Австралійська артилерійська обслуга веде вогонь у протигазах. Перша Світова війнаОбслуга гармати на марші. Німецька листівка 1914 р.Обслуга 37-мм гармати Бофорс: 1 — ящикові, 2 — командир обслуги, 3 — навідник, 4 — заряджаючий.Кулеметна обслуга німецьких десантників. Друга Світова війна. Італія. 1943
Попередниками артилерійської обслуги були вояки, що займалися обслуговуванням метальних машин. Вони могли мати різні назви: наприклад, обслуга баліст називалася «балістаріями»[4].
З появою артилерії і професії гарматника, стала необхідною і спеціалізація гарматної обслуги. Кількість і обов'язки артилеристів при кожній гарматі розрізнялися залежно від типу артилерії (польова, облогова, фортечна, берегова, корабельна, гірська), типу і калібру артилерійської установки (гармата, гаубиця, єдиноріг, мортира), а також історичної епохи. Наприклад, обслуга 12-фунтової польової гармати чи півпудового єдинорога Російської армії 1820-х років (царювання Олександра I) складалася з 16 осіб: 2 феєрверкерів або юнкерів (не включалися в нумерацію), 8 канонірів (в обслузі єдинорога замість них були бомбардири), 6 гандлангерів[5]. Обов'язки номерів розподілялися таким чином:
№ 1 — канонір (бомбардир) з банником, банив ствол після пострілу;
На марші 3 гандлангери були верховими на запряжних конях, по одному на пару (у запрягу шестериком), і ще 3 були візниками на трійкових запряжках 3 великих зарядних ящиків[5]. На 1824 рік обслуга 12-фунтових гармат була збільшена до 17 осіб: з'явився додатковий гандлангер біля стельваги, що отримав № 12, відповідно зсунулася нумерація вожатих зарядних ящиків[5].
У британській армії періоду наполеонівських воєн обслуга складалася з 5 номерів (менше, ніж у XVIII столітті): № 1 був командиром гармати в чині сержанта, і водночас навідником; № 2 здійснював банення ствола після пострілу, а також досилання снаряда закріпленим на держаку банника забивачем; № 3 був заряджаючим, вставляв зарядний картуз і снаряд у канал ствола; № 4 закривав напальником запалювальний отвір під час банення, а при заряджанні наповняв його порохом-натрускою й проколював картуз мідним протравником; № 5 прикладав за командою номера 1 запальник з ґнотом до запалювального отвору[6]. У середині XIX ст. запальники змінили витяжно-терткові запальні трубки[7].
Наприкінці XIX — початку XX століття чисельність обслуги однієї гармати в польовій пішій артилерії становила 7-8 осіб, у береговій артилерії доходила до 20 осіб (при гарматах особливо великих калібрів)[8][3]. Командиром обслуги був феєрверкер, решта артилеристів мали закріплені за кожним залежно від бойових обов'язків номери.
прави́льний — повертав лафет за допомогою важеля-прави́ла, допомогаючи навіднику в горизонтальному наведенні;
ящиковий (піднощик, снарядний) — підносив снаряди заряджаючому, при польовій гарматі було 2 ящикових.
Станом на початок 1940-х років в обслузі відбулися зміни: обов'язки правильних стали виконувати ящикові, також вони займалися встановленням дистанційних трубок[9].
Організація
Особовий склад обслуги, як правило, належать до артилерійських підрозділів та підрозділів ППО, й входять до обслуги гармати, пускової установки, міномета. У військово-морських силах — гарматна обслуга — особовий склад команди корабля, що обслуговує артилерійську систему згідно з бойовим розкладом.
Залежно від системи і калібру артилерійської системи, його обслуга може складатися з 5 — 7 осіб (номерів) і більше, на чолі з командиром гармати (установки).
Згідно з характером дій по обслуговуванню стрільби з гармати особовий склад обслуги може називатися за номерами (№):
Радянська військова енциклопедія. РАДИОКОНТРОЛЬ-ТАЧАНКА // = (Советская военная энциклопедия) / Маршал Советского Союза Н. В. ОГАРКОВ — председатель. — М. : Воениздат, 1980. — Т. 7. — С. 69. — ISBN 00101-150.(рос.)
