Найбільш поширена у домашньму вжитку мова у Тайвані, Пенху, Кіньмень та Мацу, станом на 2010. ('cmn' = "Мандарин" 'nan' = "Хоккієн"/"Південноміньська" 'hak' = "Хакка" 'map' = Австронезійські мови)
Мови Тайваню поділяються на австронезійські мови місцевих індіанців, та сино-тибетські мови. Протягом тисяч років, на Тайвані жили корінні народи гаошань, що розмовляють тайванськими мовами — місцевими австронезійськими мовами, об'єднаними в одну групу за географічним принципом. Через велику різноманітність тайванських мов, дослідження в галузі історичної лінгвістики приходять до висновку, що Тайвань є прабатьківщиною всієї австронезійської сім'ї мов. За останні 400 років, протягом кількох хвиль міграцій ханьців, на Тайвані з'явились та поширились китайські мови, зокрема: південноміньська, хакка, та мандарин (відома у КНР як путунхуа), що з часом найпоширенішими мовами сучасного Тайваню.
Після Другої Світової війни, на Тайвані протягом багатьох років було запроваджено воєнний стан. Уряд тих часів притискав всі мови, крім мандаринської у публічній сфері. Це дуже завадило розвитку місцевих мов, зокрема тайванської хоккієн, хакка, корінних тайванських мов, та діалекта Мацзу. Ситуація дещо покращилась із 2000-х років, коли уряд став проводити заходи зі збереження та відродження місцевих мов[5]. Місцеві мови стали вивчати у тайванських початкових школах, було введено закони та квоти стосовно місцевих мов хакка та тайванських мов, також створені публічні телеканали та радіостанції виключно цими мовами. Крім того, тайванський уряд також запровадив стандарти для деяких найпоширеніших мов, що є в нижченаведеній таблиці; відсоток мовців узято з перепису населення та житла в Тайвані за 2010 рік[6].
Корінні тайванські мови (Тайванські мови) — мова корінних народів острова. Тубільці Тайваню складають приблизно 2,3 % населення острова.[9] Втім, не всі з них ще й володіють мовами своїх народів внаслідок століть мовної асиміляції. Часто люди не похилого віку з народу хакка або тубільного походження знають мандаринську та хоккієн краще, аніж мови власних народів, якщо взагалі їх знають. З приблизно 26 мов тайванських тубільців, приблизно 10 вже вимерлі, ще п'ять на порозі вимиранні,[10] та решта теж якоюсь мірою є загроженими. Уряд країни визнає 16 мов та 42 діалекти тубільних мов.
Всі тайванські мови поступово витісняються мандаринською, що превалює у культурному просторі. За останні десятиліття, уряд розгорнув програму відновлення культури тубільів, що включає введення освіти тайванськими мовами як основними у школах Тайваню. Втім, результати цієї ініціативи не обернулись бажаним успіхом[11][12]. Було створено Тайванське телебачення корінних народів[en] та радіостанцію Alian 96.3 для заохочення відродження мов. Тайванські мови було затверджено, як офіційні у липні 2017 року[13][14].
Аміс — найпоширеніша корінна мова на східному березі острова, де менше говорять мовами хоккієн та хакка, ніж на західному березі. Уряд оцінює населення амісів у трохи більше, ніж 200 000 осіб, але кількість людей, що говорить аміською, менша ніж 10 000 осіб.[15] Аміська з'явилась у популярній музиці[16]. Серед інших значних корінних мов можна виділити атаяльську, пайвань, та бунун. Крім визнаних мов, ще вирізняють від 10 до 12 груп рівнинних народів, що мають власні мови.
Деякі корінні народи й мови визнані на місцевому, повітовому рівні. Серед таких: сірая (та діалекти Макатао та Тайвоан) на південному заході острова. До руху відродження мов також залучені басай, Бабуза-Таокас у найбільш населених західних рівнинах, та Пазех, що граничить з нею у центральному заході країни.
Мандаринська в Тайвані офіційно зветься державною мовою (кит.國語, трансліт.Guóyǔ). У 1945 році, після завершення Другої світової війни, мандаринська стала де-факто офіційною мовою, та її вивчення у школах стало примусовим. До 1945 року, офіційною мовою, якої навчали в школах, була японська. Відтоді мандаринська укорінилась як лінгва франка між різними народами Тайваню: хокло[en], що мають свою мову та становлять більшість, хакка, австронезійці-гаошань, та китайцями, що мігрували у 1949 році з континенту з різних регіонів, що говорили багатьма мовами зі всього Китаю.
