Втрати в Афганській війні (1979—1989)

Втрати в Афганській війні (1979—1989) — безповоротні втрати Обмеженого контингенту Радянських військ в Афганістані, Урядових сил ДРА та груп афганської опозиції в період Афганської війни (1979—1989).

Військову службу на території ДРА, проходили понад 620 тисяч радянських громадян, серед них 525,5 тисяч солдатів і офіцерів Збройних Сил СРСР, 21 тисяча цивільних службовців, 95 тисяч представників КДБ СРСР (включаючи прикордонні війська) та МВС СРСР.

Загальна чисельність загиблих з 25 грудня 1979 року по 15 лютого 1989 року в період перебування в ДРА ОКСВА склала 15 051 особа, з них — 14 427 військовослужбовців ЗС Союзу РСР, загиблих внаслідок поранень у бою, від нещасних випадків та хвороб. Військові втрати із загальної кількості втрат склали 82,5 %. До безповоротних бойових і небойових втрат увійшли також особи, які померли від поранень у госпіталях і померли внаслідок хвороб вже після звільнення з ВС СРСР.

Імовірно, дані про загиблих коректні. До статистики не увійшли громадяни, які померли до звільнення зі Збройних сил, які перебувають на лікуванні в шпиталях за межами ДРА. До безповоротних втрат не включено 417 осіб, які в період бойових дій зникли безвісти або потрапили до полону. До 1999 року на Батьківщину повернули 287 людей.

Істотний вплив на статистику справили санітарні втрати. Вони включають випадки поранень у ході бойових дій і хвороби не пов'язані з отриманням поранень і контузій. Афганська війна 1979—1989 років мала великі втрати, пов'язані з «небойовими» причинами: вони становили 89 % санітарних втрат.

Втрати СРСР

Після закінчення війни в СРСР було опубліковано цифри загиблих радянських військовослужбовців з розбивкою за роками:

1979 рік 86 осіб
1980 рік 1484 особи
1981 рік 1298 осіб
1982 рік 1948 осіб
1983 рік 1448 осіб
1984 рік 2343 особи
1985 рік 1868 осіб
1986 рік 1333 особи
1987 рік 1215 осіб
1988 рік 759 осіб
1989 рік 53 особи

Разом — 13 835 осіб. Ці дані вперше з'явилися в газеті «Правда» 17 серпня 1989 року. Надалі підсумкова цифра дещо збільшувалася. Станом на 1 січня 1999 року безповоротні втрати в Афганській війні (убиті, що померли від ран, хвороб і в подіях, що зникли безвісти) оцінювалися таким чином [1]:

Разом — 15 031 людина.

За національним складом втрати силових структур СРСР склали: росіян — 6 888 ос., українців — 2 378 ос., узбеки — 1 066 ос., білорусів — 723 ос., татари — 442 ос., казахи — 362 ос., туркмени — 263 ос., таджики — 236 ос., азербайджанці — 195 ос., молдовани — 195 ос., чуваші — 125 ос., киргизи — 102 ос., народності Дагестану — 101 ос., башкири — 98 ос., вірмени — 95 ос., грузини — 81 ос., мордва — 66 ос., литовці — 57 ос., марійці — 49 ос., чеченці — 35 ос., осетини — 30 ос., кабардинці — 25 ос., латиші — 23 ос., калмики — 22 ос., удмурти — 22 ос., комі — 16 ос., естонці — 15 ос., інгуші — 12 ос., балкарці — 9 ос., євреї — 7 ос., карели — 6 ос., каракалпаки — 5 ос., тувинці — 4 ос[3][4].

Санітарні втрати — 53 753 поранених, контужених, травмованих; 415 932 хворих[5]. З хворих — інфекційним гепатитом — 115 308 чол., черевним тифом — 31 080, іншими інфекційними захворюваннями — 140 665 осіб.

З 11 294 чол. звільнених з військової служби за станом здоров'я залишилися інвалідами 10 751, з них — 1-ї групи — 672, 2-ї групи — 4216, 3-ї групи — 5863 особи[6].

