У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Унія.
Персона́льна у́нія — об'єднання двох або більше самостійних держав з одним монархом, який стає, таким чином, головою кожної держави-члена унії. Голова унії наділяється лише тими повноваженнями, які строго відповідають (за рідкісними винятками) повноваженням керівників окремих держав. Такий тип унії не слід плутати з федерацією, яка на міжнародному рівні є єдиною державою. Також не слід плутати з династичною унією.
Персональні унії можуть виникати з різних причин, від майже випадкових, коли, наприклад, принцеса, будучи одруженою з королем однієї держави, стає правлячою королевою іншої держави, і їх спільна дитина успадковує трон обох держав, до фактичного приєднання держав, коли в деяких випадках персональні унії створювалися з метою запобігання заколотів. Такі унії можуть бути законно обґрунтовані шляхом явного затвердження об'єднання двох держав у конституціях, або можуть не мати законних підстав, і тоді вони можуть легко розпадатися через різні правила успадкування позиції голови держави.
Оскільки президенти держав-республік обираються загальним громадянським голосуванням, персональні унії практично повністю є феноменом монархій. У зв'язку зі значним скороченням числа монархій в XX столітті, персональні унії стали явищем досить рідкісним. І хоча вони досі існують, як, наприклад, Співдружність націй, найчастіше такі спілки мають лише номінальне значення.
Особиста унія з Португалією при Педру I (імператор Бразилії) (Педру IV Португальський), 10 березня 1826 — 28 травня 1826. Педру був принцом Португалії, Бразилії та Алгарве, а коли він проголосив незалежність Бразилії в 1822, то став її першим імператором. Коли його батько (Жуан VI (король Португалії)) помер, Педру став королем Португалії всього на кілька тижнів, після чого він відрікся від португальського престолу на користь своєї доньки, принцеси Марії II.
Особиста унія з герцогством Пруссія з 1618, коли Альбрехт Фридрих, герцог Пруссії, помер, не залишивши спадкоємців чоловічої статі та його зять Іоан III Сигізмунд, курфюрст Бранденбургу, став правителем обох країн. Бранденбург і Пруссія мали окремі уряди та столиці в Берліні і Кенігсберзі відповідно до 1701, коли Фрідріх I об'єднав їх в один уряд.
Королі Данії в той же час були герцогам Шлезвігу і Гольштейну 1460–1864 (Гольштейн був частиною Священної Римської імперії, нині є частиною Німеччини).
Особиста унія з Ісландією 1918–1944, коли Ісландія стала республікою.
Особиста унія з Королівством Англія у 1541–1707 (від проголошення ірландським парламентом короля Генріха VIII Англійського королем Ірландії до утворення Великої Британії).
Особиста унія з Шотландським королівством (і Королівством Англія) в 1603–1707 (коли Англія і Шотландія об'єднані в Королівство Великої Британії).
Особиста унія з Нідерландами в 1689–1702, через короля Ірландії, Шотландії та Англії, також виступає як штатгальтер більшості провінцій Нідерландів. Фактична ситуація була дещо складнішою з голландськими провінціями Голландія, Зеландія, Утрехт, Лімбург та Оверейсел вступившими до особистої унії в 1689 і Дренте в 1696. Тільки дві голландські провінції не вступили в особисту унію: Фрисландія і Гронінгена.
Особиста унія з Великою Британією в 1707–1801 (коли вона була реорганізована в Сполучене Королівство Великої Британії та Ірландії).
Особиста унія корон, яка згодом утворила Іспанію (Кастильська Корона і Арагонська Корона) у Священній Римський імперії в 1519–1556 під головуванням Карла I (Карла V, імператора Священної Римської імперії). Кастилія і Арагон залишалися єдині в 1556–1707, після чого вони були офіційно об'єднані в Іспанію.
Філіп II Габсбург був одночасно королем Англії (з Марією I) в 1554–1558, в той же час він також був королем Неаполя (з 1554) і королем Іспанії (з 1556).
Іберійська унія з Іспанією в 1580–1640, під владою Філіпа II (також відомий як Філіп I Португальський), його сина та онука.
Особиста унія з Англією, Шотландією та Ірландією 1689–1702, штатгальтером більшості провінцій Нідерландів також виступає як короля Англії, Шотландії та Ірландії. Фактична ситуація була дещо складніше, тому що до 1795 Голландська республіка була конфедерацією номінально незалежних провінцій. Провінції Голландія, Зеландія, Утрехт, Лімбург та Оверейсел вступили в особисту унію в 1689 і Дренте-1696. Дві голландських провінцій не вступили в особисту унію: Фрисландія і Гронінгена.
Особиста унія з Богемією, 1300–1306, а також з Угорщиною 1301–1305, (Вацлав II та Вацлав III).
Особиста унія з Угорщиною 1370–1382 і 1440–1444.
Особиста унія з Литвою по Кревський унії, 1386–1401, потім 1447–1569 по Люблінський унії (з перервою в 1492–1501), відома як польсько-литовська унія. У 1569 унія була перетворена у федерацію Річ Посполита.
Особиста унія з Саксонією 1697–1706, 1709–1733 та 1734–1763.
Східна частина: особиста унія з Росією 1814–1832, відома як Царство Польське; після придушення повстання армію, територія була приєднана прямо до Росії.
Особиста унія з Бразилією при Педру I (імператор Бразилії) (Педру IV Португальський), з 10 березня 1826-28 травня 1826. Педру був принцом Португалії, Бразилії та Алгарве, коли він проголосив незалежність Бразилії в 1822, став її першим імператором. Коли його батько (Жуан VI (король Португалії)) помер, Педру став королем Португалії всього на кілька тижнів, після чого він відрікся від португальського престолу на користь своєї молодшої дитини, принцеси Марія II.
Особиста унія з Королівством Англія з 1422, коли Генріх VI Англійський та Французький зайняв французький престол, аж до 1453, коли Генріх був висланий з Франції Карлом VII.
Акт про об'єднання було докладно викладено в Pacta conventa, в якій окремі засади хорватської державності були збережені через Собор (рада хорватських дворян) і через бана. Крім того, хорватські дворяни зберегли свої землі і титули[14]. Середньовічна Угорщина і Хорватія були (з точки зору міжнародного громадського права), союзниками до Мохачської битви в 1526. 1 січня, 1527, хорватське дворянство в Цетині одноголосно обрало Фердинанда І, ерцгерцога Австрії, їх королем, і підтвердили легітимність спадкоємства[15]. Але, офіційно Угорсько-Хорватська держава існувала до початку 20-го століття і Тріанонського договору[13][12][11].
Королі Данії в той же час були герцогам Шлезвігу і Гольштейну 1460–1864 (Гольштейн був частиною Священної Римської імперії, нині є частиною Німеччини).
Особиста унія з Англією та Ірландією в 1603–1707 (коли Англія і Шотландія були об'єднані в Королівство Великої Британія)
Особиста унія з Нідерландами в 1689–1702, голландський штатгальтер, Вільгельм Оранський, який також був королем Англії, Шотландії та Ірландії. Фактична ситуація була дещо складнішою з голландсьими провінціями Голландія, Зеландія, Утрехт, Лімбург та Оверейсел які вступили до особистої унії в 1689 і Дренте в 1696. Тільки дві голландські провінції і не вступили до особистої унії: Фрисландія і Гронінген.
Примітки
↑Александр Владимирович Пыжиков. Административно-территориальное устройство России. История и современность. — Olma Media Group, 2003. — 317 с. — ISBN 9785224043866.