PROFILBARU.COM

«Металург» (Донецьк)
Повна назва	Футбольний клуб; «Металург» Донецьк
Прізвисько	МетаДон
Коротка назва	«Металург»
Засновано	17 червня 1996
Розформовано	2015
Населений пункт	Донецьк, Україна
Стадіон	«Металург»
Вміщує	5 094
Ліга	Прем'єр-ліга
2014-15	8
Домашня	Виїзна

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Металург.

«Металу́рг» (Донецьк) — колишній український футбольний клуб з міста Донецьк, заснований 1996 та розформований 2015 року^[1].

Базувавшись у Донецьку, де традиційно домінував «Шахтар», «Металург» мав невелику вболівальницьку, але потужну фінансову підтримку, знаходячись у власності корпорації «Індустріальний союз Донбасу».

У сезонах 2001-02, 2002-03 та 2004-05 «Металург» посідав третє місце у Вищій лізі, а також тричі доходив до півфіналу і двічі до фіналу кубка України.

Історія

Перші роки (1996—1998)

У січні 1996 року обласна федерація футболу передала на баланс Донецького металургійного заводу футбольну команду другої ліги — «Шахтар» (Шахтарськ)^[2]. У керівництва «Шахтаря» не було коштів для подальшого існування, а керівники Донецького металургійного заводу прагнули мати власну професіональну команду, якій дали назву «Металург»^[3].

Дебютний напівсезон донецький «Металург» завершив на другому місці у другій лізі, поступившись лише маріупольському «Металургу», який теж пережив об'єднання — з луганським «Динамо». Друге місце не давало путівку в Першу лігу, але з огляду на те, що кременчуцький «Нафтохімік» відмовився від участі в чемпіонаті Першої ліги, було прийнято рішення розіграти вакантне місце між двома командами, що зайняли в другі місця у двох групах Другої ліги — донецьким «Металургом» та херсонським «Кристалом». На київському «Олімпійському» перемогу з рахунком 3:1 відсвяткувала донецька команда, а третій м'яч у ворота херсонців відправив майбутній наставник «Металурга» Олександр Севідов.

Участю у Першій лізі керівництво донеччан обмежуватися не збиралося. «Металург» у першому ж сезоні виграв чемпіонат з величезним відривом і разом з маріупольцями пройшов в еліту.

У своєму дебютному сезоні в еліті команду очолив Володимир Оніщенко, який до цього працював з київським «Динамо». Команда Онищенка стала справжньою грозою авторитетів. Без нормальної тренувальної бази, умов для відновлення і достатньої кількості кваліфікованих футболістів, команда посіла високе шосте місце, двічі обігравши по ходу сезону київське «Динамо» і дісталася до півфіналу Кубка країни, вибивши зі свого шляху «Волинь», донецький «Шахтар», тернопільську «Ниву» і у впертій боротьбі поступившись київському ЦСКА.

Фінансові проблеми (1998—2001)

«Металург» (у білому) у матчі чемпіонату України проти «Кривбаса». 2008 рік

У другому сезоні в еліті клуб продовжив стабільно виступати, навіть незважаючи на втрату цілої групи провідних футболістів і фінансові проблеми. Фінансування команди наближалося до нуля і з кожним матчем було грати все важче. Основну фінансову допомогу донецькому клубу надавав іноземний інвестор заводу ДМЗ — гонконзька фірма «Metalsrussia». Її керівник Мохаммад Захур вважав, що футбольний клуб прикрасить імідж спільного підприємства^[4]. Але незабаром засновник відмовився від фінансування «Металурга» і клуб залишився без надійної опори. У серпні 1998 року пішов Онищенко, новим тренером був назначений його помічник Володимир Гаврилов, але і він незабаром команду залишив. В березні 1999 року очолив команду Ігор Яворський, який незабаром поступився місцем Михайлу Соколовському, який і завершував сезон. У цій тренерській чехарді клубу ледь вдалося зберегти прописку в еліті, зайнявши 14 місце.

Сергій Тарута — голова корпорації «ІСД» і президент клубу з 2001 по 2015 рік

У липні 1999 року «Металург» знову опинився на межі краху і Олександру Косевичу довелося виконати величезну роботу з пошуків спонсорів. Вдалося домовитися з відомим донецьким бізнесменом Михайлом Ляшком, близьким до Ріната Ахметова, який разом з партнерами, в числі яких був і підприємець Владислав Гельзін, став акціонером «Металурга». Саме команда Ляшка запросила в Донецьк Семена Альтмана, з яким у «Металурга» пов'язані найвидатніші сторінки в історії — участь у єврокубках. Поставивши клуб на ноги практично з нуля, Ляшко і Гельзін в липні 2001 року склали свої повноваження Сергію Таруті і його корпорації «ІСД», а самі заснували інший донецький клуб «Олімпік».

