Меркурій 13

Меркурій 13
Семеро учасниць проєкту Меркурій 13 на старті STS-63 03.02.1995
Тип	дослідницька група^d
Меркурій 13 у Вікісховищі

Джеррі Кобб поруч з капсулою Меркурій.

Меркурій 13 (англ. Mercury Thirteen) — група з 13 льотчиць, які домагалися права стати астронавтками і полетіти в космос за програмою Меркурій. 1961 року вони пройшли посилені тести на фізичну витривалість і стійкість до стресів, маючи намір довести, що жінкам є місце в космосі. NASA не мало до цього проєкту жодного стосунку і не сприймало його серйозно, стверджуючи, що астронавтами повинні бути кваліфіковані чоловіки^[1]. Термін увів голлівудський продюсер Джеймс Крос як аналогію із групою астронавтів-чоловіків Меркурій 7^[en].

Учасниці «Меркурій 13»

• Джеральдіна «Джері» Кобб, засновниця проєкту, що відбирала кандидаток (1931)
• Джейн Бріггс Гарт (Jane Briggs Hart) (1920)
• Майртл Кейджл (Myrtle Cagle, Myrtle K Thompson) (1922)
• Джин Гікссон (Hixson, Jean) (1922—1984)
• Бернайса Трімбл Стидман (Steadman, Bernice Trimble) (1923—2015)
• Айрін Левертон (Leverton, Irene) (1924—2017)
• Меріон Дітріх (Marion Dietrich) (1926—1974)
• Ян Дітріх (Dietrich, Jan) (1926—2008)
• Джеральдіна Слоун (Sloan, Geraldine 'Jerri') (1927)
• Рей Гарл Еллісон (Allison, Rhea Hurrle nee Woltman) (1928)
• Сара Лі Горелік (Gorelick, Sarah Lee) (1931)
• Джин Нора Стамбау (Stumough, Gene Nora) (1937)
• Мері Воллес Фанк (Funk, Mary Wallace 'Wally') (1939)"^[2][3]

Передісторія

Зовнішні зображення
	Фотография Эмблема проекта Меркурий 13.

Зовнішні зображення
	Фотография На тренировке.

Незалежний дослідник Вільям Рендолф Лавлес (другий) допомагав скласти тести для астронавтів-чоловіків NASA. Йому стало цікаво, як жінки пройдуть ці випробування. У 1960 році Лавлес запросив Джеральдіну Кобб пройти ті ж суворі випробування. Кобб, уже досвідчена льотчиця, стала першою американською жінкою (і єдиною з групи Меркурій 13), яка пройшла всі три етапи тестування. Лавлес і Кобб для проходження тестів запросили ще 19 льотчиць. 13 з них пройшли всі ті ж тести, що і чоловіки з Першої Сімки. Хтось були відсіяні, не пройшли інтелектуальні тести або в них були розкриті вади серця. Про результати оголосили на конференції в Стокгольмі, Швеція. Фінансувала цей приватний проєкт всесвітньо відома американська льотчиця Жаклін Кокран.

Набір кандидаток

Лавлес і Кобб запрошували лише льотчиць, які мали більш ніж 1000 годин нальоту, і розглянули понад 700 заявок. Деякі з них, можливо, були прийняті через організацію льотчиць «Дев'яносто дев'ять», у якій Кобб теж брала участь. Деякі жінки відгукнулися після слухань, хтось дізналися від друзів. Фінальну групу з 20 льотчиць Джеррі Кобб назвала «Флетс» (Fellow Lady Astronaut Trainees — «FLATs») і ознайомила з програмою тестів-досліджень.^[4]

Тести

Джеральдіна Кобб в аеродинамічній трубі

Оскільки лікарі не знали, що астронавтки відчуватимуть у космосі, тести коливалися від простого рентгену і загальних медоглядів тіла до доволі екзотичних — учасниці ковтали гумову трубочку для взяття проб шлункового соку. Лікарі перевіряли реакцію ліктьового нерву, використовуючи удар струмом у передпліччя. Щоб викликати запаморочення, у вуха заливали воду з льодом, заморожуючи внутрішнє вухо, і засікали час, як швидко льотчиці прийдуть до тями. Їх тренували до виснаження, використовуючи величезні навантаження на велотренажерах, перевіряли дихання. Вони пройшли багато ще більш агресивних і незрозумілих тестів. Зрештою залишилось 13 учасниць, що пройшли 1-й тур випробувань.^[5]

Додаткові тести

Кількох учасниць відібрали для додаткових тестів. Джеррі Кобб, Рея Геррл і Фанк Воллі переїхали в Оклахома-Сіті для проходження 2-ї фази тестів. Вони складалися з випробування в сурдокамері і психологічних тестів. Через родинні обов'язки або роботу не всі льотчиці змогли взяти участь у цих тестах. Через кілька днів після того, як Кобб пройшла Фазу-3 (аеромедичний тест з використанням військової техніки і реактивного літака), інші учасниці мали прибути у Військово-морську школу авіаційної медицини в Пенсаколі, Флорида, щоб пройти ті ж тести. Двоє з них звільнилися з роботи, щоб залишитися в «Меркурій 13». Проте без офіційного запиту від NASA ВПС не могли дозволити використовувати свої кошти для неофіційного проєкту, і було оголошено про скасування випробувань у Пенсаколі. Лише Воллі Фанк знайшла способи продовжити тестування і пройшла більшість пунктів Фази-3, але це не було зафіксовано як частина програми «Меркурій 13».^[6]

Дискримінація жінок

Джеррі Кобб негайно вилетіла до Вашингтона, щоб спробувати відновити програму тестування. Вона і Джейн Гарт написали президенту Джону Ф. Кеннеді і відвідали віцепрезидента Ліндона Б. Джонсона. Нарешті, 17 і 18 липня 1962 року, представник сенату Віктор Анфузо ініціював публічні слухання спеціальної підкомісії Комітету палати з питань науки і астронавтики. Слухання насамперед досліджували дискримінацію за статтю, але минуло два роки, перш ніж з'явився Закон про громадянські права 1964 року, роблячи ці слухання символом того, як ідеї про права жінок проникли в політичні бесіди перш, ніж з'явилися в законі.

