Народився в Бергамо. Він 12-та дитина в бідній родині (батько сторожував при монастирі і робив заодно взуття). Хлопець був релігійно налаштований, похмурий, мовчазний.
Починав як помічник ремісників — тесляра, позолотчика, майстра ліплення. Два роки навчався в приватній школі — академії Чеконьяні в місті Верона, де проходив військову службу. У 1929 р. звільнився від служби і перебрався в Мілан. Початок справжньої творчості — у 1929-32 роках. Твори первісно були з присмаком примітиву, мало сміливі. Багато малює, займається самоосвітою. Використовував усі матеріали, які міг отримати — віск, камінь, бетон, глина. З глиною упорався найбільше. І всі його бронзи, відлиті з глиняних моделей, зберегли усі характерні риси художньої манери Манцу: ніякого академізму, ніякої виглаженості.
Париж і авторитет Родена
У 1936 р. здійснив подорож до Парижа, відвідував музеї і виставки. Виявив небажання ні залишитись в Парижі, ні захопитися митцями паризької школи. Авторитетом для себе визнав лише твори Огюста Родена.Вів щоденник.
Вибуховий вузол проблем XX століття
У 1919 р. Муссоліні започаткував фашистську партію в Італії. Країну заполонила брудна хвиля націоналізму, мілітаризму, бажання мати колонії, відновити химеричну велич. Фрагмент зі щоденника(жовтень 1940 р.):
Це час війни і кривавої різанини, колонія в Абісинії (сучасна Ефіопія), отруйний газ, шибениці, фашизм в Іспанії. Я прагну намалювати страту Христа, як сцену сьогодення... Христос як символ усіх, хто зараз має наругу, в'язниці, страти за свої уподобання.
Манцу і тут виявить власну особистість, прийде до комуністичних уподобань, не пориваючи з італійським католицизмом. Пізніше стане приятелювати з папою римським і отримав від нього важливі скульптурні замови, про які тільки міг мріяти кожний скульптор в Італії. Манцу працював для собору Св. Петра, як колись Браманте, Мікеланджело, Лоренцо Берніні .
Повішений за ноги
Серед найстрашніших вражень доби фашизму в Італії — страта повішеного за ноги, труп якого не прибирали заради залякування населення. Трагічне враження від жорстокої влади, її насилля і дикунства було таким могутнім, що стало темою багатьох (трагічних за змістом)творів майстра, і без того нерадісних. Квінтессенцією пошуків майстра і його спротиву насиллю над людиною взагалі стануть:
монумент повішеному за ноги
брама Смерті, двері собору Святого Петра в Римі.
Вони зробили ім'я скульптора всесвітньо відомим.
Власна родина
Влітку 1954 р. — запрошений професором в академію міста Зальцбург. Закохався в балерину з Мюнхена, німкеню Інге Шабель, з якою узяв шлюб. Народились власні діти. Тільки після цього в його творах виникли радісні, життєствердні мотиви і образи.
Дарунок музею Ермітаж
Наприкінці життя був менше заклопотаний фінансовими проблемами та продажем власних робіт. Бажання мати власну залу в музеї Ермітаж, котрий за часів СРСР з цензурних міркувань не купував його скульптур, подарував йому невелику кількість творів, що надало можливість створити монографічну залу в музейному закладі[джерело?].
Смерть
Помер у 17 січня 1991 року в Римі.
Перелік деяких творів
Д.Манцу, «Крок в танці», Детройт, США
Благовіщення, рельєф, 1929
Гітарист, 1929
Розп'яття, 1939
розіп'ятий з німецьким генералом, 1941
Художник і модель, 1942
Автопортрет з моделлю, 1946
Дівчинка на стільці (варіанти), 1947—1949
Проект брами для собору Св. Петра в Римі, 1949
Оплакування, рельєф, 1951
Розп'яття, 1951
Кардинали, варіанти
Портрет Інге, 1954
Овочі на стільці
Танцівниця, варіанти
Пара коханців
Смерть Святого Стефана, рельєф, 1963
Смерть папи римського Йоана ХХІІІ, 1963
Проект монумента партизану, 1968
Брама миру і війни, місто Роттердам, церква Св. Лаврентія, 1965—1969
Монумент фашистському спротиву, місто Бергамо, 1978