Чжу Сі

Чжу Сі
Народився	18 жовтня 1130(1130-10-18) Юсі (Фуцзянь)
Помер	23 квітня 1200(1200-04-23) (69 років) Каотін (Фуцзянь)
Поховання	Zhu Xi's tomb^d
Країна	Династія Сун
Діяльність	поет, письменник, філософ, історик, композитор
Галузь	філософія
Відомий завдяки	китайський філософ, вчений-енциклопедист, літератор
Науковий ступінь	цзіньши^[d] (1148)
Знання мов	китайська[1][2]
Magnum opus	Zizhi Tongjian Gangmu^d
Конфесія	конфуціанство
Батько	Zhu Song^d[3]
Мати	Zhu Shi^d[3]
У шлюбі з	Liu Shi^d[3]
Діти	Zhu Shu^d[3], Zhu Ye^d[3] і Zhu Zai^d
Висловлювання у Вікіцитатах  Медіафайли у Вікісховищі

Пам'ятник Джу Сі перед Академією Білого оленя біля гір Люшаня

Чжу Сі (кит.: 朱熹 Zhū Xī 18 жовтня 1130 — 23 квітня 1200) — китайський філософ, вчений-енциклопедист, літератор, текстолог і коментатор конфуціанських канонічних творів, педагог, головний представник неоконфуціанства, що надав цьому вченню універсальну і систематизовану форму (Чен [братів] — Чжу [Сі] школа, «лі сюе» — «вчення про принцип» zh:程朱理學), в якій воно здобуло статус ортодоксальної ідеології і культурного страндарту в Китаї і сусідніх країнах, особливо в Японії і Кореї.

Біографія

Чжу Сі народився 18 жовтня 1130 року в Юсі, провінція Фуцзянь. Він походив з сім'ї ученого-чиновника, в 18 років отримав вищий вчений ступінь цзіньши, потім протягом 20 років займався головним чином науковою і літературною роботою.

Відбудував академію «Грот білого оленя» (див. White Deer Grotto Academy^[en]) і викладав у ній. З 1178 року, тоді на державній службі, Чжу Сі неодноразово, але не надовго призначався на високі адміністративні посади. У 1196 році за критичні настрої відносно соціальної дійсності і реформаторську діяльність позбавлений всіх чинів і звань, його учення заборонялося. У 1199 році реабілітований. Помер 23 квітня 1200 в Каотіні, провінція Фуцзянь.

Посмертно отримав титул ґо-ґун 國公 («державний князь»), в 1241 році зарахований до найвизначніших конфуціанських авторитетів, в знак чого табличка з його ім'ям розміщена в Храмі Конфуція. З 1313 року, при правлінні чужорідної (монгольської) династії Юань, його учення було офіційно включене в систему державних іспитів на вчені ступені і чиновницькі посади (кецзюй).

Вчення

Чотири книги

Чжу Сі вибрав для програми навчання майбутніх сановників Чотири книги Конфуція: Велику науку, Доктрину середини, Аналекти та Менцзі. Такий підхід був незвичним для неоконфуціанців, які до того зосереджувалися в основному на Книзі змін. Чжу Сі написав до кожної з обраних книг детальні коментарі. Хоча спочатку ці коментарі не здобули загального визнання, згодом вони лягли в основу іспитів майбутніх урядовців і зберігали таке значення до 1905 року.

Ці, лі, тайцзі

Чжу Сі стверджував, що все суще постає як сполучення двох універсальних аспектів реальності: життєвої сили ці (氣) та раціонального принципу лі (理). Джерелом лі є Верховне Вище тайцзі (太极). Щодо джерела ці Чжу Сі не дав пояснень, тому різні дослідники відносять його або до моністів або до дуалістів.

На думку Чжу Сі фізичні об'єкти і люди мають своє лі, отже, зв'язані з метафізчною сутністю тайцзі. Саме ця вища сутність проявляється в тому, що називають людською душею, розумом, духом.

Ці та лі діють разом і залежні одне від одного. Вони є різними аспектами всіх істот у світі. Ці аспекти проявляються в створенні субстанційних сутностей. Коли дія цих двох аспектів наростає, вона складається в ян, коли спадає — інь. Фази ян та інь неперервно взаємодіють між собою, то здобуваючи, то здобуваючи перевагу над своєю протилежністю. В процесі наростання та спадання цих фундаментальних коливань виникають п'ять елементів: вогонь, вода, дерево, метал та земля. Чжу Сі стверджував, що лі існувало навіть перед Небом та Землею^[4].

Щодо лі та ці погляди Чжу Сі корелюють із буддистським вченням, хоча сам Чжу Сі та його послідовники стверджували, що вони не копіюють буддизм, а вживають поняття, що існували ще до Книги змін.

Щодо поняття тайцзі Чжу Сі стверджував, що Верховне Вище сумісне з таоїстським дао, але відрізнається від нього активністю. Тайцзі є принципом, що стверджує щось нове, тоді як дао непорушне й мовчазне, прагне до вирівнювання й нерозрізнимості. На думку Чжу Сі існує фундаментальна гармонія, яка має не статичний, а динамічний характер, і по своїй суті Верховне Вище є неперервним творенням.