«Бронза» і єврокубковий дебют (2001—2002)

Клуб поступово розвивався, завдяки співпраці з «Шахтарем» Ахметова, у розпорядженні Альтмана були гравці хорошого рівня — Володимир Яксманицький, Олександр Коваль, В'ячеслав Шевчук, Валерій Кривенцов, з інших команд були запрошені В'ячеслав Чечер, Олег Матвєєв та ін. У підсумку, навесні 2002 року «Металург» вперше в своїй історії завоював бронзові медалі чемпіонату України, а разом з тим і путівку в Кубок УЄФА. Нікому раніше не вдавалося досягти такого успіху на шостий рік свого існування.

Дебютний матч у Кубку УЄФА, одразу ж після першої «бронзи», «металурги» проводили на ЦС «Шахтар» у присутності 27 тисяч глядачів. Суперником був німецький «Вердер», який вже в дебюті двічі засмутив господарів. Дубль Бернара Чутанга врятував команду Альтмана поразки, проте у повторному протистоянні бременці, у складі яких виступав Віктор Скрипник, відправили у ворота Юрія Вірта вісім м'ячів^[5]^[6]. Таким чином донецька команда зазнала найбільшої єврокубкової поразки в історії українського футболу.

У наступному сезоні «Металург» повторив свій успіх і знову став третім у чемпіонаті, тільки закінчувала сезон команда під керівництвом 33-річного Олександра Севідова, який став наймолодшим наставником в еліті і завоював з командою другу «бронзу». Альтман відбув в рідну Одесу. Подейкують, що Семена Йосиповича звільнив прийшовший до клубу на посаду віце-президента Дмитро Селюк, сам агент заявляє, що тренера відправив у відставку один з акціонерів Олег Мкртчан.

Ера Селюка (2003—2008)

Саме з приходом Селюка в «Металурзі» з'явилися легіонери з гучними іменами — Бернар Чутанг, Андрес Мендоса, Георгій Деметрадзе, Бобан Грнчаров, Гоча Джамараулі, Аруна Бабангіда, Ігор Лоло, Арсен Не, Рікардо Фернандеш, Йорді Кройф і навіть Аїлтон. Він же займався і пошуком нових тренерів для «Металурга», найгучнішим з яких став перехід Ко Адріансе з «Порту». Голландець успіху не добився і по ходу сезону покинув команду, як не добилися успіху його співвітчизники — Тон Каанен і Віллем Фреш. У Селюка були хороші зв'язки в Бельгії і Нідерландах, тому часто «Металург» проводив підготовку до сезону в цих країнах, а новачків для донеччан Селюк брав з клубів Бенілюксу. Але головним трансфером Селюка в «Металурзі» став Яя Туре, який провів у Донецьку два сезони, дебютував у єврокубках і відправився транзитом через «Олімпіакос» і «Монако» в «Барселону» та «Манчестер Сіті».

У 2004 році Селюк займався переходом в «Металург» Рігобера Сонга, в результаті контракт з ним підписаний не був і він перейшов в «Галатасарай»^[7]^[8]. Влітку 2007 року був взятий курс на «українізацію» клубу, хоча в «Металурзі» в цьому сезоні 2007/08 зіграли 24 іноземця^[9]^[10].

У другому єврокубковому сезоні 2003/04 «Металургу» випала «Парма» — знову нічия вдома (1:1, відзначилися Сергій Шищенко і бразилець Адріано) і розгром в гостях, правда, цього разу «лише» 0:3.

У сезоні 2004/05 були здобуті перші єврокубкові перемоги. Постраждав тираспольський «Шериф» (3:0, 2:1), але вже в наступному раунді Кубка УЄФА на шляху донеччан знову став представник Італії — «Лаціо», який двічі розгромив «Металург» з однаковим рахунком 3:0.

Після здобуття влітку 2005 року третіх бронзових нагород чемпіонату, восени того ж року команда знову вдало пройшла кваліфікацію, розгромивши угорський «Шопрон», але в першому ж раунді стався прикрий виліт від ПАОКа — команда вилетіла через «правило виїзного голу» (1:1, 2:2). Після цього команда протягом трьох сезонів не пробивалась до єврокубків.

На початку січня 2008 року Селюк залишив «Металург» «за власним бажанням»^[11]. Після відходу Селюка з «Металурга» багато гравців покинули клуб слідом за ним, а генеральний директор клубу Євген Гайдук говорив про те, що Дмитро Селюк забив команду «мотлохом»^[12]. Проте, втративши багатьох гравців і тренера Йоса Дардена, «Металург» під керівництвом Сергія Ященка зайняв найнижче місце за останні роки — 12.

