PROFILBARU.COM

Абу Хамід аль-Гарнаті
Абу Хамід аль-Гарнаті
араб. أبو حامد الغرناطي
Народився	1080[…] або 1080; Гранада, Зіріди
Помер	1170[…]; Дамаск, Сельджуцька імперія
Країна	Альморавіди
Діяльність	письменник, мандрівник
Галузь	Фікх і подорож
Знання мов	арабська
Конфесія	іслам
	; ; ;

Абу Хамід аль-Гарнаті (араб. أبو حامد الغرناطي) — арабський мандрівник, ісламський місіонер (1080—1170). Повне ім'я Абу Хамід Мухаммад ібн Абд ар-Рахім аль-Гарнаті аль-Андалусі. Місце народження Гранада, Аль-Андалус, Іспанія. Навчався вОлександрії та Каїрі (Єгипет). Спеціалізація: мусульманське право, фікх.

Біографічні дані

В Єгипет ал-Гарнаті приїхав в 1117 році з цілью послухати лекції провідних вчених ісламського світу. Після 1123 року аль-Гарнаті прожив чотири роки у Багдаді, де користувався гостинністю Ібн Хубайри, майбутнього візира декількох халіфів. Там у нього народився перший син, Хамід, за яким він отримав почесне прізвисько (кунйа) Абу Хамід («батько Хаміда»).

У 1130 році аль-Гарнаті розпочинає велику подорож. Він відвідує міста Абхар та Ардебіль в Південному Азербайджані, Дербент в Дагестані. У наступному році аль-Гарнаті деякий час живе в місті Саксин, в низов'ях Волги. У Дербенті (або в одному з селищ під Дербентом) його приймає емір, якому він викладає уроки мусульманського права. В Саксині у нього збираються місцеві знавці фікха, які приходять з питаннями щодо вирішення складних випадків в юриспруденції.

У 1135 році аль-Гарнаті піднявся по Волзі до міста Булгар де жив деякий час. У 1150 році з Булгара він вирушив до Русі, проїхавши по «Слов'янській річці», згадує про вживання хутряних грошей на Русі (див. Безмонетний період)^[5]. Він єдиний мусульманський автор, який побував на Русі і повідомляє такі відомості, яких немає навіть в руських літописах:

«І прибув я в місто [країни] слов'ян, який називають «Куйав». А в ньому тисячі «магрібінцев», з вигляду тюрків, що говорять тюркською мовою і стріли мечуть, як тюрки. І відомі вони в цій країні під ім'ям беджн[ак] (печенеги). І зустрів я людини з багдадців, якого звуть Карім ібн Файруз ал-Джаухарі, він був одружений з [дочкою] одного з цих мусульман. Я влаштував цим мусульманам п'ятничну молитву й навчив їх хутбі, а вони не знали п'ятничної молитви».

Пізніше Абу Хамід їде в Угорщину, де кочівники-тюрки, в значній частині ісламізовані, складали найважливішу ударну силу в руках угорських королів. Тут аль-Гарнаті також виступає в ролі наставника мусульман-кочівників: одних він вчить обрядовості, інші стають його учнями. Його вшанували аудієнцією у короля і він виконував його доручення на зворотному шляху в Саксин.

Припускають, що подорож аль-Гарнаті до Русі і Угорщини мала розвідницькі цілі, адже відбулася одразу після невдалого для хрестоносців Другого хрестового походу^[6].

Через Київ, Саксин і Хорезм аль-Гарнаті вирушив у хадж до Мекки. З Мекки повернувся в Багдад, де його давній знайомий Ібн Хубайра вже п'ятий рік був візиром халіфа аль-Муктафі. У 1161 році ал-Гарнаті переїхав в Мосул, потім жив деякий час в Сирії, в Алеппо і Дамаску, де він помер в 1170 у віці 90 років.

Твори

Аль-Гарнаті написав кілька книг подорожей: «My Риб ан бад Аджаіб аль-Магриб» («Ясний виклад деяких чудес Магрибу») та «Тухфат аль-албаб ва сухбат аль-адаб» («Подарунок умам і вибірка з чудес»), які мали великий успіх в мусульманському світі. Ці твори містять дані про ріки Волгу, Дон, про Булгарію, Русь, Київ, про форми торгівлі, побут слов'ян тощо, широко використовувались арабськими вченими. Ці праці підтверджують «Начальний літопис» і є важливим джерелом з історії Київської Русі.

Див. також

Арабські середньовічні джерела про Східну Європу

Примітки

↑ ^а ^б ^в ^г Deutsche Nationalbibliothek Record #10242859X // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
d:Track:Q27302 d:Track:Q36578
↑ ^а ^б ^в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
d:Track:Q19938912 d:Track:Q54837 d:Track:Q193563
↑ ^а ^б ^в Diccionario biográfico español — Real Academia de la Historia, 2011.
d:Track:Q41705771 d:Track:Q2720582
↑ Исаев Ю. Н. Чувашская энциклопедия — Чувашское книжное издательство, 2006. — 2567 с. — ISBN 978-5-7670-1471-2
d:Track:Q22918706 d:Track:Q4517503 d:Track:Q19909792
↑ Плахонін А. Г. Гарнаті // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 56. — ISBN 966-00-0405-2.
↑ Олексій Мустафін. Київська місія гранадського факіха. Що шукав знавець ісламського права у східноєвропейських степах. Київ24. 2023-11-15.

Джерела та література

Плахонін А. Г. Гарнаті, Абу Хамід ал-Гарнаті [Архівовано 8 січня 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 56. — ISBN 966-00-0405-2.
Pons Borgues, Francisco (1993). Historiadores y geógrafos arábigo-españoles. Madrid: Ollero y Ramos Editores, S.L. ISBN 84-7895-017-6.
Большаков О. Г. Путешествие Абу Хамида ал-Гарнати в Восточную и Центральную Европу (1131—1153 гг.) / О. Г. Большаков, А. Л. Монгайт. — М.: Главная редакция восточной литературы издательства «Наука», 1971. — 134 с.