Гледіс Мері Сміт, відома як Ме́рі Пі́кфорд (англ.Mary Pickford; 8 квітня1892 — 29 травня1979) — американська акторка театру та кіно, продюсерка, режисерка та сценаристка ірландського походження. Виконавиця ролей підліток у мелодраматичних та трагікомічних фільмах. Організаторка власної фірми «Пікфорд філм корпорейшен» (1916 рік), співвласниця фірми «Юнайтед Артістс» (1919), одна з організаторів Фонду допомоги літнім кінопрацівникам. Авторка книги мемуарів «Сонячне світло та тінь» (1955 рік).
Життєпис
Гледіс Мері Сміт народилася у Торонто (Канада) в родині бідних емігрантів з Ірландії. Її батько був корабельним кухарем, він помер, коли Гледіс було 4 роки. Тоді мати — Шарлотта Сміт — влаштувалася до мандрівного театру. Поступово Гледіс також почала брати участь у театральних постановках.
У 1905 році юна, але досвідчена провінційна акторка запрошена до найкращого американського театру того часу, до відомого антрепренера, режисера й драматурга Девіда Беласко. Тут вона отримала головні ролі, грала на Бродвеї, в Чикаго і Бостоні. Гледіс Мері Сміт узяла псевдонім «Мері Пікфорд» (так звали її бабусю). Того ж часу вона вперше взяла участь у зйомках фільму «Дорога долі» (1910 рік) у режисера Д. Гріффіта. Робота над картиною проходила на кіностудії «Байограф». Для участі в кіно Пікфорд вимушена була пересилити себе задля додаткового заробітку (того часу для акторів театру участь у кіно вважалося принизливою).
Поступово Мері Пікфорд вподобала роботу у фільмах. Вона вдосконалила свою майстерність. У кінофільмах Пікфорд здебільшого грала дівчат-підліток та юнок. Спочатку на «Байографі» Пікфорд заробляла 75 доларів на тиждень. У 1910 році підписала контракт з «Індпендент моушн пікчерз» (засновником компанії був Карл Лемл) на 125 доларів на тиждень.
У 1912 році Пікфорд повернулася до театру Д. Беласко, де продовжила виконувати головні ролі. У 1914 ж році на запрошення засновника «Парамаунт корпорейшен» Адольфа Цукора Мері Пікфорд назавжди перейшла до кіно, де почався видатний етап її кар'єри. У її контракті чітко було окреслено амплуа акторки — дівчина-підліток. Її гонорар — 500 доларів на тиждень. Вона багато знімалась у фільмах, слава її росла не тільки у США, а й у Європі, особливо у Великій Британії.
У 1916 році Мері Пікфорд заснувала власну кінокомпанію — «Пікфорд філм корпорейшен». У 1917 році вона стала найдорожчою акторкою (отримувала 1 млн доларів на рік) та займала 1 місце серед американських акторів (другим був Чарлі Чаплін). А у 1919 році спільно з Чапліном, Д. Гриффітом та Дугласом Фербенксом співзаснувала фірму «United Artists».
У 1923—1924 Пікфорд виконувала «дорослі» ролі, але вони не мали успіху. 1929 року Пікфорд знялась у звуковому фільмі «Кокетка», за який отримала премію «Оскар».
Після завершення акторської кар'єри Пікфорд активно займалася продюсуванням, кінобізнесом, брала участь у радіопередачах, створила Фонд допомоги літнім працівникам кіно. У 1955 році написала книгу мемуарів «Сонячне світло і тінь».
Мері Пікфорд, 1921
Особисте життя
7 січня 1911 року 18-річна Пікфорд одружилася з Оуеном Муром, актором ірландського походження, в дуеті з яким часто знімалася. Мати Пікфорд багато років мала значний вплив на неї й негативно ставилась до Мура, тому деякий час подружжя приховувало від неї стосунки. Шлюб швидко розпався через алкоголізм чоловіка і його неприйняття популярності Пікфорд. Вони жили окремо з 1914 року, після чого Пікфорд зав'язала стосунки з Дугласом Фербенксом, що виступав на Бродвеї і незабаром став настільки ж знаменитим у кіно, як і вона.
Деякий час вони приховували свій зв'язок від оточення: Фербенкс був одружений, тож Пікфорд остерігалася скандалу, що міг зіпсувати її бездоганну репутацію. Однак вони з'являлися разом на публіці під час благодійних турів 1918 року. 2 березня 1920 Пікфорд розлучилася з Муром, і в пресі стали з'являтися чутки про її можливий шлюб з Фербенксом. Акторка заявила про безпідставність чуток, але 28 березня 1920 одружилася з Фербенксом, що розлучився в листопаді 1919 року. Церемонія пройшла в закритому колі — не були запрошені навіть їхні близькі друзі, включаючи Чарлі Чапліна, а свідками виступили зведений брат нареченого Джон Фербенкс і акторка Марджорі Доу. 19 травня 1920 пара вирушила на пароплаві Royal George в Європу і провела там все літо. Восени 1920, незабаром після повернення до США, Пікфорд була побічно залучена в скандал, коли 10 вересня дружина її брата Джека, акторка Олів Томас, померла у Франції, випадково випивши розчин сулеми (якою її чоловік намагався вилікуватися від хронічного сифілісу).