2009—2014

Сезон 2009/10 став вдалим для «металургів» — команда, яку очолював болгарський фахівець Ніколай Костов, після тривалої перерви повернулася в єврокубки. Вони легко пройшли білоруський «МТЗ-Ріпо» та словенський «Інтерблок» і вийшли на віденську «Аустрію». Після домашньої нічиєї з австрійцями (2:2), у матчі-відповіді «металурги» двічі вели в рахунку в матчі, але не змогли втримати перемогу, а в компенсований час пропустили третій гол і втратили історичний шанс потрапити в групову стадію Ліги Європи. Того ж року команда дійшла до першого фіналу Кубка України в історії клубу, і знову донеччани поступилися в додатковий час. Програючи 0:2 «Таврії», вони зуміли перевести матч в овертайм, але там пропустили гол від Лакі Ідахора і програли трофей. Крім цього, в тому сезоні за клуб виступав ще один значущий футболістом в історії «Металурга» — Генріх Мхітарян, якому донецький клуб також подарував путівку у великий європейський футбол. За сезон 20-річний вірменин забив 14 голів і віддав 10 результативних передач в 37-ми матчах, після чого за рекордні для клубу 7,5 мільйонів євро був проданий в «Шахтар».

У травні 2014 року УЄФА наклала санкції на «Металург» через заборгованість клубу перед румунською «Глорією» за трансфер бразильського нападника Жуніора Мораеса — в найближчі три роки клуб був позбавлений права брати участь в єврокубках^[13].

2015

У червні 2015 року у зв'язку з неможливістю клубу перебувати в Донецьку (подій на Донбасі) та фінансовими обмеженнями акціонерів, донецький «Металург» був об'єднаний з дніпродзержинською «Сталлю», яка, як і «Металург», фінансувалася концерном ІСД^[14]. У зв'язку з тим, що атестат відповідності вимогам Прем'єр-ліги на сезон 2015/16 отримав саме «Металург», об'єднана команда продовжила виступи у Прем'єр-лізі під старою назвою. Генеральний директор ФК «Металург» (Донецьк) Євген Гайдук так пояснив цей процес: «у цьому сезоні команда буде виступати під егідою донецького „Металурга“. Але тільки до нашого клубу це не буде мати ніякого відношення. Оболонка, якщо так можна висловитися — буде від „Металурга“, а наповнення — від дніпродзержинської „Сталі“»^[15].

Перед новим сезоном «Металург» очолив новий головний тренер — Володимир Мазяр, який раніше тренував дніпродзержинську «Сталь»^[16].

У липні 2015 року було оголошено про банкрутство клубу^[17].

Донецьке дербі

Докладніше: Донецьке дербі

Клуб є співавтором незвичного антирекорду донецького дербі: «Металург» програв усі 18 матчів з «Шахтарем» між 1996 і 2006 роками, породивши велику кількість чуток про начебто корупційні відносини між власниками двох клубів і договірний характер матчів між ними. «Металург» уперше зміг бодай зіграти унічию зі своїм титулованим сусідом 2006 року (0:0). Віце-президент «Динамо» Йожеф Сабо в іронічному стилі публічно оголосив про наміри поставити пам'ятник «Металургу» за це досягнення. Вперше «Металург» переміг «гірняків» 2010 року в матчі Кубку України 2009/10. Наступною перемогою «Металурга» над гірниками в понад 30 зустрічах став матч першого кола Чемпіонату України 2014—2015, в якому «Шахтар» поступився з рахунком 2:1.

Уболівальники

Разом з офіційним фан-клубом, «Металург» також мав підтримку ультрас-руху під назвою Royal Clan, який до лав офіційного фан-клубу не належав.

Досягнення

Бронзовий призер чемпіонату України (3): 2001-02, 2002-03, 2004-05
Фіналіст кубка України (2): 2009-10, 2011-12
Учасник Суперкубка України (1): 2012

Досягнення футболістів

Двічі гравці «Металурга» ставали найкращими бомбардирами чемпіонату країни і вигравали «золоту бутсу» чемпіонату України:

Сергій Шищенко — 12 голів (2001-02)
Георгій Деметрадзе — 18 голів (2003-04)

