Вперше був укладений між французьким королем Франциском I та османським султаном Сулейманом Пишним у 1528 році для координації спільних дій у боротьбі з державою Карла V Габсбурга. У християнській Європі, де ще панували ідеї спільних хрестових походів проти «невірних» турків, цей «святотатственний альянс між Лілією та Півмісяцем» спричинив скандал й тому зрідка афішувався, хоча фактично зберігався до часу вторгненняНаполеона до Єгипту в 1798 році[1][2]. Свого піку французько-османський військовий союз досяг приблизно в 1553 р., під час правління у Франції Генріха II[3][4].
Політичний бік
Альянс полягав у тому, що турки надавали французам фінансову підтримку та координували з ними свої бойові дії проти Габсбургів. Французи отримали привілейовані відносно інших християнських народів права вільного заходу до портів Османської імперії, торгівлі з Близьким Сходом та опікування «святими місцями». Французи сприяли рейдам османського флоту на чолі з адміралом Хайр ад-Діном Барбароссою й намагались узгодити час турецьких облог імперського Відня до власних війн з Габсбургами.
Французький посол, що за традицією жив в Стамбулі у Галатському передмісті, користувався значною вагою при Блискучій Порті упродовж всього існування французького «старого режима» (Ancien Régime). На межі XVI та XVII століть увага турецького уряду перекинулась з європейських справ на війни з перськими Сефевідами, які неодноразово надсилали до Генріха IV посольства з метою отримання його дипломатичної підтримки.
Людовик XIV відновив стосунки з султанами, регулярно приймаючи у Версалі турецьких послів. Одним з найуспішніших турецьких воєначальників того часу був француз Бонневаль-паша. Як завершальну сторінку французько-османських союзних відносин можна розглядати Кримську війну, коли Франція й Туреччина разом протистояли тому вирішенню Східного питання, на якому наполягала Росія. У ті роки навіть розповсюдилась легенда про те, що султан пов'язаний родинними зв'язками з Бонапартами через свою бабусю французького походження, Еме де Рівері.
Культурний бік
Завдяки сприянню османської влади французькі негоціанти, такі, як Жан-Батист Таверньє, отримали можливість вільно перетинати всю Азію до самої Індії. Паралельно з європейською захопленістю «китайщиною» у Франції розповсюдилась імітація зовнішніх форм турецької та перської культур (Turquerie[en]). Зокрема, дія багатьох опер відбувалась у східних гаремах. Підвищена цікавість сучасників Людовіка XIV до турецької культури з'явилась у п'єсах Мольєра і «Перських листах»Монтеск'є. 1704 року першим у Європі з'явився французький переклад «Тисячі й однієї ночі».
↑R.C. Spooner, «The Habsburg-Valois Struggle» in G.R. Elton, ed. The New Cambridge modern history: — v.2 The Reformation, 1520—1559 (2nd ed. 1990) pp 377—400, online
Джерела
Robert A. Kann A History of the Habsburg Empire, 1526—1918 University of California Press, 1980 ISBN 0-520-04206-9
William Miller The Ottoman Empire and Its Successors, 1801—1927 Routledge, 1966 ISBN 0-7146-1974-4
Roger Bigelow Merriman Suleiman the Magnificent 1520—1566 READ BOOKS, 2007 ISBN 1-4067-7272-0
Kenneth M. Setton The Papacy and the Levant (1204—1571) DIANE Publishing, 1984 ISBN 0-87169-162-0
Fatma Müge Göçek East Encounters West: France and the Ottoman Empire in the Eighteenth Century Oxford University Press US, 1987 ISBN 0-19-504826-1