Люди, що мігрували з континентального Китаю після 1949 року та їх нащадки складають 12 % населення, та переважно говорять мандаринською[17]. Мандаринською вміє говорити, або розуміє її, практично все населення країни[18]. З кінця 1940-х по кінець 1970-х, навчання у школах велось лиш нею, допоки у 1980-х у старших школах не стали викладати англійську, а в 2000-х — місцеві мови.
Тайванською мандаринською (подібно до Синглішу та багатьох різноманітних креольських мов) говорять по різному, в залежності від соціального класу та становища мовців. У формальних обставинах вживається акролектна форма, тайванська стандартна мандаринська (кит.國語, трансліт.Guóyǔ), що мало відрізняється від стандартної мандаринської на континенті (кит.普通话, трансліт.Pǔtōnghuà). У менш формальних ситуаціях може використуватись базилектна форма, що вирізняється наявністю виключно тайванських рис. Двомовні тайванці можуть перемикатись між мандаринською та хоккієн, навіть в межах одного речення.
Багато тайванців, особливо молоді, краще говорять мандаринською, ніж хакка або хоккієн; вона вважається лінгвою франка острова[19].
Тайванська мова (臺語, Tâi-gí), що офіційно зветься тайванською хоккієн (кит.臺灣閩南語, трансліт.Tâi-oân Bân-lâm-gú), є найпоширенішою рідною мовою на Тайвані, нею говорить приблизно 70 % населення[20][21]. З лінгвістичної точки зору є підгрупою південномінських мов, походить з півдня провінції Фуцзянь. Нею говорять чимало китайців, що живуть в Південно-Східній Азії.
У тайванської є розмовний та офіційний варіанти. Розмовна тайванська походить від давньокитайської мови. Літературна тайванська, що спочатку виникла у X сторіччі у Фуцзяні, та походить від середньокитайської, певний час використовувалась для формального письма, проте нині є практично вимерлою. Через тривале володарювання Японії на острові, у мову увійшла значна кількість запозичень із японської. Ці запозичення були у вигляді канджі, що мали тайванську вимову, або інколи таку ж японську. З цих причин сучасну тайванську записують як традиційним китайським письмом, так і латинковим письмом пе-ое-зі або похідною від неї тайванською системою романізації[en], що використовується офіційно з 2006 року.
У наші часи, дослідники Ekki Lu, Sakai Toru, та Lí Khîn-hoāⁿ, на базі давніших досліджень, стверджують, що частина базових слів розмовної тайванської хоккієн мають зв'язок з австронезійськими або тайськими мовами; Тим не менш, такі твердження не є загальноприйнятими.
Різниця між діалектами тайванської мала, але все ж наявна. Стандарт — Thong-hêng (通行腔) походить з міста Гаосюн[22], в той час решта акцентів лежить в континуумі між наступними двома діалектами:
Hái-kháu (海口腔): котрим говорять у Луган, що є близьким до континентального діалекту Цюаньчжоу, та
Lāi-po͘ (內埔腔): котрим говорять у Їлань, що є близьким до континентального діалекту Чжанчжоу.
Тайванська хоккієн здебільшого є взаємно зрозумілою із іншими діалектами хоккієн в Китаї та Південно-Східній Азії (із сингапурською хоккієн[en]), але також певною мірою з теочу[en], південномінською мовою, якою говорять на сході Гуандуну. Втім, тайванська хоккієн не є взаємно зрозумілою з мандаринською та іншими китайськими мовами
Мовою хакка (кит.客家語, трансліт.Hak-kâ-ngî) у Тайвані говорять люди з народності хакка. Вони зосереджені у окремих регіонах Тайваня. Більшість тайванських хакка живе у Таоюань, Сіньчжу та Мяолі. Різновиди тайванської хакка було визнано національними мовами[2]. Мовою хакка у Тайвані опікається Рада по справах хакка. Зокрема, цей урядовий орган має владу над телебаченням та радіомовленням мовою хакка. Нині уряд Тайваню визнає та підтримує п'ять діалектів хакка (або шість, якщо рахувати окремо Сисянь та південний Сисянь) на своїй території[23].
