Вернер Шретер

Вернер Шретер
Werner Schroeter
Зображення
Дата народження	7 квітня 1945(1945-04-07)
Місце народження	Ґеорґенталь
Дата смерті	12 квітня 2010(2010-04-12) (65 років)
Місце смерті	Кассель
Поховання	Luisenstadt Cemetery^d
Громадянство	Німеччина
Професія	кінорежисер, сценарист, театральний режисер
Напрям	Нове німецьке кіно
Нагороди	Золотий ведмідь (1980), Спеціальний лев за внесок у кіномистецтво (2008)
IMDb	ID 0775573
werner-schroeter.com
Вернер Шретер у Вікісховищі

Вéрнер Шре́тер (нім. Werner Schroeter, нар. 7 квітня 1945 — 12 квітня 2010) — німецький кінорежисер та сценарист, один з найпоетичніших марґінальних режисерів Нового німецького кіно.

Життєпис

Більшу частину свого дитинства Шретер провів у переїздах між Білефельдом та Гейдельбергом. Оскільки родина Шретерів багато подорожувала, він не отримав системної шкільної освіти, але вільно оволодів кількома іноземними мовами — зокрема, французькою, англійською, італійською, а також, певною мірою, іспанською та португальською. Після завершення старшої школи у Гейдельберзі Шретер склав вступні іспити до Університету Мангейму, де він протягом трьох семестрів вивчав психологію. Після цього Шретер покинув університет та деякий час працював журналістом-фрілансером, тільки для того, щоб потім на кілька тижнів записатися до Школи кіно та телебачення у Мюнхені. Наприкінці 1967 року Шретер відвідав фестиваль експериментального кіно у бельгійському місті Кнокке (Knokke), де він вперше зустрівся з режисером Розою фон Праунгайм, у фільмі якого він не тільки взяв участь як актор (Сестри революції, 1969), але й разом з яким він попрацював вже як режисер фільму Гротеск-Бурлеск-Піктореск (1968). У тому ж 1968 році Шретер зняв свій перший фільм 16 міліметровою камерою, цей фільм під назвою «Ейка Катаппа» (1969) отримав премію Йозефа фон Штернберга на Міжнародному кінофестивалі в Мангеймі (як «найбільш ідіосінкрастичний фільм»). Саме ця перемога відкрила Шретерові можливість працювати на телебаченні, тож протягом 70-х років фільми Шретера вироблялися майже виключно в межах невеличкого відділу експериментальних фільмів (Das kleine Fernsehspiel)^[1]. На початку 70-х років Шретер, в пошуках «тотального мистецтва», також почав працювати з театром та оперою.
У режисерській кар'єрі Шретера виділяють три історичні періоди: до першого відносять 8-міліметрові фільми, зняті ним у 1967—1968 роках (перші фільми, присвячені оперній співачці Марії Каллас), до другого — фільми, що відносяться до періоду 1969—1976 років, коли Шретер перейшов до 16-міліметрової камери та почав активно співпрацювати з телебаченням (а саме, каналом ZDF), і до третього — фільми, які Шретер знімав починаючи з 1978 року на 35-ти міліметрову плівку. Вже у фільмах другого періоду стає помітною географія впливів Шретера, в нього з'являються посилання не тільки на Марію Каллас, але й на Вільяма Барроуза, Фрідріха Гельдерліна, Карла Теодора Дреєра, Лотреамона, Катаріну Валенте та Джеймса Бальдвіна^[2].
Третій період поділяють на два напрямки: ігрових фільмів та фільмів-есеїв. Так у 1978 році Шретер знімає фільм «Неаполітанські брати та сестри» в традиції італійського неорелізму, що заслуговує йому схвальні відгуки від режисера Райнера Вернера Фассбіндера та критика Сержа Дане. За свій наступний фільм, «Палермо або Вольсбург» (1980) Шретер отримує Золотого ведмедя на Берлінському кінофестивалі.
Перед прем'єрою фільму Рада кохання (Liebeskonzil, 1982) регіональний суд Інсбрука на позив єпархії римської католицької церкви міста наклав арешт та вирішив конфіскувати картину, як таку, що паплюжить релігійні заповіді. Розглядаючи зустрічний позив суд постановив, що порушення були відсутні.^[3]

Фільм «Маліна» (1990), який отримав Німецьку кінопремію за найкращий фільм у 1991 році, знято за романом австрійської письменниці Інґеборґ Бахман, який адаптувала Ельфріда Єлінек. Протягом 1990 та 2001 років Шретер припинив знімати повнометражні ігрові фільми, присвятивши свій час опері та театру. У 2002 році на екранах з'явився фільм «Deux» (Двоє), у якому, як і в Маліні, головну роль зіграла акторка Ізабель Юппер.
Помер 12 квітня 2010 року в лікарні, у Касселі, від раку легень.

Спадщина, діалоги та впливи

Американський кінокритик Девід Іренштайн зазначив, що наближатися до вивчення Нового німецького кіно, не знаючи про роботи Вернера Шретера, означає проігнорувати витоки та рушійну силу самого руху^[4]. Вирішальний вплив Шретера на власну творчість і творчість режисерів Нового німецького кіно в цілому ще у 1979 році першим публічно визнав Райнер Вернер Фасбіндер, водночас звинувативши у відвертому плаґіаті ідей Шретера Ганса-Юрґена Зіберберґа^[5].
Серед найкритичніших з політичної точки зору фільмів Шретера вважають «Зорю, що сміється» (1983), присвячену режимові Маркоса на Філіппінах, та фільм «Наприклад, Аргентина» (1983–1985) про арґентинського диктатора Гальтієрі.
У фільмі «Король троянд» (1984–1986) найбільш відвертими, порівняно з іншими фільмами Шретера, стають мотиви гомосексуальної естетики.