Відомі гравці

У списку подані футболісти, що виступали за свої національні збірні

Європа

Південна Америка

Африка

Головні тренери

Євген Король (квітень 1996 — червень 1997)
Володимир Онищенко (липень 1997 — серпень 1998)
Володимир Гаврилов (серпень — жовтень 1998)
Ігор Яворський (березень — квітень 1999)
Михайло Соколовський (травень — серпень 1999)
Семен Альтман (серпень 1999 — грудень 2002)
Олександр Севідов (січень — липень 2003)
Віллем Фреш (серпень 2003 — березень 2004)
Тон Каанен (березень — червень 2004)
Славолюб Муслін (липень 2004 — березень 2005)
Віталий Шевченко (березень — червень 2005)
Олександр Севідов (липень 2005 — березень 2006)
Степан Матвіїв (березень — травень 2006)

Пічі Алонсо (липень — грудень 2006)
Ко Адріансе (грудень 2006 — травень 2007)
Йос Дарден (травень — грудень 2007)
Сергій Ященко (грудень 2007 — квітень 2008)
Ніколай Костов (квітень 2008 — листопад 2010)
Андрій Гордєєв (січень — травень 2011)
Володимир Пятенко (травень 2011 — серпень 2012)
Юрій Максимов (серпень 2012 — серпень 2013)
Володимир Пятенко (в.о., серпень 2013)
Сергій Ташуєв (серпень 2013 — травень 2014)
Володимир Пятенко (червень 2014 — червень 2015)
Володимир Мазяр (червень 2015 — липень 2015)

Статистика

Сезон	Ліга	Місце	І	В	Н	П	ГЗ	ГП	О	Кубок України	Єврокубки		Примітки
1995-96	Друга «Б»	2	38	24	7	7	53	27	79	1/32 фіналу			Підвищення
1996-97	Перша	1	46	32	5	9	77	39	101	1/16 фіналу			Підвищення
1997-98	Вища	6	30	11	7	12	28	27	40	Півфінал
1998-99	Вища	14	30	7	7	16	27	51	28	1/4 фіналу
1999-00	Вища	7	30	11	10	9	39	35	43	1/4 фіналу
2000-01	Вища	5	26	11	9	6	30	24	42	Півфінал
2001-02	Вища	3	26	12	6	8	38	28	42	Півфінал
2002-03	Вища	3	30	18	6	6	44	26	60	1/4 фіналу	КУЄФА	1 раунд
2003-04	Вища	4	30	14	10	6	51	34	52	1/4 фіналу	КУЄФА	1 раунд
2004-05	Вища	3	30	14	7	9	38	35	49	1/4 фіналу	КУЄФА	1 раунд
2005-06	Вища	9	30	10	9	11	35	35	39	Півфінал	КУЄФА	1 раунд
2006-07	Вища	9	30	9	9	12	26	35	36	1/4 фіналу
2007-08	Вища	12	30	6	13	11	34	39	31	Півфінал
2008-09	Прем'єр	4	30	14	7	9	36	27	49	1/4 фіналу
2009-10	Прем'єр	8	30	11	7	12	41	33	40	Фінал	ЛЄ	Плей-оф
2010-11	Прем'єр	8	30	11	5	14	36	45	38	1/16 фіналу
2011-12	Прем'єр	7	30	12	6	12	35	34	42	Фінал
2012-13	Прем'єр	5	30	14	7	9	45	35	49	1/16 фіналу	ЛЄ	3 квал.
2013-14	Прем'єр	6	28	12	7	9	45	42	43	1/16 фіналу	ЛЄ	2 квал.
2014-15	Прем'єр	10	26	6	10	10	27	38	22^[18]	1/16 фіналу

Виступи в єврокубках

Сезон	Турнір	Раунд	Країна	Клуб	Результат
2002–2003	Кубок УЄФА	1R	Німеччина	«Вердер»	2-2, 0-8
2003–2004	Кубок УЄФА	1R	Італія	«Парма»	1-1, 0-3
2004–2005	Кубок УЄФА	2Q	Молдова	«Тирасполь»	3-0, 2-1
2004–2005	Кубок УЄФА	1R	Італія	«Лаціо»	0-3, 0-3
2005–2006	Кубок УЄФА	2Q	Угорщина	«Шопрон»	3-0, 2-1
2005–2006	Кубок УЄФА	1R	Греція	ПАОК	1-1, 2-2
2009–2010	Ліга Європи УЄФА	2Q	Білорусь	МТЗ-РІПО	3-0, 2-1
		3Q	Словенія	«Інтерблок»	2-0, 3-0
		4Q	Австрія	«Аустрія» (Відень)	2-2, 2-3 (дч)
2012–2013	Ліга Європи УЄФА	2Q	Чорногорія	«Челік»	7-0, 4-2
2012–2013	Ліга Європи УЄФА	3Q	Норвегія	«Тромсе»	1-1, 0-1
2013–2014	Ліга Європи УЄФА	2Q	Албанія	«Кукесі»	0-2, 1-0