Семен Палій Паліївщина — у історичних джерелах частина Правобережної України наприкінці 17 століття , яка охоплювала колишні полки Білоцерківський , Канівський , Черкаський , Чигиринський та Уманський (тобто території Київщини , Брацлавщини , Східної Волині й Центрального Поділля ) під владою фастівського полковника Семена Палія .[ 1]
Після поновлення 1685 року польським сенатом колишніх українських полків з усіма правами козацтва — Богуславського з полковником Самійлом Самусем на чолі; Корсунського — з полковником Захаром Іскрою ; Брацлавського — з полковником Андрієм Абазином та Білоцерківського — з полковником Семеном Палієм почалося швидке залюднювання цих земель українцями з Правобережної та Лівобережної України, з Запоріжжя, з Дону. На цій території Палій мав необмежену владу, звідси й пішла назва «Паліївщина»[ 2]
У 1699 р. після нормалізації відношень з Туреччиною, польська влада ухвалила рішення про ліквідацію козацьких полків Правобережжя , що призвело до наростаючої напруженості між Семеном Палієм та польською владою. Напруження переросло у збройні сутички, що врешті-решт призвело у 1702 р. до повстання Палія .
Також терміном Паліївщина називають національно-визвольне повстання 1700 –1704 років в Правобережній Україні під проводом Білоцерковського полковника Семена Палія (Гурка).
