* Ігри та голи за професіональні клуби враховуються лише в національному чемпіонаті. Інформацію оновлено 26 квітня 2020.
Ма́рко Де́вич (серб. Марко Девић, нар. 27 жовтня 1983, Белград, СФРЮ) — колишній український футболіст сербського походження. Атакувальний півзахисник та нападник, ексгравець збірної України. 6-разовий бронзовий та срібний призер чемпіонату України у складі «Металіста» (Харків). Найкращий бомбардир чемпіонату України 2007/08.
Народився у Белграді. Батько Марка — колишній футболіст, тому син рано зацікавився спортом. У футбольну секцію хлопця прийняли у віці 10-12 років. Першою командою стала белградська «Звездара», дебют в основі якої відбувся у чемпіонаті 2001/02 першої ліги Югославії. Команда вийшла до вищої ліги, але після вбивства президента «Звездари» Бранислава Трояновича, фінансовий стан у клубі погіршився. Наступними клубами у кар'єрі стали столичні «Железник», «Раднички» і «Вождовац», проте особливих бомбардирських успіхів там не досягнув (не більше 1-го забитого гола за сезон).
Взимку протягом сезону 2004/05 правий півзахисник прийняв умови вищолігової луцької «Волині», яку тренував Віталій Кварцяний і перебрався до України. У ті роки Девич не забивав багато, бо грав на правому фланзі півзахисту і не так часто підключався до наступальних дій. Після першості України 2005/06 «Волинь» опинилася у «зоні вильоту» і мала покинути вищу лігу. Марко Девич не бажав грати у першій лізі, тому міг би повернутися до Сербії, але з'явилася пропозиція від харківського «Металіста».
У 2006 році[1] Марко Девич переїхав до Харкова.
Протягом тижневих оглядин Девич добре себе показав, забивши єдиний гол у товариській грі з «Іллічівцем», яку «Металіст» виграв 1:0. Мирон Маркевич взяв футболіста до своєї команди.
У чемпіонаті 2006/07 він був постійним гравцем основи, забив 4 голи у 27 іграх і долучився до величезного успіху харківського клубу — «бронзи» чемпіонату і виходу до Кубка УЄФА.
У першості 2007/08 Маркевич поставив Девича на позицію атакувального півзахисника (або форварда другого плану) і ігрові таланти серба проявилися ще яскравіше — забивши 19 голів, Марко став кращим бомбардиром чемпіонату України 2007/08.
На початку 2008 року через відсутність зацікавленості до гравця з боку збірної Сербії, балканський футболіст висловив бажання виступати за збірну України.[2]. 25 червня 2008 року гравець отримав громадянство України.[3] 11 лютого 2011 року подовжив свій контракт із «Металістом», що завершувався 2011 року, до 30 червня 2015 року[4]. А тим часом гравці харківського клубу продовжували просуватися у єврокубках. У 1/8 фіналу Ліги Європи була дуже запекла гра проти Олімпіакоса. Спочатку Девич не забив «паненкою» з пенальті, але потім забив гол з гри, що став вирішальним.
25 травня 2012 року уклав угоду з чемпіоном України, донецьким «Шахтарем», на термін 4 роки[5]. Там він провів кілька вдалих і невдалих ігор. Розкритися у Донецьку йому не вдалося. І він покидає клуб достроково.
28 лютого 2013 року, після дев'яти місяців у «Шахтарі», повертається у свій попередній клуб, харківський «Металіст»[6]. Але клуб став вже іншим. Змінився президент і куплених раніше гравців було важко утримувати. Один за одним всі покидали харків'ян. У тому числі й Девич, якому «Металіст» заборгував велику суму грошей. Але згодом, перебуваючи вже в іншому клубі, Марко пробачив борги. А сам залишився у серцях уболівальників як найкращий бомбардир в історії клубу і його легенда.
Переїзд у російський вищоліговий Рубін з Казані став одним з ключових моментів у кар'єрі футболіста, що пішла поступово на спад. Він не зміг стати ключовим гравцем команди, тому почергово виникали варіанти з орендою в катарські, азербайджанські та ліхтенштейнські клуби, що значно поступались за класом попереднім. Це також привело до втрати місця у збірній України.
2014 року перейшов до російського «Рубіну». Перший матч у Чемпіонаті Росії зіграв проти «Волги». Але не зміг закріпитися в основі.
2015 року відправився в оренду до катарського клубу «Аль-Райян», де він відзначився дуже хорошими результатами. Зіграв 18 матчів і забив 11 голів.
Після оренди Девич закріпився у складі клубу. Згодом почав багато забивати. Але 1 січня 2017 офіційно покинув «Рубін».
17 січня 2017 року було оголошено про перехід до «Ростова»[7]. Контракт сторони підписали на півтора року.[8]
7 серпня 2017 року Девіч став гравцем клубу «Вадуц» з Ліхтенштейну, який виступає в другому дивізіоні Швейцарії. Контракт був розрахований на один сезон.[9] Дебютний гол за команду забив у ворота «Раперсвіля» зробивши рахунок 2:1 на користь «Вадуца» (матч завершився з рахунком 2:2). За один сезон у складі команди став володарем Кубка Ліхтенштейну.
5 серпня 2018 року Девіч став гравцем азербайджанського «Сабаха». Виступи за нову команду почав дуже активно, забивши 2 м'ячі у 2 стартових іграх.
У серпні 2019 року перейшов до футбольного клубу «Вождовац»[10], на правах вільного агента, покинувши раніше азербайджанський «Сабах».
24 квітня 2020 року оголосив про завершення кар'єри футболіста[11].
На рахунку Марко Девича 35 матчі та 7 голів у складі національної команди України. Натуралізований серб захищав кольори української збірної на Євро-2012, але після переходу з харківського «Металіста» до російського клубу «Рубін» та низки оренд, викликався до національної команди лише одного разу — у травні 2014 року на товариський матч з Нігером.
Серед футбольних кумирів Марко: Предраг Міятович, Роналду, Кака та Філіппо Індзагі.[джерело?]
Станом на 13 березня 2016 року
М'яч у сітці воріт збірної Англії після удару Девича на 62-й хвилині матчу Чемпіонату Європи 2012 19 червня 2012 на стадіоні «Донбас Арена» в Донецьку, «непомічений» асистентом арбітра на лінії воріт Іштваном Вадом та арбітром матчу Віктором Кашшаї — сколихнув футбольний світ та спортивну пресу. Світові часописи назвали цю подію «вкраденим голом», «крадіжкою донецького голу», «шахрайством» та «скандалом ЧЄ-2012».[12][13][14][15] Він виявився останнім прецедентом, який підштовхнув IFAB і FIFA до рішення впровадити Автоматичну систему визначення голу.[16]
2 червня 2013 року Марко Девич одружився зі своєю подругою Міліцею у м. Белград (Сербія)[17].
{{cite web}}
Портал «Біографії» Портал «Футбол»