Дзиґа

Дзиґа — іграшка, яка підтримує рівновагу на гострому кінчику за рахунок швидкого обертання навколо своєї осі. За своїм фізичним принципом дзиґа — найпростіший гіроскоп. Популярним варіантом дзиґи є бейблейд. Застарілі назви дзиґи — ґере́ґа^[1], ґанджє́ло^[2].

Етимологія слова «дзиґа» незрозуміла, припускають або питоме українське, звуконаслідувальне походження («дзз», «дзиґ»), або запозичення від угор. csiga («дзиґа, спіраль; слимак»), або грец. ζειγαρα («цикада»)^[3].

Принцип роботи

В основі принципу дії дзиґи лежать закон збереження енергії та закон збереження моменту імпульсу.

Власне обертання дзиґи навколо осі симетрії призводить до того, що поле тяжіння, яке діє у вертикальному напрямку, призводить до появи гіроскопічної сили в горизонтальному напрямку. Внаслідок цього, вісь обертання дзиґи прецесує. В загальному випадку вісь дзиґи може здійснювати також періодичні нутаційні коливання.

При зменшенні енергії обертання дзиґи за рахунок тертя, гіроскопічні сили теж зменшуються, що призводить врешті-решт до падіння.

У культурі

• Пітер Брейгель старший долучив зображення дзиґи до своєї картини «Дитячі ігри» (1560).
• Ганс Крістіан Андерсен написав дитячу казку про любов дзиґи до м'ячика.
• В оповіданні Франца Кафки «Дзиґа» (1920) філософ намагається збагнути рух дзиґи, але вона зупиняється щоразу, коли він її торкається. У цьому оповіданні дзиґа символізує неможливість описання життя словами.
• Жорж Бізе написав композицію для фортепіано «La Toupie» («Дзиґа»).
• Один з персонажів фільму «Початок» (2010) перевіряє за допомогою дзиґи, чи він марить.

Див. також

• Кельтський камінь
• Йо-йо
• Левітрон
• Китайська дзиґа

Примітки

1. Ґере́ґа // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
2. Ґаджє́ло // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
3. Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — Т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін. — 572 с.

Джерела

• Федорченко А.М. (1975). Теоретична механіка. Київ: Вища школа., 516 с.