За даними професора Військово-медичної академії Санкт-Петербурга Володимира Сидельникова, у підсумкових цифрах не враховані військовослужбовці, які померли від ран та хвороб у шпиталях на території СРСР.

За офіційною статистикою, за час бойових дій на території Афганістану потрапило в полон і зникло безвісти 417 військовослужбовців (з них 130 було звільнено в період до виведення радянських військ з Афганістану). У Женевських угодах 1988 умови визволення радянських полонених зафіксовані не були[7]. Після виведення радянських військ з Афганістану, переговори про звільнення радянських полонених тривали за посередництва уряду ДРА та Пакистану:

  • так, 28 листопада 1989 року на території Пакистану, в місті Пешавар представникам СРСР було передано двоє радянських солдатів — Андрій Лопух та Валерій Прокопчук[8], в обмін на визволення яких уряд ДРА випустив 8 раніше заарештованих бойовиків (5 афганців, 2 громадян Саудівської Аравії) та 1 палестинця) та 25 громадян Пакистану, затриманих на території Афганістану[9].

Доля тих, хто потрапив у полон, складалася по-різному: 8 людей були завербовані противником, 21 стали «неповерненими», понад 100 загинули[10]. Широкий резонанс свого часу набуло повстання в пакистанському таборі Бадабер, під Пешаваром, де 26 квітня 1985 року група радянських та афганських полонених солдатів силою спробувала звільнитися, але загинула в нерівному бою. Число загиблих радянських генералів за публікаціями в пресі зазвичай складає четверо загиблих, іноді називається цифра у 5 загиблих та померлих в Афганістані[11].

Ім'я Війська Звання, посада Місце Дата Обставини
Вадим Миколайович Хахалов ВПС генерал-майор авіації, заступник командувача ВПС Туркестанського ВО ущелина Луркох 5 вересня 1981 Загинув у збитому моджахедами вертольоті
Петро Іванович Шкідченко СВ генерал-лейтенант, начальник Групи управління бойовими діями при Міністрі оборони Афганістану провінція Пактія 19 січня 1982 Загинув у збитому наземним вогнем гелікоптері. Посмертно надано звання Героя Російської Федерації (4.07.2000)
Анатолій Андрійович Драгун СВ генерал-лейтенант, начальник управління Генерального штабу ЗС СРСР ДРА, Кабул ? 10 січня 1984 Раптово помер під час відрядження до Афганістану
Микола Андрійович Власов ВПС генерал-майор авіації, радник командувача ВПС Афганістану ДРА, провінція Шинданд 12 листопада 1985 Збито потраплянням із ПЗРК при перельоті на МіГ-21
Леонід Кирилович Цуканов СВ генерал-майор, радник командувача артилерії ЗС Афганістану ДРА, Кабул 2 червня 1988 Помер від хвороби

Незалежні ж дослідники називають у десятки разів більші цифри поранених і убитих радянських воїнів в Афганістані.[12]

Втрати в Урядових силах ДРА

Точні дані про втрати збройних сил ДРА не відомі. За оцінкою А. А. Ляховського в період з 1979 по 1988 рік вони склали: 26 595 осіб — загиблими, 28 002 особи — зниклими безвісти, 28 541 людина — дезертирами. Максимальний рівень загиблих у бою зафіксовано у 1981 році, коли ВС ДРА зазнали втрат 6721 людей загиблими.

7 червня 1988 року, у своєму виступі на засіданні Генеральної Асамблеї ООН, Президент Афганістану М. Наджибулла повідомив, що «з початку бойових дій у 1978 році до теперішнього часу» (тобто до 7 червня 1988 року) у країні загинуло 243,9 тис. військовослужбовців урядових військ, органів безпеки, державних службовців та мирних жителів, у тому числі 208,2 тис. чоловіків, 35,7 тис. жінок та 20,7 тис. дітей віком до 10 років; поранено було ще 77 тис. осіб, у тому числі 17,1 тис. жінок і 900 дітей віком до 10 років[13] . За іншими даними, загинули 18 тисяч людей з числа військовослужбовців[14] .

