Привітне розташоване на південно-східному узбережжі Криму, у східній частині території міськради, у долині річки Ускут, висота центру села над рівнем моря 72 м. Село витягнулося уздовж автодороги Білогірськ — Привітне, відстань до Алушти — 50 км, до Сімферополя — 97 км, там же найближча залізнична станція. Село досить відокремлене — відстань до найближчих населених пунктів по шосе близько 15 км: Зеленогір'я, Красноселівка (Білогірський район) (через Головне пасмо Кримських гір) і Морське.
Історія
Час виникнення Ускута невідомо, деякі дослідники, ґрунтуючись на плануванні типу «бург» — забудові міського типу, стоячій впритул один до одного, характерно для найдавніших гірських селищ Криму, висловлюють думку, що село існує кілька тисяч років[1]. Навіть мова Ускутської долини відрізнялася від діалектів сусідніх сіл, а жителі антропологічно відносилися до середземноморського типу[2] (іноді виділяється особлива субетнічна група кримських татар — Ускут[3]). Населяли долину зазналі сильної еллінізації нащадки змішавшихся з автохтонними жителями готів[4] і аланів[5], які заселили край в II—III століттях. З III століття вони прийняли християнство[6] і в середні віки належали Готській єпархіїКонстантинопольського патріархату[7].
Вперше в доступних джерелах Ускут зустрічається на венеційській мапі VIII століття[8]. Згадується селище, як De la Scuto, у договорі Генуї з Еліас-Беєм Солхатським від 1381, згідно з яким «гориста південна частина Криму на північний схід від Балаклави», з її поселеннями і народом, якій суть християни, повністю переходила у володіння генуезців[9]. До 1475 Скуті входила в Капітанство Готія. У листуванні останнього консула СолдаїХристофоро ді Негро, приблизно 1470 року, говориться, що село Скуті захопили відомі в Криму брати Гуаско — власники замка Чобан-Куле, які намагалися закріпачити місцевих жителів («поставили в Скуті шибеницю, а на кордоні своїх володінь — ганебний стовп»), але, головне — отримати контроль над торговим шляхом в Карасубазар. Історія скінчилася нічим, оскільки в 1475 році генуезькі володіння були завойовані Османською імперією і село адміністративно включена в Судацький кадиликКефінського санджака, а, згодом, еялету[10]. Згадується Ускют в матеріалах переписів Кефінського санджака, селище було все ще повністю християнським: в 1520 році — 100 сімей, з них 7 втратили чоловіка-годувальника, в 1542 році — 85 сімей, з них 3 «овдовілих» і 10 дорослих холостяків[11]. За Джізйе Дефтера Ліва-і Кефе (Османськими податковими відомостями) 1652 року, де перераховані християни-платники податків Кефінського еялету, в селищі Ускут значилося всього 18 глав сімейств[12]. У XVII столітті на південному узбережжі Криму починає поширюватися іслам[13] і, поступово, мусульманство взяли всі жителі села — ні у відомості про виведених з Криму до Приазов'я християн "О. В. Суворова від 18 вересня 1778 року, ні відомості митрополитагнатія Ускут не значиться (є відомості, що не бажаючі покидати батьківщину жителі Іскута приймали іслам[2]). Перед цим, в 1774 році, за Кючук-Кайнарджійським мирним договором, колишні турецькі володіння увійшли до складу Кримського ханства, адміністративно — згідно камерального Опису Криму … 1784 року — в Судацький кадилик Кефінського каймакамства[14].
За даними на 1864 рік у казенному татарському селі УскутЯлтинського повітуТаврійської губернії мешкало 763 особи (654 чоловічої статі та 501 — жіночої), налічувалось 131 дворове господарство, існувала мечеть[18].
Станом на 1886 у колишньому державному селі Алуштинської волості мешкало 1368 осіб, налічувалось 240 дворових господарств, існували мечеть, 2 лавки[19].
За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 2354 осіб (1245 чоловічої статі та 1109 — жіночої), з яких 628 — православної віри, 1722 — магометанської[20].
↑ Yücel Öztürk. Osmanlı Hakimiyetinde Kefe 1475—1600. Kültür ve Turizm Bakanlığı Yayınları; Ankara, 2000. (Юджель Озтюрк. Кефе під османським управлінням 1475—1600.)
↑(рос. дореф.) XLI. Таврическая губернія. Списокъ населенныхъ местъ по сведениям 1864 года. Изданъ Центральнымъ Статистическимъ Комитетомъ Министерства Внутреннихъ Делъ. Обработанъ редакторомъ М. Раевскимъ. СанктПетербургъ. 1865. — LVI + 138 с., (код 1597)
↑Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
