PROFILBARU.COM

Анн Лакатон
Анн Лакатон
Народження	2 серпня 1955 (69 років) Сен-Парду-ла-Рив'єр
Країна; (підданство)	Франція
Навчання	Університет Бордо
Діяльність	архітекторка
Найважливіші споруди	Grand Parc Bordeaux
Членство	Берлінська академія мистецтв
Нагороди	Heinrich Tessenow Medald Prix de l'Équerre d'Argentd (2011) Прітцкерівська премія (2021)
	Анн Лакатон у Вікісховищі

Анн Лакатон (нар. 2 серпня 1955)^[5] — французька архітекторка й педагог. Керує Lacaton & Vassal разом із Жаном-Філіппом Вассалом, з яким отримала Прітцкерівську премію у 2021 році^[6].

Молодість і освіта

Анн Лакатон народилася в Сен-Парду-ла-Рив'єр 2 серпня 1955 року^[5]. Закінчила факультет архітектури в École nationale supérieure d'architecture et de paysage de Bordeaux (Вища національна школа архітектури й пейзажу в Бордо) і отримала ступінь магістра з міського планування в Університеті Бордо в 1984 році^[7]^[8]. Лакатон часто відвідувала Вассала в Нігері, і працювала там архітекторкою і містобудівницею; вони збудували свій перший спільний проєкт — солом'яну хатину^[9].

Архітектурна практика

У 1987 році Лакатон створила компанію Lacaton & Vassal разом із Жаном-Філіппом Вассалом^[10]. Компанія спочатку базувалася в Бордо, а у 2000 році переїхала до Парижа^[11]. Робота Lacaton & Vassal зосереджена на здешевленому будівництві^[12]. Велика кількість проєктів є гібридом між сучасною концепцією будівництва та більш різноманітними техніками, що порушує стандартну практику будівельних підрядників^[13].

У 2001 році фірма відремонтувала музей сучасного мистецтва Токійський палац у Парижі. У 2003 році цей проєкт, повністю реконструйований будинок у стилі ар-деко біля Сени, увійшов до короткого списку премії Міса ЄС^[14].

2005 року компанія Lacaton & Vassal та архітектор Фредерік Дрюо були обрані для реконструкції Тур Буа-ле-Претр, 17-поверхової житлової будівлі на північній околиці Парижа. Вона була спроєктована архітектором Раймондом Лопесом у 1957 році. Команда зрізала більшу частину товстих фасадних панелей, встановивши на їх місці балкони та великі розсувні вікна, впустивши у квартири більше природного світла. Юніти також були розширені та відкриті, і фірма встановила нову сантехніку, ванні кімнати, вентиляцію та електричні системи. У 2013 році проєкт отримав друге місце в номінації «Дизайн року» від Музею дизайну Великої Британії, ставши першим у категорії «архітектура»^[15].

Компанія також працювала з Національною школою архітектури у Нанті; проєктом колекції мистецтва FRAC Норд-Пас-де-Кале у Дюнкерку; житловою будівлею Cap Ferret в Cap Ferret^[16], і Гранд Парк Бордо (з Фредеріком Дрюо та Крістофом Гутеном). Останній проєкт став переможцем у нагороді ЄС Міса 2019 за найкращу сучасну архітектуру в Європі^[17].

Lacaton & Vassal працювали з Фредеріком Дрюо над проєктами сталого житлового будівництва, переосмислюючи старе соціальне житло епохи 1960-х років у проєкті під назвою Плюс^[14]. Плюс — це ініціатива переобладнати старе соціальне житло в кращі житлові будинки. Вони опублікували літературу про проєкт^[14].

Академічна кар'єра

Лакатон була запрошеним професором у Вищій технічній школі архітектури Мадрида (2007—2013)^[18]; Федеральній політехнічній школі Лозанни (2004, 2006, 2010—2011 та 2017—2018)^[19]^[20]; Університеті Флориди (2012); Університеті штату Нью-Йорк у Буффало (2013); Pavillon Neuflize OBC-Palais de Tokyo у Парижі (2013—2014); і у Гарвардському університеті^[13]. У 2017 році Лакатон була призначена доценткою кафедри архітектури та дизайну Федеральної вищої технічної школи Цюриха^[21].

Її академічне викладання зосереджено на ідеологічному та соціально-політичному підході до архітектури. Проєкти та конструкції Анн Лакатон призначені для використання людиною, а не для демонстрації, зацікавлених і залучених людей. Її проєкти спрямовані на сприяння участі користувачів, наприклад мешканців територій, які перебудовуються^[13]. Анн Лакатон була членом журі премії «Денне світло» у 2020 та 2022 роках.

Нагороди

Lacaton & Vassal

Переможці конкурсу «Молоді архітектурні альбоми»., Франція — 1991^[22]
Гран-прі National d'Architecture Jeune Talent, Франція — 1999^[22]
Премія Еріха Шеллінга − 2006^[22]
Фонд Еріха Шеллінга, нагорода Карлсруе «Стійкість та житлові інновації», місто Мадрид — 2006^[22]
Міжнародна стипендія Королівського інституту британських архітекторів у 2009 р.^[23]
Гран-прі National de l'architecture 2008^[24]
Париж, Франція Премія Срібна площа (разом з Фредеріком Друо) — 2011^[22]
Паризька премія «Денне світло». — 2011^[22]
Дизайн року, категорія архітектура (разом з Фредеріком Друо) — 2013^[22]
Премія Рольфа Шока в галузі образотворчого мистецтва 2014 року^[25]
Життєві досягнення — Трієнале архітектури в Лісабоні — 2016^[22]
Академія архітектури Франції — Золота медаль — 2016^[22]
Архітектурна премія Саймона/Фонд Міса Ван дер Рое — Життя (разом з Фредеріком Друо) — 2016^[22]
Медаль Генріха Тессенова в 2016 році^[26]^[22]
Глобальна нагорода за стійку архітектуру (разом з Фредеріком Друо) у 2018 році^[27]
Премія Міс ван дер Рое в 2019 році^[16]
Прітцкерівська архітектурна премія у 2021 році^[6]