Кантонською переважно говорять мігранти з Гуандуна, Гуансі, Гонконга та Макао. У Тайвані існують окремі кантономовні спільноти.
Станом на початок 2010-х, було відомо про 87 719 гонконзців, що на той час жили у Тайвані[24]. Втім, ймовірно, що через викликану політичним тиском еміграцію, зокрема після прийняття закона про національну безпеку[en] у 2020, ця кількість зросла[25].
Байхуа — стандарт писемної китайської, що використовується в документах, літературі та багатьох аспектах побуту; його граматика базується на стандартній мандаринській. Байхуа представляє собою писемний варіант китайської, базований на сучасній мові, що витіснув веньянь, класичну писемність, що базувалась на граматиці давньокитайської мови, у ході руху за нову культуру на початку XX сторіччя. Хоч народний байхуа і замінив веньянь у Республіці Китай з часів Руху четвертого травня, веньянем продовжував активно користуватись уряд Республіки Китай. Більшість урядових паперів писались веньянем, до того, як у 1970-х було проведено реформи, котрі очолив президент Янь Цзягань, ціль яких було зсунути письмовий стиль документообігу до змішаної форми байхуа та веньянь (文白合一行文[26][27]. З 1 січня 2005 року Виконавчий юань почав писати у документах горизонтально, а не вертикально, як раніше протягом багатьох років.
У наші часи, у Тайвані веньянь у його чистій формі інколи використовується у формальних нагодах та церемоніях, у тому числі релігійних. Наприклад, Гімн Республіки Китай (中華民國國歌), написаний у веньянь. Даосистські тексти досі зберігаються у формі тих часів, коли вони були написані. Будистські тексти та сутри теж дійшли до нас у стародавній формі, з часів, коли вони були написані або перекладені з санскриту. Існує соціально прийнятий континуум з байхуа з одного боку та веньянем з іншого. Більшість урядових документів, законів, судових вироків та інших судових документів використовують змішану форму байхуа та веньянь (文白合一行文)[28]. Наприклад, більшість офіційних повідомлень та формальних листів використовують набір фраз з веньяню (вітання, кінець). З іншого боку, особисті листи здебільшого пишуться звичайною китайською, проте із використанням окремих висловів з веньяня, в залежності від теми, рівня освіти мовця і так далі.
Традиційні китайські ієрогліфи також використовуються у Гонконзі та Макао. Незначна їх кількість у Тайвані пишеться інакше. Стандартизовані форми національних символів — орфографія, що є стандартом на Тайвані, що підтримується міністерством освіти, та має незначні відмінності від стандартизованих форм у Гонконзі та Макао. Такі різниці переважно полягають в різному (ортодоксальному та нестандартному) написанні одних і тих же символів.
Латинізація китайської мови в Тайвані часто буває непослідовною. У Тайвані досі активно використовується система Чжуїнь замість латинських символів для фонетичного запису. Традиційно для латинізації використовується система Вейда-Джайлза. Уряд прийняв систему Тун'юн Піньїнь[en] як офіційну для латинізації у 2002 році, проте місцева влада має можливість приймати власні стандарти; деякі з них прийняли ханью піньїнь або зберегли старі вживані системи. Щоправда вже в серпні 2008 року, уряд оголосив, що єдиною системою латинізації мандаринської у Тайвані буде ханью піньїн, починаючи з січня 2009 року.
Чжуїнь Фухао, скорочено Чжуїнь, також відома як Бопомофо (назва з перших чотирьох літер) с фонетична система для вивчення читання китайських ієрогліфів, в першу чергу у мандаринській. У мандарині використовуються 37 символів для представлення звуків: 21 приголосний та 16 голосних і закінчень. Тайванська хоккієн використовує 45 символів: 21 приголосний та 24 голосних і закінчень. Також є система для мови хакка.
