Яванською мовою розмовляє населення центральної та східної частини острова Ява, який входить до складу Індонезії. Яванською розмовляють також у деяких місцях північно-західної Яви. Загальне число людей (чоловіків і жінок), що спілкуються яванською мовою перевищує 75 млн. Багато тих, хто розмовляє яванською, спілкується також індонезійською. За межами Індонезії існують значні громади яванськомовного населення в Східному Тиморі, Малайзії, Сінгапурі, Австралії, Гонконгу та на Тайвані. Яванська зустрічається також у Суринамі та Новій Каледонії.
Історія
Яванська мова має давню історію літератури, що простягається на 12 століть у давнину. Найдавніший напис датується 732 роком[2], а найдавніша писемна пам'ятка яванської мови — 809 роком[1]. Історично розрізняють[1]:
Для запису яванської використовується яванське письмо чаракан, споріднене із брахмі, арабо-яванське письмо, модифіковане арабське письмо та латиниця. Для сучасної яванської мови використовують латинське письмо, рідше — складове яванське письмо[1].
Література на яванській мові — найдавніша і найбільш розвинена серед літератур Індонезії. Яванці, до завоювання голландцями мали власні держави й королів, будували величні храми (Боробудур). Вона достеменно виникла не пізніше 8 століття на сильно санскритизованій давньо-яванській мові каві[1]. На ранньому етапі представлена переказами індійських релегійних та повчальних трактатів і поемами-какавінами (на сюжети «Рамаяни», а особливо «Махабхарати») придворних поетів Йогісвари, Канви, Трігуни, Панулуха та ін[1]. Першим твором, зверненим до реальності, була лірична поема-хроніка «Нагаракертагама» («Країна благоденства», 1365 рік) Прапанчі[1]. В 14—15 століттях поряд з мовою каві з'явиляється так звана середньояванська мова (нею написані поеми про принца Панджі). З утвердженням на Яві ісламу в 16—17 століттях виникли перекази про мусульманських героїв і подвижників та поеми-сулуки в дусі суфізму[1]. В 17 столітті створено (новояванською мовою) «Хроніку яванських земель» і сатиричну поему «Барон Сакендар», де відображено початковий етап голландського колоніального панування. Друга половина 18 — перша 19 століть відзначається період розквіту класичної яванської літератури (Яванське Відродження), вершиною якої була творчість батька й сина Ясодіпуро, а також Ронгговарсіто[1]. Велике значення для демократизації літератури кінця 19 — початку 20 століття мала творчість педагога й просвітителя Падмосусастро. На 1920-1930-ті роки припадає зародження жанру роману (Б. Суларді, Йосовідагдо), перші спроби створення сучасної поезії (Інтойо та ін.). Від 1950-х років у яванській літературі розвиваються поезія й коротке оповідання, а також «популярні», «масові» романи, позбавлені соціального змісту[1].
Статус
Наразі яванська мова не є офіційною в жодній державі, але вона рідна для найбільшого числа людей, що розмовляють австронезійськими мовами. Принаймні 45 % усього населення Індонезії або яванського походження, або проживає в областях, де панує яванська.
