Війна розпочалась навесні 1672 року. Завдавши ряд поразок військам Речі Посполитої під командуванням коронного гетьмана Яна Собеськоговлітку 1672 року, османсько-українська армія на чолі з султаномМегмедом IV і гетьманом Петром Дорошенком здобула фортецюКам'янець-Подільський і розпочала наступ на Галичину. На початку вересня почалася облога Львова османсько-кримсько-українськими військами. За цих умов уряд Речі Посполитої був змушений укласти Бучацький мирний договір.
Делегатами короля Міхала Вишневецького були: волинський каштелянЯн Францішек Любовецький, чернігівський каштелян Ґабріель Сільніцький (король призначив його десь на початку вересня 1672[8]), підскарбій надвірний коронний Ян Шумовський[9]. Перемовини комісарів розпочались під Львовом наприкінці вересня. 10 жовтня під Бережанами Ґабріель Сільніцький приєднався до інших королівських представників. Перемовини з османами під Бучачем розпочались 13 жовтня[8]. За умовами укладеного договору (польські історики називають її найганебнішою у всій історії Польщі):
Подільське воєводство відходило до Османської імперії; вся територія східного та західного Поділля за Бучацьким договором відійшла до Османської Імперії (від Бучача — по Брацлав)
визнавалася влада Петра Дорошенка на Брацлавщині і Південній Київщині; з цих земель виводилися всі залоги Речі Посполитої
Річ Посполита зобов'язувалася сплатити Османській імперії контрибуцію за зняття облоги Львова і щорічно платити 22 тисячі золотих (дукатів[10]) данини.
19 жовтня султан прийняв комісарів короля на офіційній авдієнції, вручив їм кафтани ленників. Після цього комісари мали авдієнцію у хана в його таборі[8].
У квітні 1673 року сейм Речі Посполитої відмовився затвердити Бучацький мирний договір, польсько-турецька війна поновилася й тривала до укладення Журавненського договору1676 року.
Четвертий пункт Бучацького мирного договору
Гетьман Петро Дорошенко не був задоволений результатами османської інтервенції. Усі подільські міста та містечка були пограбовані та зруйновані, тільки з подільської столиці — Кам'янця — було вивезено цінних речей на 100 возах до Стамбула. Були пограбовані чи знищені всі церкви та костели, забрано чи знищено всі дзвони[11]. Головні храми були перетворені на мечеті. Населення та шляхти на Поділлі майже не залишилось. Значна частина міщан та шляхти переселились на землі Речі Посполитої, сільське населення за Дніпро. Значна частина української території — західне та східне Поділля — стали просто османською провінцією, і Дорошенко мусив задовольнитися напівзруйнованими й спустошеними Брацлавщиною та Київщиною, де були цілі округи, готові у будь-яку мить від'єднатися від нього. Збереглися відомості, що Дорошенко був розчарований в османській протекції взагалі, та рада старшин ухвалила не відступати від османського султана, бо «тепер, крім султана, нікуди дітись».
Існує думка, що Бучацька угода була підписана османським султаном під липою, яка росте при дорозі на «Південному масиві» Бучача, про що повідомляє таблиця: «400-річна Золота липа, під якою у 1672 році був підписаний Бучацький мир з Туреччиною».
↑є також дати: 8 жовтня — у Степанков В. Петро Дорошенко // Володарі гетьманської булави: Історичні портрети / Автор передмови В. А. Смолій. — К.: Варта, 1994. — 560 с. — С. 310. — ISBN 5-203-01639-9; 16 жовтня — у Чухліб Т. Михайло Ханенко // Володарі гетьманської булави: Історичні портрети / Автор передмови В. А. Смолій. — К. : Варта, 1994. — 560 с. — С. 326. — ISBN 5-203-01639-9. чи Treaty of Buchach [Архівовано 7 січня 2021 у Wayback Machine.] at the Encyclopedia of Ukraine
Руїна: друга половина XVII ст. / Упоряд. і передмова О. І. Гуржія; Ред. кол. В. А. Смолій (голова) та ін. — К. : Україна, 1996. — 431 с. — ISBN 5-319-01313-2.
.jpg)
.svg){kind=small}