Ці фонетичні символи інколи використовуються як рубі-символи[en] тобто їх друкують біля ієрогліфів у дитячих книжках та у виданнях давніх текстів, у яких часто зустрічаються застарілі символи, що можуть бути невідомі читачеві. Інколи, такі символи використовуються у рекламі (наприклад, ㄉ замість 的). В цілому, ці символи рідко зустрічаються у публікаціях для дорослих, хіба що тільки в словниках як пояснення вимови ієрогліфа або для їх сортування та групування. Символи чжуїнь також усі мають власну клавішу на клавіатурі у відповідній розкладці[en] (1 = бо, q = по, a = мо, і так далі). В останні роки, із поширенням смартфонів з'явилася тенденція писати розмовні та сленгові слова Чжуїнем, а не повноцінними відповідними символами, наприклад:ㄅㄅ замість 拜拜 (бай-бай). Чжуїнь також може використовуватись, аби надати тексту інший відтінок; наприклад, використанняㄘ замість 吃 (їсти), якщо говорить дитина.
Єдине використання чжуїня у початковій освіті — вивчення вимови мандаринської мови. Підручники першокласників з усіх предметів (у тому числі мандаринської мови) повністю написані чжуїнем. Вже наступного року, вже використовуються китайські ієрогліфи, але з анотаціями. Приблизно у четвертому класі, значно зменшується використання анотацій з чжуїнем — вони лишаються тільки для пояснення нових символів. Школярі вчать символи, щоб потім вміти читати транскрипції, наведені у словниках і могли таким чином писати слова, які вони знають за вимовою, але не написанням.
У Тайваня є власна жестова мова, тайванська мова жестів, що була розроблена на базі японської мови жестів у часи японського правління островом. Тайванська мова жестів є частково взаємно зрозумілою з японською мовою жестів, та за сумісництвом корейською мовою жестів. Лексика тайванської мови жестів на 60% подібна до японської[29].
Індонезійська: Індонезійська — одна з найпоширеніших мов мігрантів, котрою говорять приблизно 140 000 індонезійців.
Яванська: Яванською говорять мігранти-яванці, що теж походять з Індонезії.
Тагалог: Тагалог поширений серед філіпінців, яких налічується приблизно 108 520 у Тайвані.
В'єтнамська: У Тайвані живе приблизно 200 000 в'єтнамців, серед яких поширена в'єтнамська мова. Починаючи з 2011, здійснювались спроби навчати в'єтнамської дітей в'єтнамських мігрантів[31].
Малайська: Малайську розуміють китайці-вихідці з Брунею та Малайзії, проте з них дуже мала частина говорить нею як рідною.
Іспанська: Іспанської переважно навчали на півночі острова, коли існувала колонія Іспанська Формоза, до 1642 року. Більшість країн, з якими в Тайваня сьогодні є дипломатичні відносини, є іспаномовними.
Англійська: Англійської багато навчають як іноземній мові, зокрема великі приватні школи. Уряд Тайваню пропонував прийняти англійську мову другою офіційною до 2030 року[32].
↑Blust, Robert (1999). Subgrouping, Circularity and Extinction: Some Issues in Austronesian Comparative Linguistics. У Zeitoun, Elizabeth; Li, Jen-kuei (ред.). Selected Papers from the Eighth International Conference on Austronesian Linguistics(англ.). Taipei: Academia Sinica. ISBN9789576716324.
↑Cheng, Robert L. (1994). Chapter 13: Language Unification in Taiwan: Present and Future. У Rubinstein, Murray (ред.). The Other Taiwan: 1945 to the Present(англ.). M.E. Sharpe. с. 362. ISBN9781563241932.
↑Tsao, Feng-fu (2000). The Language Planning Situation in Taiwan. У Baldauf, Richard B.; Kaplan, Robert B. (ред.). Language Planning in Nepal, Taiwan, and Sweden(англ.). Т. 115. Multilingual Matters. с. 60—106. ISBN978-1-85359-483-0. pages 75–76.
↑Cheong, Ching (2001). Will Taiwan Break Away: The Rise of Taiwanese Nationalism(англ.). World Scientific. с. 187. ISBN978-981-02-4486-6.
↑Fischer, Susan; Gong, Qunhu (2010). Variation in East Asian Sign Language Structures. У Brentari, Diane (ред.). Sign Languages(англ.). Cambridge University Press. с. 501. ISBN978-1-139-48739-9.
↑Yeh, Yu-ching; Ho, Hsiang-ju; Chen, Ming-chung (2015). Learning Vietnamese as a Heritage Language in Taiwan. Journal of Multilingual and Multicultural Development(англ.). 36 (3): 255—265. doi:10.1080/01434632.2014.912284. S2CID143320658.