Фільмографія

1967: Верона / Verona 1968: Агресія / Aggressionen 1968: Callas Walking Lucia 1968: Callas-Text mit Doppelbeleuchtung 1968: Обличчя / Faces 1968: Гротеск-Бурлеск-Піктореск / Grotesk — Burlesk — Pittoresk 1968: Аж до неба / Himmel hoch 1968: Смерть Ізольди / La morte d'Isotta 1968: Портрет Марії Каллас / Maria Callas Porträt 1968: Мона Ліза / Mona Lisa 1968: Паула — я повертаюся / Paula — Je reviens 1968: Вправи з акторами / Übungen mit Darstellern 1968: Смерть Вірджинії / Virginia's Death 1969: Арґіла / Argila 1969: Ейка Катаппа. Колаж з театральних сцен та музики / Eika Katappa. Eine Kollage aus Spielszenen und Musik 1969: Невразія / Neurasia 1969: Нікарагуа / Nicaragua 1970: Англіа / Anglia 1970: Пілот бомбардувальника / Der Bomberpilot 1971: Макбет / Macbeth 1971: Саломея / Salome

1972: Смерть Марії Малібран / Der Tod der Maria Malibran 1973: Вербові паростки / Willow Springs 1975: Чорний ангел / Der schwarze Engel 1975: Сон Йоганни / Johannas Traum 1976: Goldflocken 1978: Неаполітанські брати та сестри / Neapolitanische Geschwister 1980: Генеральна репетиція / Die Generalprobe 1980: Палермо або Вольфсбурґ / Palermo oder Wolfsburg 1980: Білі мандри / Weiße Reise 1981: День ідіотів / Tag der Idioten 1982: Рада кохання / Liebeskonzil 1983: Зоря, що сміється / Der lachende Stern 1986: В пошуках сонця / Auf der Suche nach der Sonne 1986: Король троянд / Der Rosenkönig 1986: Наприклад, Аргентина / Zum Beispiel Argentinien 1991: Маліна / Malina 1996: Залишки кохання / Poussières d'amour — Abfallprodukte der Liebe 2000: Королева — Маріанна Хоппе / Die Königin — Marianne Hoppe 2002: Двоє / Deux 2008: Ця ніч / Diese Nacht

Вибрана бібліографія

• Werner Schroeter. Die Matrosen dieser Welt // Filmkritik, V. 6, N. 186, 1972.
• Werner Schroeter. Eine Tante wie eine Arie. Werner Schroeter über von Praunheim: Sex und Karriere" // Der Spiegel, 15 November 1976.
• Werner Schroeter. Der Herztod der Primadonna // Der Spiegel, n. 40, 1977.
• Werner Schroeter. Thomas Chatterton: Film von Werner Schroeter // S.A.U, February 1978.
• Werner Schroeter. Showdown in Manila // Tip, n. 14, 1983.
• Werner Schroeter. 16 Internationales Forum des jungen Films", (36. internationale Filmfestspiel Berlin, 1986).
• Werner Schroeter. Supplement: Contribution to the 400th issue // Caihers du cinéma, N. 400, Special edition ed. by Wim Wenders, October 1987.

Примітки

1. Jeremy Tambling. A night in at the opera: media representations of opera. — Indiana University Press, 1994. — P. 199.
2. Langford M. Allegorical images: tableau, time and gesture in the cinema of Werner Schroeter. — Bristol, Portland: Intellect, 2006. — P. 21.
3. Справа Інституту Отто-Премінгера проти Австрії. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 5 вересня 2011.
4. David Ehrenstein. Film: The Frontline. — Colorado: Arden Press, 1984.
5. Rainer Werner Fassbinder, «Klimmzug, Handstand, Salto Mortale — sicher gerstanden» in Frankfurter Rundschbau, 24.2.79.

Посилання

• Conversation entre Michel Foucault et Werner Schroeter// Propos recueillis à Paris par Gérard Courant, le 3 décembre 1981, livre Werner Schroeter de Gérard Courant, éditions la Cinémathèque française et Goethe Institut, janvier 1982.(фр.)
• Werner Schroeter über von Praunheim: Sex und Karriere: Eine Tante wie eine Arie // DER SPIEGEL — 15.11.1976.(нім.)
• An interview with Werner Schroeter in KULTURCHRONIK magazine.(англ.)
• Interview mit Werner Schroeter auf der Viennale 2008, 2.(нім.)
• Interview mit Schroeter über PALERMO ODER WOLFSBURG.(нім.)
• Вернер Шретер на шпальтах газети Spiegel(нім.)
• Michelle Langford. Werner Schroeter// Senses of Cinema, Issue 24. (англ.)
• Райнер Вернер Фасбиндер. Подтягивание, стойка на руках, сальто-мортале — уверенное приземление. О режиссёре Вернере Шрётере, которому удалось невозможное// Сеанс, пер. с фр. Перевод Ольги Надольской и Люси Запорожченко.