Загальна чисельність військовослужбовців перевищує 64 тисячі, якщо не враховувати національну гвардію, сил цивільної оборони та військову поліцію, чисельність яких становить 40 тисяч[5]. Сухопутні війська комплектуються шляхом призову, ВПС і ВМС — контрактниками. У ЗС Португалії служать громадяни віком від 18 до 45 років. Термін служби залежить від роду військ і становить два роки для СВ, три — для авіації і чотири — для служби на флоті[5][6].
Керівництво
Історія
Склад Збройних сил
Територія Португалії включена в особливий регіон — так звану Іберійську Атлантику, яка виділена зі складу головного командування НАТО в Східній Атлантиці в лютому 1967 року. Вона охоплює територію Португалії та східну частину акваторії Атлантичного океану, що примикає до Гібралтарської протоки і північно-західного узбережжя Африки до тропіка Рака. Пост командувача об'єднаних збройних сил НАТО в цьому регіоні займає американський адмірал, штаб якого розташований поблизу Лісабона. В об'єднані збройні сили НАТО Португалія передала винищувально-бомбардувальну ескадрилью (20 літаків) і всі полки. Територія країни широко використовується також для розміщення військових складів і різного роду об'єктів[5].
Військово-повітряні сили Португалії створені в 1952 році. До їх складу увійшли частини та підрозділи авіації СВ і ВМС, а також парашутно-десантні війська. ВПС брали активну участь в бойових в Анголі та інших, так званих «заморських володіннях» Португалії[7]. Тактична авіація має на озброєнні близько 80 бойових і транспортних літаків та 10 тисяч осіб персоналу. Літаки базуються на авіабазах в Лісабоні, Бежа, Ота і Легенси. Для авіації країн НАТО надаються аеродроми в Монтижу та Еспіно[6].
здійснення перекидань особового складу і військових вантажів в інтересах усіх видів Збройних сил
організація пошуку і порятунку екіпажів літаків, вертольотів і кораблів, які зазнали аварії
захист прилеглих морських акваторій
вирішення ряду невластивих військовій авіації питань (розвідка природних ресурсів, охорону рибальської зони тощо)
Керівництво НАТО планує залучати ВПС країни для боротьби з підводними човнами й кораблями противника в прибережних районах Атлантичного океану, а також для контролю і забезпечення протиповітряної оборони ділянки «повітряного мосту» між США та Близьким Сходом — від Азорських островів до континентальної частини країни. Особлива роль відводиться їм у забезпеченні прикриття на цих островах військово-повітряної бази Лагенс, яка використовується американськими ВПС[7].