Кобб і Гарт заявляли про переваги приватного проєкту Лавлеса. Жаклін Кокран, яка фінансувала справу, ненавмисно послабила їхню позицію, заявивши, що потрібна спеціальна програма, щоб навчати астронавток. Представник NASA Джордж Лоу і астронавти Джон Гленн і Скотт Карпентер заявили, що в NASA немає критеріїв для відбору астронавток-жінок. Вони повідомили, що NASA вимагало, щоб усі астронавти були випускниками військових реактивних випробувальних програм і мали дипломи інженера, хоча Джон Гленн визнав, що він потрапив у проєкт Меркурій, не маючи необхідного ступеня бакалавра. У 1962 році жінок не допускали до навчання в школах ВПС, таким чином, ніхто з американок не могли стати льотчицями-випробувачками військових літаків. Незважаючи на те, що дехто із групи «Меркурій 13» були цивільними льотчицями-випробувачками, а в багатьох було значно більша кількість годин нальоту на пропелерних літаках, чоловіки-кандидати в астронавти мали наліт на більш швидкісних літаках. NASA відмовилося розглядати коефіцієнти переведення одних годин нальоту в інші. Хоча деякі члени Підкомісії співчували жіночим аргументам, слухання закінчилися нічим.

Увага ЗМІ

Інтерес до Проєкту «Меркурій 13» (який до того ж фінансувався приватно) різко виріс з боку медіа, коли 16 червня 1963 року радянська космонавтка Валентина Терешкова здійснила політ у космос. У відповідь Клер Бузе Люс опублікувала статтю з критикою NASA і офіційних осіб США, які приймають рішення. У статті вперше були опубліковані фотографії усіх 13 фіналісток Проєкту «Меркурій 13» і названі їх імена.

Перша жінка-космонавтка

Див. також: Список космонавток

Хоча і Кобб, і Кокран зробили окремі заяви через багато років, щоб відновити спроби запуску в космос астронавтки, NASA не здійснювало набір жінок до «NASA Group № 8» у 1978 році, в яку увійшли 35 кандидаток в астронавти для експлуатаційної програми Шаттла. Астронавтка Саллі Райд стала першою американською жінкою в космосі в 1983 році на STS-7, а Айлін Коллінз стала першою жінкою-пілотом на STS-63 в 1995 році. Коллінз також стала першою жінкою-командуючою місії Шатла «Діскавері» STS-93 в 1999 році, у 2005 році вона командувала STS-114.

Коллінз запросила сімох учасниць «Меркурій 13», які залишились живими, бути присутнім на її першому старті в космос у 1995 році, а десять льотчиць із «FLATs» відвідали її старт як командирки Шаттла STS-93.

Нагороди і премії

• 2005 році групу «Меркурій 13» було нагороджено Премією Космічних досліджень від Планетарію Адлера.
• У травні 2007 року 8 учасниць групи нагороджені почесними докторськими ступенями університету Вісконсіна — Ошкош.

Див. також

• Дев'яносто дев'ять
• Жінки у космосі та Список космонавток
• Список авіаторок

Примітки

1. Mercury 13 — 1961. Архів оригіналу за 20 серпня 2016. Процитовано 25 березня 2019.
2. Mercury 13 — 1961. Архів оригіналу за 20 серпня 2016. Процитовано 25 березня 2019.
3. Леон Розенблюм. . — № 9.
4. Weitekamp, Margaret A. (28 січня 2010). Lovelace's woman in space program. NASA History Program Office. Архів оригіналу за 11 листопада 2020. Процитовано 20 квітня 2018.
5. Anfuso, Victor L. Hearings before the Special Subcommittee on the Selection of Astronauts. U.S. House of Representatives. Архів оригіналу за 10 березня 2021. Процитовано Aug 22, 2017.
6. Jerrie Cobb Poses beside Mercury Capsule. Архів оригіналу за 24 грудня 2011. Процитовано 15 серпня 2017. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |df= (довідка)

Посилання

• http://www.mercury13.com Mercury 13 web site
• NPR feature on the FLATs
• Alexis Madrigal, «The Women Who Would Have Been Sally Ride», The Atlantic, July 24, 2012. (Tagline: «The truth is: the sexism of the day себе пригніченими the science of the day.»)
• Mercury 13: the untold story of women testing for spaceflight in the 1960s, Adam Gabbatt, The Guardian, April 18, 2018
• Ryan, Kathy L.; Loeppky, Jack A.; Kilgore, Donald E. A forgotten moment in physiology: the Lovelace Woman in Space Program (1960–1962). Advances in Physiology Education. 33 (3): 157—164. doi:10.1152/advan.00034.2009.

Космонавтика   США   Фемінізм