Село розташоване на правому березі річкиСупій і тягнеться вздовж неї на 7 км. Відстань до районного центра, містаЗолотоноша, 32 км; до найближчої залізничної станції Гладківщина — 70 км.
Уперше село згадується у 1622 році в люстраціїПереяславського старостваКиївського воєводства. Перші мешканці поселились у місці злиття річок, як їх називають старі документи, «потоку» Булатець з річкою Супій, що впадає в Дніпро. Одна з версій виникнення назви села походить від першопоселенця Каленика, сотенного однієї із міських сотень Переяславського полку. За народним повір'ям назва села пішла від того, що в минулому тут росло багато кущівкалини: назва «Калинники» пізніше перейшла в «Каленики». У селі переважно жили вільні козаки, які брали участь у Визвольній війні українського народу 1648—1657 років. Село належало до Гельмязівської сотні Переяславського полку.
У 1759 році в селі проживало 686 осіб, переважно козаків. У 1874 році в Калениках було відкрито земське народне однокласне училище, а в 1900 році при ньому набрано три класи учнів. У селі була церква, шинок і понад 20 вітряків. Із записів у церковній книзі Полтавської єпархії відомо, що в 1900 році у селі було збудовано нове приміщення церкви Покрови Богоматері. Ще раніше на цьому місці стояла однойменна церква, освячена на свято Покрови в кінці 1754 року[2][3][4], яка була побудована на місці ще попередньої церкви (вона згоріла в кінці 80-х років XIX століття).
Після ліквідації гетьманства село залишалося фактично козацьким, але козаки перейшли на положення державного селянина. До військової реформи 1874 рокуселянин зобов'язувався пройти військову службу — 25 років, 20 років, 15 років. Найбільші зміни в соціально-політичному положенні в селі виникли після царського маніфесту 19 лютого 1861 року. Протягом 1860-х років було проведено земельну реформу на володіння земельними ділянками (наділами), у результаті якої державні селяни користувалися землею до колективізації.
На початку 1919 року в селі створюється комітет незаможних селян, який очолив Єпіфан Юхимович Гайко. Пізніше було створено дві комуни — «Іскра» та ім. Карла Маркса, які були ліквідовані в 1929 році, а навесні1930 року створено колгосп «Ленінський шлях». Проведена колективізація викликала невдоволення населення, було створено штучний голод. Точна кількість померлих невідома — близько 300 осіб. У 1993 році встановлено пам'ятник жителям, які померли в роки Голодомору.
У 1922 році в селі було створено Товариство спільної обробки землі (ТСОЗ). Восени 1929 на селі починається активна робота зі створення колективного господарства. У Калениках створено колгосп «Ленінський шлях», а на хуторах Ковтунівка, Маленівщіна і Гаптарівщіна - «Жовтень». 5 січня 1930 політичне керівництво країни приймає рішення про проведення суцільної колективізації. На засідання місцевого партійного осередку КПУ (б) розглядалося питання про проведення в селі «розкуркулення», тобто складали список осіб, чиї сімейні господарства підлягають знищенню. У список на розкуркулення включили:
Бутенко Карпо Іванович
Вака Григорій Митрофанович
Походенко Йосип Васильович
Борисенко Тимофій Іванович
Рубан Омелян Семенович
Гайко Петро Мойсейович
Руденко Мирон Павлович
Нестренко Костянтин Миколайович
Гармаш Омелян Григорович
Кірдода Іван Степанович
Нестеренко Степан Миколайович
Шквара Павло Семенович
Очерет Андрій Андрійович
Очерет Петро Андрійович
Шульга Григорій
Сагайдак Григорій
Левченко Михайло
Нестеренко Денис Миколайович
Нестеренко Андрій Миколайович
Нестеренко Філіп Павлов
Нестеренко Пантелеймон Петрович
Гавриленко Нестер Борисович
Шквара Іван Пилипович
Шульга Іван Сидорович
Руденко Степан Филипович
Гармаш Євдоким Григор'єв
Гармаш Трифон Григорович
Дубина Павло Іванович
Павленко Данило
Шемет Олександр Фотійович
Коваленко Антон
Григорович Іван Іванович
Вакка Огій Іванович та інших.
Організувати одночасне виселення у віддалені райони СРСР великої кількості селян було в той момент складно. Вихід був знайдений у переселенні в необжиті місця за селом. Практично всі заможні сім'ї в с. Каленики були виселені в яри в 7-ми кілометрах від села, де вони прожили в землянках кілька років. Більшість з них там і померло, деякі змогли переїхати в інші місця. Вони стали ізгоями, перебували в суворій ізоляції і вже не могли представляти реальної соціальної сили, що впливає на позицію села в цілому, чого і домагалася влада.[5]
120 жителів села брали участь у радянсько-німецькій війні, 90 з них нагороджено бойовими орденами й медалями, 84 загинули. На їх честь в селі встановлено обеліск Слави.
Трохим Якович Прошак — військовий журналіст, письменник;
Замідра Іван Орестович — відмінник народної освіти;
Сакун Микола Петрович — заслужений вчитель;
Замідра Олександр Іванович — кандидат технічних наук;
Замідра Сергій Володимирович — Генеральний секретар Ліги змішаних єдиноборств "М-1 Україна", віце-президент Української федерації ушу.
У селі Каленики проживає багато старовинних козацьких родин. До 1920 року в переписах населення завжди відмічалися козацькі родини, які були засновниками села. Це родини Бутенків, Ваків, Гавриленків, Худобів, Нестеренків, Сагайдаків, Сакунів, Тарасенків, Очеретів, Руденків, Томара та багато інших.
