Опарівка

Село Опарівка пол. Oparówka Церква Різдва Богородиці Координати 49°50′01″ пн. ш. 21°42′51″ сх. д. Країна ПольщаПольща Воєводство Підкарпатське воєводство Повіт Стрижівський повіт Гміна Вішньова Населення 239 осіб (2011[1]) Часовий пояс UTC+1, влітку UTC+2 Телефонний код (+48) 17 Поштовий індекс 38-123 Автомобільний код RSR SIMC 0667276 GeoNames 763130 Опарівка Опарівка (Польща) Опарівка Опарівка (Підкарпатське воєводство)  Опарівка у Вікісховищі

Опарівка (пол. Oparówka) — село в Польщі, у гміні Вішньова Стрижівського повіту Підкарпатського воєводства. Населення — 239 осіб (2011^[1]).

Географія

Село лежить на відстані 8 кілометрів на південний захід від Стрижова і 31 км — на південний захід від воєводського центру міста Ряшів.

Етнографія

Науковці зараховували жителів Опарівки разом з довколишніми селами до замішанців — проміжної групи між лемками і надсянцями.

Історія

«Опарівка існує вже понад двісті літ (1943). Основниками її, кажуть, були козаки з війська гетьмана Богдана Хмельницького… Опарівка — це останнє, найдалі на північний захід висунене українське село»^[2]. У 1939 році в селі проживало 550 мешканців (525 українців і 25 поляків)^[3]. Національну свідомість формувала читальня «Просвіти». До виселення українців у 1945 році в СРСР та депортації в 1947 році в рамках акції Вісла у селі була парохія Короснянського деканату, заснована в 1513 р., до якої ходили греко-католики з довколишніх поселень: Бережанка, Висока, Ґольцівка, Кізлівок, Неводна і Стрижів^[4]. Метричні книги велися з 1784 р. Тодішня мурована греко-католицька церква Різдва Богородиці збудована в 1912 р. на заміну дерев'яної з 1700 р. Після депортації українців використовується під костел поляками, котрі переселились сюди із Майдану-Ліповецького. У 1975-1998 роках село належало до Ряшівського воєводства.

Церква Різдва Богородиці

Церква в Опарівці
(~1700 - 1909 рр.)

Перша відома церква у Опарівці, була збудована за ініціативи священика Гната ймовірно на початку XVI століття. У 1513 році цистерціанський кляштор у Копшивниці, який володів селом, офіційно надав Гнатові споруду разом із ланом поля. У першій половині XVII століття, церква належала до Дукельської православної протопопії. Коло 1700 року, була побудована нова дерев'яна споруда, виконана у стилістиці характерній для лемківської архітектури. Від першого храму, збереглись дві ікони - святого Миколая, з другої пол. XVI століття, та Богородиці Одигітрії із XVII століття, котрі згодом потрапили до збірки Національного музею у Сяноці. Новий храм був згаданий у актах візитації унійного Дукельського деканату у 1743 році, як "скромний" та "убогий". Крім головного вівтаря, у наві знаходилось ще два бічних вівтаря - один з іконою святої Анни та коло якої знаходився антимінс подарований Перемиським єпископом Єронімом Устрицьким: другий - вівтар з намальованою на полотні іконою Найсвятішої Діви Марії; тут також знаходився антимінс подарований єпископом Інокентієм Винницьким. У 1775 році зафіксовано пожежу парафіяльного будинку та книг, котрі в ньому зберігались. В 1880 - 1885 роках виконано ремонтні роботи, перебудовано наву і притвор, добудовано захристію. Однак, вже у 1904 році стан будівлі визнано як не задовільний. У 1906 році парафія замовила у львівського архітектора Василя Нагірного проєкт нового храму. Нова церква була вирішена в українському народному стилі. Згідно місцевої традиції, нова церква постала на місця нейпершого храму з XVI століття, а будівля зведена у XVIII столітті, що знаходилась збоку, була розібрана в 1909 році. Під час демонтажу старої церкви, під вівтарем було знайдено поховання чотирьох мужчин та дошку із їхніми іменами.

У 1909 році почалось будівництво церкви за проєктом Василя Нагірного. Кошти надавали емігранти із США та місцева парафія. Головні роботи завершено у 1911 році. У 1912 році церква була посвячена коросненським деканом Теодором Мереною. Завершено всі роботи у 1914 році. В 1921 році парох Іван Клюфас замовив іконостас у майстра Андрія Лабори із Великих Голосок під Львовом. В 1931 році прийнято рішення про початок малярських робіт, які виконав Павло Запорожський - виходець із Наддніпрянщини (колишній поручник армії УНР).^[5]

Демографія

Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року^[1][6]:

	Загалом	Допрацездатний вік	Працездатний вік	Постпрацездатний вік
Чоловіки	116	22	78	16
Жінки	123	26	71	26
Разом	239	48	149	42

Примітки

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Опарівка

1. GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. [Населення статистичних місцевостей за економічними групами віку. Стан на 31.03.2011]. Процитовано 12 серпня 2018.
2. Архівована копія (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 30 листопада 2020. Процитовано 8 квітня 2021.
3. Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939. — Вісбаден, 1983. — с. 110.
4. Шематизм греко-католицького духовенства апостольської Адміністрації Лемківщини, с. 83-84
5. Nowak D. Zarys dziejów parafii i cerkwi w Oparówce/Strzyżowski Rocznik Muzealny T.II, Strzyżów 2016
6. Згідно з методологією GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Процитовано 14 серпня 2018.

Джерела

• Oparówka // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1886. — Т. VII. — S. 543. (пол.) (пол.)
• Добрянська-Попович Г. Опарівка, Енергетика прадідівської землі. Із циклу «Замішанці» / Г. Добрянська-Попович, О. Добрянський. – Львів : Коло, 2015 – 448 с.
• Пащак Я. П. Родимий край, село родиме: док. нарис. – К. : Веселка, 2001. – 204 с.