Коли Кароль Буке було 3 роки, її мати залишила сім'ю, щоб розпочати нове життя на Півдні Франції, тому, вона, та її старша сестра Лоранс, були виховані їхнім батьком, Робером Буке, колишнім інженером-будівельником[6].
У віці 10 років Кароль була віддана у спільноту домініканських сестер, де, на її думку, вона здобула свою першу освіту, «засновану на заслугах і смиренності»[7].
В інтерв'ю, опублікованих пізніше, Кароль мимовіль називала свою молодість не як нещасливу, а як нудну. Однак вона вказує, що її небагатослівний батько, допоміг їй сформуватися як особистість: «Увага батька формує тебе. Я вважаю, жінок захищає люблячий батько»[8]. Вона також каже: «Я не вчилася бути жінкою, але я навчилася незалежності»[8]. Вона регулярно їздила до Женеви, щоб побачити свого дядька Марка Боннана, місцевого юриста, та тітку Маріанну[9].
Після нетривалого навчання у Сорбонні Кароль вирішила розпочати кар'єру акторки. 1976 року вона поступила на трирічне навчання до Паризької консерваторії драматичного мистецтва. Але вже на першому курсі вона познайомилася із режисером Луїсом Бунюелем, пройшовши у нього кастинг для зйомок у фільмі[7][8].
Гарна зовнішність Буке була помічена і оцінена режисером Луїсом Бунюелем. Таким чином 1977 року відбувся її дебют у кіно, де вона зіграла в одному з фільмів цього режисера, які вважаються класикою сюрреалізму, «Цей незрозумілий об'єкт бажання». У цьому фільмі Буке розділила роль головної героїні, Кончіти, з Анхелою Моліною[8]. Фільм, номінований на нагороду «Сезар», став культовим. 2005 року Буке заявила: «Саме з Бунюелем моє життя змінилося. (…) Він говорив зі мною про моє життя. Я вважала його за віщуна, але насправді це був всього лише 77-річний месьє, який дуже чітко наскрізь бачив 18-річну дівчину»[8]. Виступ Буке отримав визнання з обох боків Атлантики, її образ «ікони крижаної краси» народився саме після зйомок у цьому фільмі[7]. Потім акторка вирушила до Нью-Йорка, щоб покращити свою англійську. Супроводом Буке у США були Енді Воргол та Пітер Бірд[en], там вона жила на одній квартирі з акторкою Кліо Голдсміт[fr][10]. Після повернення до Франції, Буке знялася у кількох фільмах, зокрема, у «Холодних закусках[fr]», режисера Бертрана Бліє, де її партнером був Жераром Депардьє[7].
Окрім цього, Буке знімалася і на телебаченні, зокрема, у серіалі «Секс у великому місті», в епізоді «Американська дівчина в Парижі» 2004 року, та у серіалі «У терапії[fr]» 2021 року[7].
З 30 березня по 4 квітня 2022 року вона була одним із двох почесних гостей (іншим був Бела Тарр) на 9-му фестивалі «Вся пам'ять Світу», організованому Французькою сінематекою.
З кінця 1990-х років Буке володіє нерухомістю на острові Пантеллерія біля берегів Сицилії, яку вона відкрила для себе завдяки Ізабеллі Росселліні[11]. З 2005 року вона володіє і керує виноградниками, де виготовляється солодке вино «пассіто» («passito»; якому іноді помилково приписують сицилійське походження)[11][7]. Цей виноградник виготовляє 14 000 пляшок об'ємом 500 мл на рік під маркою «Sangue d'Oro» («Золота кров»)[13]. Поштовхом до виноробства стала зустріч Буке із енологом Клодом Будамані[14]. Вона користується послугами Дотта Донато Ланаті, консультанта з виноградарства та виноробства. 2023 року журнал «Винний огляд Франції» назвав Буке особистістю року.
2005 року разом, із Жераром Депардьє та Жаном-Клодом Кар'єром, вона організувала кінофестиваль «Режисер у місті» у Німі[15]. Цей фестиваль проходить щоліта і представляє протягом тижня п'ять фільмів режисера в компанії останнього та його акторів. Захід відбувається на відкритому повітрі в Садах Ла Фонтен[fr] у Німі наприкінці липня.
Громадська діяльність
У листопаді 2007 року разом із Жозіан Баласко[fr] та за підтримки Федерації прав на житло[fr] Кароль Буке виступила з публічним зверненням до уряду, а потім протягом тривалого часу була соціальним посередником для малозабезпечених африканських сімей на Банківській вулиці[fr] у Парижі[16].
З 1985 року Буке була представником федерації «Голос дитини[fr]». Вона вступила до неї після показу фільму «Поля смерті», який її засмутив[17].
У вересні 2018 року, після відставки Ніколя Юло[fr] з посади міністра охорони довкілля, вона підписалася під зверненням, спрямованим проти глобального потепління під назвою «Найбільша проблема в історії людства: заклик до 200 осіб врятувати планету», яке з'явилося на першій шпальті газети «Le Monde»[18].
У період між 1978—1985 роками Кароль Буке була у стосунках з продюсером Жаном-П'єром Рассамом[fr] (зятем Клода Беррі)[7], від якого у неї 1981 року народився син, Димітрі Рассам[fr], який теж став продюсером. Жан-П'єр Рассам передчасно помер у січні 1985 року, у віці 43 років.
У Буке є ще один син, Луї (народився 1987 року), від режисера та фотографа Франсіса Джакобетті[fr], 1987 року народження. З 1992 по 1996 рік вона була дружиною Жака Лейбовича[fr], дослідника-спеціаліста зі СНІДу[11]. 1996 року Буке зблизилася з актором Жераром Депардьє, з яким вона розлучилася 2005 року[8].
1987: «Спалити попіл» («Feu la cendre»), аудіокнига, з Жаком Деррідою, видання «Éditions Des femmes», збірка «Голосова бібліотека».
Публікації
Collectif, Jardins d'enfance : Nouvelles (préface de Carole Bouquet), recueil de textes d'une vingtaine d'auteurs, Le Cherche midi, 2001, 180 p. (ISBN 2862749192 et 978-2862749198).
Carole Bouquet et Martine Brousse, Enfants maltraités. Occupons-nous de ce qui ne nous regarde pas, Le Cherche midi, 2019, 192 p. (ISBN 978-2749161600).