Дже́ффрі Мо́нмутський (англ.Geoffrey of Monmouth, валл.Gruffudd ap Arthur, Sieffre o Fynwy; латинізована форма — Га́льфрід Мо́нмутський, лат.Galfridus Monemutensis, Galfridus Arturus; бл. 1100 — бл. 1155) — середньовічний священик, історик і письменник, одна з найвагоміших постатей у розвитку історії Британії та у поширенні розповідей про короля Артура. Автор «Історії королів Британії», віршованої повісті «Життя Мерліна». Писав свої праці латиною.
Біографія
Народився Джеффрі у місті Монмут, що на півдні Уельсу. Був валлійцем. Зацікавленість до Бретані та пробретанський нахил вказує на те, що поетова рідня приїхала з протилежної сторони Ла-Маншу, як і велика кількість інших бретонців під час норманської інвазії. Його батька звали Артуром. У 1129—1151 роках — духовна особа і вчитель в Оксфорді. Згідно церковних документів, Джеффрі знався з архідеякономєпархії Уолтером. Після 1151 року, у Лондоні, його посвятили у сан єпископа Сант-Асафу. Це призначення відмічає його бретанське коріння, адже в англонорманський період, валійці не займали таких посад. Джеффрі Монмутський помер 1155 року.
«Пророцтва Мерліна» — найперша робота Джеффрі. Присвячена Олександру (Лінкольнському єпископу). Праця була в обігу ще до того, як Джеффрі написав свою славнозвісну «Історію королів Британії». Очевидним є те, що Джеффрі Монмутський передбачав свої «Пророцтва Мерліна» як частину «Історії королів Британії», адже згодом він використав «Пророцтва…» як 7-му книгу «Історії…», де вони дають стислий коментар до «історичних» подій, що описуються у книзі, а також подій, що трапились за життя Джеффрі, зокрема, громадянської війни в Англії 1135—1154 років та повстань валійців та скоттів.
«Історія королів Британії» — написана близько 1138 року. Робота присвячена графу Глостера Роберту, незаконнонародженому сину Генріха I. Як стверджував сам Джеффрі Монмутський, «Історії королів Британії» — це історія Британії від заселення її Брутом, нащадком Енея, і аж до цілковитого підкорення острова саксами у VII столітті. Серед багатьох інших королів (більшість з яких не підтверджені документально), Джеффрі хронізує життя короля Ліра, кінець якого є більш веселим, аніж це зображено у Шекспіра, адже він знову здобуває своє королівство та карає узорпаторів; Белінуса, який розоряє Рим; Артура, що відбиває інвазію саксонців та підкоряє Рим. Секція про короля Артура є найбільшою частиною «Історії королів Британії» (3 частина всього твору). Правління Артура — славне і взірцеве, але й воно мусить закінчитися. Після смерті Артура (542, згідно з Джеффрі) приходить повільний занепад, адже британці втрачають управління островом і врешті-решт здають його саксонським загарбникам. Кадваладер, останній король Британії, визнавав, що Британія заслужила втрату свого острова. Він розглядав цю подію як покарання Бога за їхні гріхи.
Наприкінці свого життя, приблизно 1150 року, Джеффрі пише ще одну свою фундаментальну роботу — «Життя Мерліна». Поема є біографією провісника Мерліна, персонажа, що його Джеффрі вже зобразив у своїй «Історії королів Британії». У «Житті…» Мерлін описується у дусі британських легенд з півночі Англії. Джеффрі малює зовсім іншого Мерліна, аніж в «Історії королів Британії», але, намагаючись хоч якось загладити розбіжності, каже, що в «Історії королів Британії» Мерлін — молодик, а «Життя Мерліна» — розповідь про подальше життя провісника.
Джерела
The New Arthurian Encyclopedia: New Edition by Norris J. Lacy, Geoffrey Ashe, Sandra Ness Ihle, Marianne E. Kalinke, Raymond H. Thompson
Padel, O. J. (2006). Geoffrey of Monmouth and the development of the Merlin legend. Cambrian Medieval Celtic Studies, (51), 37–65.
Ingledew, F. (1994). The Book of Troy and the genealogical construction of history: The case of Geoffrey of Monmouth's Historia Regum Britanniae. Speculum, (69)
Roberts, B. F. (1991). Geoffrey of Monmouth, Historia Regum Britanniae and Brut y Brenhinedd. In R. Bromwich, A. O. H. Jarman, & B. F. Roberts, (eds), The Arthur of the Welsh. Cardiff: University of Wales Press
