові нагороди, чемпіонату світу 1982 року в Іспанії, де також був переважно гравцем резерву, й отримав місце в команді лише після ушкодження Кареки[8], а також на Кубку Америки 1983 року, де разом з командою здобув «срібло», та став кращим бомбардиром турніру.
Політик і функціонер
Після завершення футбольної кар'єри Роберто Динаміт став політиком. У 1992 році він вступив до Партії бразильської соціальної демократії, та як її кандидат, обраний депутатом законодавчих зборів штату Ріо-де-Жанейро, отримавши 34893 голосів виборців.[8] Пізніше колишній футболіст перейшов до лав іншої партії — Партії бразильського демократичного руху, та як її кандидат переобирався членом законодавчих зборів штату ще у 1994 році 68516 голосами виборців, у 1998 році 44993 голосами[8], у 2002 році 53172 голосами виборців[14], та у 2006 році 49097 голосами виборців.[15] У 2003 та 2006 році він висував свою кандидатуру на посаду президента клубу «Васко да Гама», обраний президентом клубу 21 червня 2008 року[7], перебував на цій посаді до 2014 року.