PROFILBARU.COM

Автозаводська
Автозаводська
	Московський метрополітен Замоскворіцька лінія
Загальні дані
Тип	Колонна трипрогінна мілкого закладення
Глибина закладення	11 м
Проєктна назва	Завод імені Сталіна
Стара назва	Завод імені Сталіна (до 5 липня 1956)
Кількість	1
Тип	Острівна
Форма	Пряма
Дата відкриття	1 січня 1943 року
Архітектор(и)	О. М. Душкін (за участю Н. С. Князева(рос.))
Архітектор(и) вестибюлів	О. М. Душкін (південний), М. Г. Файнштейн(рос.) (північний, 1968)
Інженер(и)-конструктор(и)	С. Рыбкин (рос.), Г. И. Кибардин (рос.), Н. А. Кабанов (рос.)
Будівельник(и)	Дистанція № 3 (БМУ-8) Мосметробуду
Пересадка на	Автозаводська; А: 8, 9, 44, 99, 142, 186, 193, 322, т26, т40, т67
Виходи до	Автозаводська вулиця і вулиця Мастеркова
Час відкриття	північний вихід - 5:30; південний вихід - 5:35
Час закриття	1:00
Код станції	029, Ав

55°42′46″ пн. ш. 37°39′27″ сх. д. / 55.71278° пн. ш. 37.65750° сх. д. / 55.71278; 37.65750

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Автозаводська (станція метро).

Замоскворіцька лінія

Легенда

Оборотні тупики

Тверська

ССГ до АПЛ

Театральна

ССГ до КЛ, КРЛ, СТЛ

Нагатінський метроміст

через р. Москву

«Автозаводська» (рос. Автозаводская) — станція Замоскворіцької лінії Московського метрополітену. Розташована між станціями «Павелецька» і «Технопарк», на території району «Даниловський» Південного адміністративного округу міста Москви. Є пам'яткою архітектури (розміщена відповідна пам'ятна дошка).

Історія

Станція була побудована в складі третьої черги будівництва Московського метрополітену на ділянці «Площа Свердлова» (наразі — «Театральна») — «Завод імені Сталіна».

Проєкт станції було обирано на конкурсній основі з 42 проєктів — подібну різноманітність є можливим пояснити тим, що в той час все, пов'язане з ім'ям вождя, було дуже престижно. Переможцем був визнаний проєкт до того часу вже відомого архітектора О. М. Душкіна (за участю Н. С. Князєва).

Будівництво станції було розпочато ще в 1940 році, але після початку нацистсько-радянської війни роботи були призупинені. Але, як тільки регулярні бомбардування міста було припинено, будівництво було відновлено, і 1 січня 1943 року станція стала до ладу.

До 5 липня 1956 мала назву «Завод імені Сталіна». Після розвінчання культу особи Сталіна була перейменована разом з заводом. Назва станом на початок 21 сторіччя — по розташованому поблизу Московському автомобільному заводу імені І. А. Лихачова.

Технічна характеристика

Конструкція станції — колонна трипрогінна мілкого закладення (глибина закладення — 11 метрів), з однією острівною прямою платформою. Споруджена за індивідуальним проєктом.

Пересадки

Автозаводська
Автобуси: 8, 9, 44, 99, 142, 186, 193, 322, т26, т40, т67

Колійний розвиток

Станція з колійним розвитком — 6 стрілочних переводів, перехресний з'їзд і 2 станційні колії для обороту та відстою рухомого складу.

За станцією знаходяться тупики, що використовувалися для обороту потягів до продовження лінії на південь, тепер вони використовуються для технічного обслуговування і нічного відстою потягів. Частина перегону «Автозаводська» — «Коломенська» наземна, і розташовується на мосту над Москвою-рікою.

Конструкція та оздоблення

Конструктивно та архітектурно «Автозаводська» є варіацією на тему «Кропоткінської». Головна відмінність полягає в тому, що «Автозаводська» істотно вище. Два ряди тонких залізобетонних колон квадратного перетину з ребрами підтримують сплощені, але разом з тим рельєфні безбалочні склепіння. У торцях станції розташовані ескалатори, прохід до яких зі станції здійснюється через круглі аванзали.

Колійні стіни станції оздоблені мармуром Прохоров-Баландінського родовища, переважно теплих тонів. Колони оздоблені жовто-ліловим алтайським мармуром «Ороктой» (у Московському метрополітені це перше використання такого мармуру), база колон — чорний діабаз. Підлога також викладена чорним діабазом з простим геометричним орнаментом із чорного та сірого граніту. Також місцями використовувалися асфальт і метласька плитка.

Спочатку на склепінні по центру залу розміщувалися оригінальні конічні світильники. Пізніше вони були замінені люмінесцентними лампами, які розташовуються між сусідніми колонами в кожному ряду (два ряди світильників), і таким чином, вигляд станції був кардинально змінений. У північному торці центрального залу розміщувалася гіпсова скульптура Йосипа Сталіна (демонтована при спорудженні північного виходу в місто).

Вестибюлі

Станція має два виходи, що ведуть на вулиці Автозаводська і Мастеркова. Крім того, обидва виходи знаходяться на різних сторонах Автозаводської площі, на яку ведуть 1-й, 2-й і 3-й Автозаводські проїзди.

Двоповерховий південний вестибюль — ровесник станції, також виконаний за проєктом О. М. Душкіна. Початково стояв окремо, але у 1961 році він був вбудований у восьмиповерхову житлову цегляну будівлю. Фасад прикрашають напівколони з лабрадору і дуже високі засклені арки дверних прорізів. Відразу за подвійними дверима знаходиться прямокутний аванзал станції. По кутах аванзалу розташовані великі вентиляційні віддушини, забрані кованими решітками з рослинним орнаментом. Стіни аванзалу оздоблені кремовим мармуром родовища Газган.

Аванзал широким і коротким переходом з'єднується з круглим ескалаторним залом, де встановлені турнікети. Еліптична арка ескалаторної камери зовні обведена вузьким дуговим балконом. Стіни ескалаторного залу оздоблені кремовим мармуром родовища Коєлга. Навпроти ескалатору розташовано велике мозаїчне панно, виконане з різних сортів мармуру, епічно зображує дефіляду на Красній площі.

Крім спуску на станцію і переходу в аванзал, з ескалаторного залу ведуть три службові двері, декоровані великими арками і оздоблені червонуватим мармуром.

Сферичний купол вестибюля прикрашений спрощено-схематичним розписом по штукатурці в синьо-червоно-золотій колірній гамі, виконаним у кінці 1950-х років. Розпис зображує сцени з життя робітників заводу ЗІЛ і моменти історії СРСР, центром композиції служать величезні червоні серп і молот. Розпис доповнюють червоні стрічки з написами «Мир», «Труд», «Свобода», «Рівність», «Братство», «Щастя».

Північний вихід, побудований за проєктом М. Г. Файнштейна в 1968 і в цілому типовий для московського метрополітену, закінчується в підземному переході під вулицею Мастеркова.