PROFILBARU.COM

?

Акули-молоти
Час існування: ранній міоцен—наш час

PreꞒ

Ꞓ

^[1]

Sphyrna lewini

Біологічна класифікація

Царство:	Тварини (Animalia)
Тип:	Хордові (Chordata)
Клас:	Хрящові риби (Chondrichthyes)
Підклас:	Пластинозяброві (Elasmobranchii)
Надряд:	Акули (Selachimorpha)
Ряд:	Кархариноподібні (Carcharhiniformes)
Родина:	Акули-молоти (Sphyrnidae) Gill, 1872

Роди

Eusphyra
Sphyrna

Посилання

Вікісховище:	Sphyrnidae
Віківиди:	Sphyrnidae
EOL:	1895
ITIS:	160497
NCBI:	376648
Fossilworks:	83206

Акули-молоти (Sphyrnidae) — родина акул ряду кархариноподібних (Carcharhiniformes).

До цієї родини належать 2 роди із сімома видами. Акули-молоти є родичами сірим акулам, але відрізняються від них, а також від всіх інших риб дуже своєрідною формою голови. Вона сильно сплющена зверху вниз і має з боків два більших вирости, на зовнішніх краях яких розташовані очі, а трохи попереду від них — більші ніздрі. Якщо дивитися на голову такої акули зверху, вона дійсно сильно нагадує молот або кувалду.^[2] Така форма передньої частини тіла полегшує, очевидно, маневрування акули у вертикальній площині, а широко розставлені носові отвори дають акулі-молоту можливість більше точної орієнтації стосовно джерела того або іншого запаху.

Опис

Найбільшим представником родини є акула-молот велетенська (Sphyrna mokarran) — досягає 4,5 і навіть 6 м у довжину. Вона широко поширена в тропічних водах Тихого, Індійського й Атлантичного океанів, але ніде не досягає високої чисельності. Інші молотоголові акули мають менші розміри — до 3,5-4,2 м при вазі близько 450 кг.^[3]^[4] Всі вони також мають переважно тропічне поширення. Лише один вид — акула-молот звичайна (Sphyrna zygaena), у літню пору відвідує помірно теплі води. Вона відзначена в Північному і Японському (затока Петра Великого, Татарська протока) морях,^[5] а також біля північно-східного узбережжя США й біля берегів Англії.

Спосіб життя

Акули-молоти швидкі й сильні плавці, що зустрічаються рівною мірою в прибережній смузі й у відкритих водах. Вони нерідко заходять навіть у солонуваті води.

Харчування

Їжу акул-молотів становлять різноманітні донні безхребетні (креветки, краби, молюски), риби (оселедцеві, скумбрії), кальмари. У шлунках великих особин найчастіше знаходять скатів (у стінках шлунка одного екземпляра було виявлено понад 50 хвостових шипів скатів-хвостоколів) і акул, у тому числі своїх побратимів по виду. Відомий випадок, коли піймана велетенська акула-молот, довжиною близько 4 м, була лише частково витягнена з води, коли ще більший представник того ж виду напав на підвішену акулу й відкусив їй всю хвостову частину тіла аж до черевних плавців.

Розмноження

Акули-молоти розмножуються шляхом яйцеживородіння або живородіння. Самиця за один виплід приносить у різних видів від 6-9 до 30-40 дитинчат, причому акуленята, подібні по всіх пропорціях з дорослими особинами, мають довжину 45-50 см.

Напади на людей

Великі акули становлять значну небезпеку для людей, що перебувають у воді. У їхніх шлунках знаходили частини людського тіла, а багато нападів, що стались на очах численних глядачів, мають документальне підтвердження. Один з таких нападів був здійснений на переповненому людьми пляжі у Флориді, усього за 60 м від берега. Атакована дівчина одержала важкі поранення, але була витягнена з води черговим рятувальником. При цьому акула-молот супроводжувала свою здобич, що вислизнула, до самого берега.

Промислове значення

Промислове значення акул-молотів незначне, але в деяких районах вони добуваються заради м'яса, шкіри й печінкового жиру. Акули-молоти, що роблять завзятий опір при пійманні, вважаються також досить почесними трофеями для морських рибалок-спортсменів.

Примітки

↑ Sepkoski, Jack (2002). A compendium of fossil marine animal genera (Chondrichthyes entry). Bulletins of American Paleontology. 364: 560. Архів оригіналу за 12 лютого 2011. Процитовано 01/09/08.
↑ Жизнь животных. Рыбы|с=47—49
↑ Hessing, S. (2000). Sphyrna tiburo [Архівовано 29 вересня 2012 у Wayback Machine.]. Animal Diversity Web. Retrieved on 2012-12-19.
↑ Record Hammerhead Pregnant With 55 Pups. Discovery News. Associated Press. 1 липня 2006. Архів оригіналу за 22 червня 2011. Процитовано 18 жовтня 2008.
↑ Sphyrna zygaena Linnaeus, 1758. Институт биологии моря ДВО РАН. Архів оригіналу за 17.03.2012. Процитовано 12.08.2008. [Архівовано 2007-09-20 у Wayback Machine.]