Після медового місяця зоряна пара оселилися у величезному маєтку Фербенкса неподалік від Лос-Анджелеса, названому від злиття їхніх імен — Пікфер. Протягом 20-х років Пікфорд і Фербенкс становили найвідомішу подружню пару Голлівуду. На проведених в їх маєтку прийомах збирався цвіт артистичної, політичної та інтелектуальної спільнот тих років. У 1927 році вони стали першими акторами, які залишили відбитки своїх долонь на цементній плиті перед входом в кінотеатр Grauman's Chinese Theatre. Слава супроводжувала акторів по всьому світу.
Однак через щільність знімального графіку подружжя проводило разом небагато часу. Крім цього, Фербенкс любив подорожувати, і з 1930 року їздив сам. На початку 1930-х він завів роман з британською акторкою Сільвією Ешлі, що підвів риску під їх шлюбом. Вони стали жити окремо і розлучилися 10 січня 1936 року.
Пікфорд недовго залишалася сама. 24 червня 1937 вона одружилася з актором і джазменом Чарльзом Роджерсом (партнером у фільмі 1927 «Моя кохана дівчина»). Проте коли в 1939 році помер Фернбекс, вона глибоко переживала втрату. У 1943 і 1944 роках Пікфорд і Роджерс усиновили дітей Рональда Чарльза і Роксанну. Вони прожили разом понад 40 років до смерті акторки в 1979 році.
Могила Мері Пікфорд на цвинтарі в Каліфорнії
Останні роки
Пікфорд довгий час зберігала в Голлівуді впливовий статус навіть після завершення кар'єри. У 1940-х роках вона займалася продюсуванням фільмів, випустивши, серед інших, драму «Спи, любов моя» (1948) з Клодет Кольбер і комедію «Щаслива любов» (1949) з братами Маркс.
Однак за кілька років вона втратила всіх близьких родичів. У 1928 році померла її мати, в 1933 — брат Джек, в 1936 — сестра Лотті. Розставання з Фербенксом теж сприяло розвитку депресії, і в акторки розвинувся алкоголізм. Її усиновлені діти, подорослішавши, рано пішли з дому. Згодом Пікфорд стала вести дуже відокремлене життя і рідко покидала Пікфер, дозволяючи відвідувати себе тільки Ліліан Гіш, своєму пасинкові Дугласу Фербенксу-молодшому і деяким близьким друзям. У середині 1960-х років вона спілкувалася із зовнішнім світом по телефону, не виходячи зі спальні.
У 1976 році Пікфорд нагороджена почесним «Оскаром» за внесок в розвиток кінематографу, і знімальна група, спрямована в Пікфер, зафіксувала короткий подячний виступ акторки.
Незадовго до смерті Пікфорд звернулася до уряду Канади з проханням відновити її громадянство, яке було втрачене після шлюбу з Фербенксом, американським громадянином. Канада задовольнила прохання знаменитої співвітчизниці, й так чином у неї з'явилося подвійне громадянство.
Влітку 1926 року Пікфорд і Фербенкс побували в СРСР, де потім вийшла книга «Вони у нас. Мері Пікфорд і Дуглас Фербенкс в СРСР». Також в 1927 році вийшов фільм Сергія Комарова«Поцілунок Мері Пікфорд». Саме його виробництво було курйозом: документальні кадри із хроніки перебування акторів в Україні (зокрема епізод, де Пікфорд поцілувала одного з шанувальників) були змонтовані з відзнятим вже після їхнього від'їзду матеріалом. У результаті вийшла комедія про простого хлопця Гога, якому не щастить у коханні, але після поцілунку зірки жінки починають звертати на нього увагу. Пікфорд дізналася про існування цього фільму тільки наприкінці життя.
Balio, Tino (1985). The American Film Industry. University of Wisconsin Press, 680 pages. ISBN 978-0-299-09873-5
Brownlow, Kevin (1968). The Parade's Gone By... University of California Press, 577 pages, ill. ISBN 978-0-5200-3068-8
Eyman, Scott (1991). Mary Pickford: American's Sweetheart. Random House, 352 pages. ISBN 978-0-5170-7400-8
Feeley, Kathleen (2016). Mary Pickford Hollywood and the New Woman. Routledge, 218 pages. ISBN 978-0-8133-4805-6
Herndon, Booton (1977). Mary Pickford and Douglas Fairbanks: The Most Popular Couple the World Has Ever Know. W. W. Norton & Company, 324 pages. ISBN 978-0-3930-7508-3
Leavey, Peggy D. (2011). Mary Pickford: Canada's Silent Siren, America's Sweetheart. A Quest Biography. Dundurn Press, 224 pages, ill. ISBN 978-1-5548-8945-7
Lee, Raymond (1971). The films of Mary Pickford. Gazelle Book Services Ltd., 320 pages, ill. ISBN 978-0-4980-7380-9
Walker, George A. (2020). Mary Pickford, Queen of the Silent Film Era: A Life in Stills. Porcupine's Quill, 200 pages, ill. ISBN 978-0-8898-4434-6
Whitfield, Eileen (1997). Pickford: The Woman Who Made Hollywood. University Press of Kentucky, 488 pages. ISBN 978-0-8131-9179-9
французькою мовою
Sadoul, Georges. Histoire du cinéma, Paris, Ditis, 1961, 639 pages.
.jpg)
.svg){kind=small}
