Змалку Микола виявив потяг до навчання. Але, рано залишившись круглим сиротою, ледь його не покинув. 1878 року здібного хлопця взяв на виховання місцевий греко-католицький священик Зенон Шухевич.
Успішно закінчивши сільську школу, Микола продовжив навчання у Коломийській гімназії. Вищу освіту здобув на теологічному факультеті Львівського та економічному факультеті Віденськогоуніверситетів (останній закінчив у 1896 році з відзнакою).
Маючи багатьох друзів — діячів культури (Іван Франко, Олександр Колесса та інші) — розпочав свою діяльність також на культурній ниві. Був спершу референтом, а з 1900 року — директором українського театру при «Руській бесіді». Допомагав українським літераторам, у 1898 році власним коштом видав збірку поезій «Мої листи» Василя Щурата. У 1903 році став одним із організаторів святкування 35-річного ювілею творчої діяльності Миколи Лисенка.
Довгий час Микола Заячківський був інспектором, а потім — головним директором іншого дітища Нагірного — «Народної торгівлі». У вересні 1910 року брав участь у Міжнародному кооперативному конґресі в Гамбурзі[3]. З метою налагодження торговельних контактів із українською діаспорою їздив до Бразилії[4].
Помер у Львові11 лютого1938 року. Похований на Личаківському цвинтарі, поле № 73.[6] Надгробок на могилі М. Заячківського , нещодавно відремонтований дирекцією музею "Личаківський цвинтар" .
Цитати
Щоби любити свій нарід, не треба не любити чужий нарід, любов, що живе у ненависті, не є любов…