Місто виникло в процесі об'єднання кількох сіл, старе з яких належить до 1780 року. Назва Кадіївка з'явилася у 1894 році, з появою ще одного, нового населеного пункту, утвореного переселенцями із села Кадіївка Подільської губернії (Дослідження краєзнавця Авілова В,О.)[4]
1931 року сесія Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету ухвалила рішення про будівництво нового упорядкованого міста. Ставок у центрі був засипаний, а на його місці розбили сквер, який проіснував до початку 1970-х років. У ніч з 30 на 31 серпня 1935 року на шахті «Центральне Ірміно» зміна Олексія Стаханова встановила світовий рекорд продуктивності праці на відбійні молотки, нарубавши за 5 годин 45 хвилин 102 тонни вугілля, перевиконавши норму в 14 разів. Так зародився стахановський рух.
1937 року місто перейменоване на Серго на честь більшовика Серго Орджонікідзе, що боровся з українськими військами. З 1943—1944 по 1978 роки місто мало нинішню назву — Кадіївка.
У листопаді 1944 р. створено три райони (міські районні ради): Іллічівський, Брянський і Голубівський[7].
У 1950-х місто охоплювало селища, які пізніше виділилися в окремі міста — Брянка, Первомайськ, Кіровськ (нині Голубівка). Восени 1954 року в Кадіївці відкрито технічне училище, де розпочали навчання 280 випускників середніх шкіл.
15 лютого 1978 року з метою увічнення пам'яті О. Г. Стаханова Указом Президії Верховної Ради Української РСР Кадіївка була перейменована в Стаханов. Історичну назву було відновлено лише в 2016 році, після здобуття незалежності.
Перші виступи сепаратистів у місті зафіксовані 17 квітня 2014 року, коли терористи намагалися захопити управління міліції[8]. У ніч на 27 квітня, у переддень проголошення Луганської народної республіки, до міста прибула озброєна група бойовиків[9]. 1 травня міська рада Стаханова планувала розглянути питання щодо статусу регіону, проте засідання не відбулося через відсутність кворуму[10]. 2 травня було захоплено міськраду[11].
11 травня мешканці Стаханова брали участь у псевдореферендумі, забезпечивши заповнення 98 % бюлетенів в підтримку терористичної організації[12].
З часом місто потрапило до сфери впливу донських козаків, очолюваних громадянином Росії М. Козіциним, намісником Козіцина в Стаханові було призначено Павла Дрьомова[13][14]. 14 вересня стахановське угруповання заявило про вихід з-під юрисдикції «Луганської народної республіки», а ватажок "донських козаків" Дрьомов проголосив створення "незалежної" «Стаханівської козацької народної республіки»[15].
28 вересня 2014 року з'явилася інформація, що в окупованому Стаханові бойовики проводять обшуки в місцевих школах, — повідомив керівник групи «Інформаційний спротив»Дмитро Тимчук: «Знищується вся українська символіка. Керівництво терористів обіцяє, що буде вилучена вся українська навчальна література, а замість неї будуть завезені російські підручники»[16].
30 вересня 2014 року «Інформаційний спротив» повідомив, що зафіксовано перекидання до міста підрозділів 76-ї десантно-штурмової дивізії ПС РФ та діяльність російської станції РЕБ, що глушила мобільний зв'язок[17]. 5 листопада журналіст Роман Бочкала з посиланням на власні джерела повідомив, що в Стаханові підірвані з усім боєкомплектом 2 чи 3 системи залпового вогню окупантів[18].
14 листопада Стаханов було внесено до переліку населених пунктів на Сході України, на яких тимчасово не діє українська влада[19].
До кінця 2014 року конфлікт між Стаханівськими козаками і керівництвом ЛНР поглибився. Так, Павло Дрьомов публічно звинуватив ватажка ЛНР Ігоря Плотницького у крадіжці вугілля, фальсифікації виборів та співпраці з членами Партії регіонів[20]. Натомість на боці ЛНР виступили російські спецслужби, які викрали Козіцина, а деяких його поплічників розстріляли[21].
Станом на 23 січня 2017 року, українська армія змогла просунутися вглиб на 500 метрів у бік міста Кадіївка та зайняла позиції, на яких раніше перебували терористи ЛНР — операція «Сухумі». Операція була проведена спільними зусиллями трьох батальйонів[22].
Сергій Братчук, спікер Одеської ОВА, повідомив про знищення російського військового складу у місті Кадіївка 9 липня 2022 року[23]. Знов про вибухи на складі повідомили 15 липня[24].
17 липня 2022 року ЗСУ вчергове знищили склад окупантів з боєприпасами у Кадіївці[25].
Уночі 19 вересня ЗСУ знищили базу російських військ, яку вони розмістили у Палаці Культури.[26]
Населення
Станом на 1919 рік у місті мешкало 38 тис. мешканців.
Під час та після індустріалізації в місто та сусідні селища направляли людей з різних частин СРСР. Так вже у 1940 р. кількість населення становила 95 тис. осіб.
За переписом 2001 року кількість населення становила близько 90 152 осіб, разом з Алмазною та Ірміном — бл. 100 000.
У 2010 році середня кількість населення становила 94,3 тис. осіб.
1 січня 2011 року чисельність мешканців міста становила 93,7 тис. осіб[28].
Після початку російсько — української війни з міста виїхала велика кількість людей, тому зараз дати точну оцінку кількості мешканців складно.
Етнічний склад населення міста на 2006 рік був представлений так:
Наразі території заводів використовуються як бази окупаційних військ. Обладнання на деяких заводах та підприємствах було вивезено до Російської Федерації.
Дронов Олексій Іванович (* 1959) — доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2009).
↑ абСправочник «Освобождение городов: Справочник по освобождению городов в период Великой Отечественной войны 1941—1945». М. Л. Дударенко, Ю. Г. Перечнев, В. Т. Елисеев и др. М.: Воениздат, 1985. 598 с.
↑Исаев А. В. От Дубно до Ростова. — М.: АСТ; Транзиткнига, 2004.
Алфьоров М. А. Урбанізаційні процеси в Україні в 1945—1991 рр: Монографія/ М. А. Алфьоров — Донецьк: Донецьке відділення НТШ ім. Шевченка, ТОВ «Східний видавничий дім» 2012. — 552 с.
Алфьоров М. А. Міграційні процеси та їх вплив на соціально-економічний розвиток Донбасу (1939—1959 рр.): монографія / М. А. Алфьоров; Укр. культурол. центр, Донец. від-ня Наук. т-ва ім. Шевченка. — Донецьк, 2008. — 192 c.
