Молодший брат, Хуан Аполоніо Вайро Морамарко, також професіональний футболіст, який відіграв, зокрема, один сезон у туринському «Ювентусі».
Клубна кар'єра
Обкладинка «Mundo Deportivo» з Федеріко Вайро у футболці «Росаріо Сентраль».
Народився в Росаріо. Футбольну кар'єру розпочав 1947 року в складі «Росаріо Сентраль» з рідного міста, у футболці клубу якого провів 8 сезонів. Потім переїхав до «Рівер Плейта», у складі якого з 1955 по 1957 рік тричі поспіль вигравав національний чемпіонат.
У 1960 році приєднався до чилійського «О'Гіґґінса». У своєму дебютному сезоні в новій команді допоміг «О'Гіґґінсу» фінішувати в середині турнірної таблиці національного чемпіонату, але в 1963 році команда посіла останнє 18-е місце й понизилася в класі. У 1964 році «О'Гіґґінс» виграв Другий дивізіон Чилі та повернувся до Прімери, цей титул так і залишився єдиним в історії клубу. У 1965 році Вайро присвятив своє життя нижчим лігам на посаді тренера клубу «Рівер Плейт», де він відповідав за тренування та перетворення любителів на професіоналів, які пізніше грали у першому дивізіоні.
У період з 1999 по 2010 рік працював скаутом з пошуку юних футболістів в провінції Санта-Фе клубу «Рівер Плейт».
У 2005 році він отримав нагороду на честь святкування 50-річного ювілеї «О'Гіґґінс».
У футболці національної збірної Аргентини дебютував 1955 року. У період з 1955 по 1958 рік зіграв 41 поєдинок за національну команду. Певний період часу залишався рекордсменом збірної Аргентини за кількістю зіграних матчів. Цей рекорд було побито в 1990-х років. Допоміг аргентинцям виграти Чемпіонат Південної Америки 1957 року. Учасник чемпіонату світу 1958 року в Швеції.
7 грудня 2010 року Федеріко Вайро помер у лікарні Буенос-Айреса від раку шлунка. Його пережили брат Хуан Вайро, дружина Марта та троє дітей — Грасіела, Даніель та Клавдія[2][3][4][5][6].