Точна кількість загиблих у війні афганців невідома. Найчастіше зустрічається цифра 1 млн загиблих; Наявні оцінки коливаються від 670 тис. цивільних осіб до 2 мільйонів осіб загалом[15]. За даними дослідника афганської війни зі США, професора М. Крамера: «Протягом дев'яти років війни було вбито або покалічено понад 2,7 мільйона афганців (головним чином, цивільні особи), ще кілька мільйонів опинилися в лавах біженців, багато з яких покинули країну»[16]. Точного поділу жертв на солдатів урядової армії, моджахедів і мирних жителів, мабуть, не існує.

Втрати моджахедів

Точних даних про це немає. Відомо лише, що з 1980 по 1990 рік ООН зафіксувала 640 тисяч смертей громадян ДРА, 327 тис. людей були чоловіками. Хоча ці дані вважаються спірними. За західними джерелами втрати моджахедів становлять: 75—90 тис. вбитими і стільки ж пораненими[17].

Втрати Пакистану

Пакистан надавав найбільшу підтримку моджахедам, його втрати були дуже значні і становили близько 6 тис. убитих та близько 7 тис. поранених[18].

Див. також

Примітки

  1. ↑ Кривошеев и др., 2010, с. 536—537.
  2. ↑ Рубежи большой жизни. Архів оригіналу за 6 липня 2014. Процитовано 1 квітня 2013.
  3. ↑ http://militera.lib.ru/research/sokolov1/06.html
  4. ↑ http://faculty.washington.edu/aseem/afganwar.pdf
  5. ↑ Общие людские потери и потери техники в Афганистане. Архів оригіналу за 18 квітня 2010. Процитовано 26 лютого 2022.
  6. ↑ Книга Памяти РФ. М., 1999. Т. 10.
  7. ↑ Ю. Рубцов Уроки «Афгана». СССР проиграл борьбу за афганский народ [Архівовано 31 липня 2016 у Wayback Machine.] // информагентство «ЦентрАзия» от 16 февраля 2009 п
  8. ↑ Вернулись домой // Известия, № 334 (22872) от 30 ноября 1989. с. 4.
  9. ↑ Двое на родине. Вернутся ли остальные? // Известия, № 336 (22874) от 2 декабря 1989. с. 7.
  10. ↑ Елисеева М. Разыскиваются… // Красная звезда, № 26 (26486) от 14—20 января 2014. с. 11.
  11. ↑ «Советские и российские генералы, погибшие в локальных конфликтах современности. Досье» ТАСС [Архівовано 25 вересня 2017 у Wayback Machine.].
  12. ↑ Союз увів війська в Афганістан – війна триває досі
  13. ↑ Басов В. В., Поляков Г. А. Афганистан: трудные судьбы революции. М.: Знание, 1988. С. 52.
  14. ↑ David C. Isby. Russia's War in Afghanistan. — Books.google.es, 1986. — ISBN 978-0-85045-691-2.
  15. ↑ Death Tolls for the Major Wars and Atrocities of the Twentieth Century. Архів оригіналу за 22 липня 2007. Процитовано 26 лютого 2022.
  16. ↑ Mark Kramer. The Soviets Nearly Won Afghan War. 26.12.2004, N. Y.
  17. ↑ Antonio Giustozzi. [1] — Hurst, 2000. — 340 с. — ISBN 978-1-85065-396-7. Архівовано з джерела 26 лютого 2022
  18. ↑ www.khyber.org/publications/pdf/afghanwarcosts.pdf Costs & Benefits of Afghan War for Pakistan [Архівовано 2 липня 2021 у Wayback Machine.]. A. Z. Hilali. P. 11.

Література

Посилання

  • Повідомлення професора кафедри термічних поразок Військово-медичної академії Санкт-Петербурга Володимира Сидельникова // РІА «Новини», 15 лютого 2007.
  • Втрати у війні 1979—1989 роки [Архівовано 26 березня 2022 у Wayback Machine.] . Мендкович, експерт Центру вивчення сучасного Афганістану (ЦІСА) 12.06.2009.

Strategi Solo vs Squad di Free Fire: Cara Menang Mudah!