Людська природа

На думку Чжу Сі людина за своєю природою добра. Навіть тоді, коли люди здійснюють аморальні вчинки, добро залишається основним і верховним регулятивним принципом їхньої поведінки. Причина аморальності в ци. Кожна особа має досконале лі. Тому люди повинні б діяти відповідно до моральних норм, однак, іншою стороною людини є ци, яке затуманює її досконалу моральну природу. Задачею морального виховання є очищення ци. Очищене й збалансоване ци спонукає до моральних вчинків.

Дослідження речей і розширення знань

Чжу Сі пропагував принцип gewu, дослідження речей. Як досліджувати і що є джерелом цих речей викликає багато дискусій. За Чжу Сі, речі — це моральні принципи, що включають в себе дослідження і книг і справ^[5], тому що «моральні принципи абсолютно невичерпні»^[6].

Знання та дія

Релігія

Медитація

Чжу Сі практикував щоденну медитацію під назвою jingzuo подібну до, але не зовсім таку ж, як буддистська дхіани або chan ding (Wade-Giles: ch'an-ting). Медитація Чжу Сі не потребувала всіх думок, як у буддизмі; однак вона характеризувалася повною тишею, що допомагала утримувати баланс різних аспектів персональності і допомагала сфокусуватися думкам і концентрації.

Його форма медитації була від природи конфуціанською, в тому розумінні, що вона стосувалася моралі. Чжу Сі намагався розмірковувати і відчувати себе у гармонії зі Всесвітом. Він вважав, що цей тип медитації зблизить людей і принесе їм гармонію.

Досягнення Чжу Сі в каліграфії

《Thatched Hut Hand Scroll》

Каліграфічний стиль

Література

• Чжу Сі (Чжу Юаньхуей, Чжу Чжунхуей, Чжу Хуейань) // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — С. 712. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
• J. Percy Bruce. Chu Hsi and His Masters, Probsthain & Co., London, 1922.
• Daniel K. Gardner. Learning To Be a Sage, University of California Press, Berkeley, 1990. ISBN 0-520-06525-5.
• Daniel K. Gardner. Zhu Xi's Reading of the Analects, canon, commentary, and the classical tradition Asian Studies de Daniel K. Gardner, Columbia University Press, 2003 ISBN 0-231-12864-9, ISBN 978-0-231-12864-3, тексти частково онлайн [1] [Архівовано 12 вересня 2011 у Wayback Machine.]
• Bruce E. Carpenter. 'Chu Hsi and the Art of Reading' in Tezukayama University Review (Tezukayama daigaku ronshū), Nara, Japan, no. 15, 1977, pp. 13–18. ISSN 0385-7743
• Wing-tsit Chan, Chu Hsi: Life and Thought (1987). ISBN 0-312-13470-3.
• Wing-tsit Chan, Chu Hsi: New Studies. University of Hawaii Press: 1989. ISBN 978-0-8248-1201-0
• Gedalecia, D (1974). "Excursion Into Substance and Function." Philosophy East and West. vol. 4, 443-451.
• Hoyt Cleveland Tillman, Utilitarian Confucianism: Ch‘en Liang's Challenge to Chu Hsi (1982)
• Чжу Си. Натурфилософия; Природа человека, его сознание, воля и чувства; О воспитании и знании. Перевод М. Л. Титаренко. — В кн.: Антология мировой философии, т. 1, ч. 1. М., 1969 (рос.);
• Алексеев В. М. Китайская литература. М., 1978 (рос.);
• Зайцев В. В. О формировании филоского учения Чжу Си. — В кн.: Из истории китайской философии: становление и основные направления. М., 1978 (рос.);
• Конфуцианство в Китае: проблемы теории и практики. М., 1982 (рос.);
• Буддизм, государство и общество в странах Центральной и Восточной Азии в средние века. М., 1982 (рос.);
• История китайской философии. М., 1989 (рос.);
• Чжу Си. Син. Жэнь у чжи син (Природа-син. Природа-син человека и вещей). Перевод В. В. Зайцева. — В кн.: Человек как филоская проблема: Восток — Запад. М., 1991 (рос.);
• Тиллман Х. К. Сознание Неба (Тянь) в системе воззрений Чжу Си. — В кн.: Ретроспективная и сравнительная политология, вып. 1. М., 1991 (рос.);
• Китайская философия. Энциклопедический словарь. М., 1994 (рос.);
• Голыгина К. И. «Великий предел». Китайская модель мира в литературе и культуре (I—XIII вв.). М., 1995 (рос.)

Примітки

1. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
   d:Track:Q19938912d:Track:Q54837d:Track:Q193563
2. CONOR.Sl
   d:Track:Q16744133
3. China Biographical Database
   d:Track:Q13407958
4. Zhu Xi 1986, Zhuzi yulei, Beijing; Zhonghua Shuju, p.1
5. The Complete Works of Chu Hsi, section 26 in Chan 1963: 609.
6. The Complete Works of Chu Hsi, section 27 in Chan 1963: 610.

Посилання

• Чжу Сі [Архівовано 3 жовтня 2014 у Wayback Machine.](укр)
• www.cultinfo.ru(рос.)
• Энциклопедия Кругосвет [Архівовано 14 листопада 2012 у Wayback Machine.](рос.)
• Велика Радянська Енциклопедія [Архівовано 4 жовтня 2009 у Wayback Machine.](рос.)