Риторичні фігури

Риторичні фігури (від грец. ῥήτωρ ‘оратор’ та лат. figura ‘зовнішній вигляд, образ, фігура’) — у вузькому значенні — фігури мовлення, побудовані на словесних зворотах, що мають умовно-діалогічний характер: риторичні звертання, запитання, заперечення, оклик.^[1]

У широкому значенні — синонім до понять фігури мови, стилістичні фігури — засіб підсилення емоційної впливовості художньої та ораторської мови, побудований на застосуванні синтаксичних конструкцій, відмінних від порядку слів, узвичаєного даною мовою^[2]. Стилістичні фігури включають тропи і власне стилістичні фігури.

Риторичне звертання

Риторичні звертання — це звертання до абстрактних понять, неживих предметів або відсутніх людей як до присутніх:

Благословенна будь, моя незаймана дівице Десно… Далека красо моя! Щасливий я, що народився на твоєму березі" (О. Довженко).

Земле рідна!
Мозок мій світліє,
І душа ніжнішою стає,
Як твої сподіванки і мрії
У життя вливаються моє.
(В. Симоненко)

Риторичне запитання

Риторичні запитання — це такі запитання, які не вимагають відповіді. Вони зосереджують увагу на питанні, про яке йдеться у творі, наприклад:

Хто може випити Дніпро,
Хто властен виплескати море,
Хто наше золото-серебро
Плугами кривди переоре?
Хто серця чистого добро
Злобою чорною поборе?
(М. Рильський)

Риторичне заперечення

Риторичні заперечення мають форму відповіді на можливе припущення, думку уявного співрозмовника:

Ні, друже мій, не та родина!
Сучасна пісня — не перина.
(І. Франко)

О недаремно, ні, в степах гули гармати.
(В. Сосюра)

Ніхто твоїх не заперечить прав.
(М. Зеров)

Риторичний оклик

Риторичний оклик або риторичний вигук — риторична фігура, окличне речення, яке служить для образного вираження якогось сильного почуття — радості, захоплення, гніву, відчаю тощо:

Вставай, хто живий, в кого думка повстала!
Година для праці настала!
(Леся Українка)

Весна і молодість! Ну що є краще в світі!
Такої, як у нас, нема ніде весни!
Рожевим цвітом радісно залиті
шумлять сади, і сонце п'ють лани.
(В. Сосюра)

О, що за туга розум мій опала!
Яка крізь серце потекла Каяла,
Що за чуття на серце налягло!
(М. Зеров)

Риторичний оклик має підкреслено-емоційний характер і вводиться переважно з метою затримати або посилити увагу на якомусь з аспектів зображуваного, за механізмом створюваного смислового ефекту він нагадує риторичне питання, але власно питання не ставиться.

Риторичне ствердження

Риторичні ствердження — фігури, які підкреслюють незаперечність сказаного автором. Наприклад:

Так! Я буду крізь сльози сміятись.
(Леся Українка)

Примітки

1. Риторичні фігури [Архівовано 22 грудня 2015 у Wayback Machine.] — Теорія літератури
2. Словник української мови / під. ред. І. К. Білодіда. — т. 8. — К.: Наукова думка, 1977.

Джерела

• Стєкольщикова В. А. Риторична категорія образного текстотворення сучасного медіа-тексту: виразність, логічність, аналітичність // Матеріали конференції «Прикладна лінгвістика 2011: проблеми та рішення». — 2011.
• Ференц Н. С. Основи літературознавства: Навчальний посібник. — К.: Знання, 2011. — 431 c.

Посилання

• Риторична фігура; Риторичне заперечення; Риторичне звертання; Риторичне питання; Риторичний вигук // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 329.
• Окличне речення // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 148.
• Метаболя // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1961. — Т. 4, кн. VIII : Літери Ме — На. — С. 965. — 1000 екз.