Глухість

Глухість
Глухість
◌̥
Кодування
HTML (десяткове)	̥
Юнікод (hex)	U+0325

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Глухота (значення).

Глу́хість, глухота́ (англ. voicelessness) — у мовознавстві якість звуку, що вимовляється без гортанної вібрації; у фонетиці — тип фонації, що протистоїть дзвінкості тощо. Інколи розглядається як стан відсутності фонації як такої. Розрізняють глухі голосні (англ. voiceless vowels) і глухі приголосні (англ. voiceless consonants) звуки; вони складаються тільки з шуму. У Міжнародному фонетичному алфавіті глухота голосних і деяких приголосних позначається кільцеподібним діакритичним знаком ⟨◌̥⟩ під основним символом звуку (наприклад: [ḁ], [l̥], [ŋ̊]); для більшості глухих приголосних звуків існують окремі символи (наприклад: [p], [t], [k], [q], [f], [s]).

У людських мовах глухість звуків може бути обумовлена кількома артикуляційними причинами (і відповідно, має декілька різновидів). По-перше, голосова щілина може бути широко розкрита, при цьому голосові зв'язки розслаблені, не вібрують. Така артикуляція також може поєднуватися з придихом — значно сильнішим поштовхом повітря з легень (наприклад, [pʰ], [tʰ], [ kʰ]). По-друге, черпакуваті хрящі можуть навпаки зближуватись максимально, при цьому голосова щілина перекривається, так що повітря не може проходити. Така артикуляція властива еєктивним приголосним ([kʼ], [tʼ], [pʼ]). По-третє, гортань може бути у проміжному положенні, яке властиве дзвінким звукам, однак вібрація голосових зв'язок припиняється через ослаблення потоку повітря, зокрема через наявність артикуляційного зімкнення вище.