У день свого народження (10 квітня 1847 року) був призначений шефом лейб-гвардійського Драгунського полку, який перебував у лейб-гвардійському Преображенському полку і лейб-гвардійському Саперному батальйоні.
Обіймав відповідальний пост Головнокомандувача військами Гвардії та Санкт-Петербурзького Військового Округу. 9 січня 1905 віддав історичний наказ — стріляти по натовпу, що прийшов під стіни Зимового палацу з петицією до царя. У жовтні 1905 року, у зв'язку зі скандальним одруженням старшого сина Кирила, покинув всі посади і подав у відставку.
Маніфестом імператора Олександра III від 14 березня 1881 був призначений регентом на випадок смерті імператора — до повноліття спадкоємця престолу Миколи Олександровича (або у випадку кончини останнього)[3].
Посади:
Член Державної ради (з 1872);
Член Комітету міністрів;
голова Комісії зі спорудження храму Воскресіння Христового (з 1883);
почесний член берлінського православного церковного Свято-Князь-Володимирського братства (з 1890);
почесний член Миколаївської Інженерної академії (з 1899).
Помер 4 лютого 1909 року. Про його смерть було офіційно сповіщено Найвищим маніфестом того ж дня. 7 лютого відбулося перевезення тіла з його палацу в Петропавлівський собор, а 8 лютого — поховання й відспівування, яке очолив митрополит Санкт-Петербурзький і Ладозький Антоній. На церемонії були присутні імператор (Микола ІІ), велика княгиня Марія Павлівна (вдова), інші члени імператорської сім'ї, голова Ради міністрів Петро Аркадійович Столипін, а також цар Болгарії Фердинанд I[4].
16 серпня 1874 одружився в Петербурзі на Марії Павлівні (Марія Александріна Елізабета Елеонор), принцесі Мекленбург-Шверінській, старшій дочці великого герцога Мекленбург-Шверінського Фрідріха Франца II. Дружина приходилася йому троюрідною племінницею по лінії діда з боку батька (подружжя були нащадками російського імператора Павла I) і троюрідною сестрою по лінії бабки з боку батька (подружжя були правнуками пруського короля Фрідріха Вільгельма III і його дружини Луїзи Мекленбург-Стреліцкої).