До Другої світової війни в цьому районі розташовувалися невеликі майстерні та склади. 1940 року Барбікан був повністю зруйнований внаслідок німецьких бомбардувань з повітря.
Після війни було вирішено побудувати тут сучасний житловий район з освітніми установами, культурним центром, внутрішніми садами та необхідною господарською інфраструктурою. У післявоєнні роки столиця Великої Британії відчувала серйозну нестачу житла, а на місці Барбікан можна було створити ціле сучасне місто, з якого пізніше виросли соціалістичні міста-сади, а також сучасні містобудівні структури, в цілому засновані на ідеї соціалістичного утопізму.
Внаслідок розчищення зруйнованої під час війни території виникла можливість створити в центрі Лондона мікрорайон на 6500 осіб, в якому були б втілені останні досягнення сучасної архітектури та техніки.
Паралельно, крім декількох кілометрів залізничних колій, сховали під землю лінію метрополітену, поклавши рейки на гумові прокладки, які знизили рівень шуму.
В Барбікані вперше з'явилися малогабаритні квартири, невеликі кухні та легкі меблі.
Фінські дизайнери та троє британських архітекторів, Чемберлен, Пауелл і Бон, стали малювати образ цього житлового масиву в популярному стилі бруталізму.
По периметру кварталу були побудовані стометрові житлові будинки, на верхніх поверхах яких — озеленені дворики.
Архітектура цих будинків ввібрала в себе ідеї Ле Корбюзьє, який одночасно будував аналогічний житловий квартал в Марселі, а також Франка Ллойда Райта, який спроектував хмарочос, побудований не на прямокутному, а на трикутному фундаменті.
У центрі кварталу будувалися низькі будинки для сімей, а в центрі було влаштовано простір з каналами та водоспадами.
.svg){kind=small}
