Футбольну кар'єру розпочав у «Гоясі», у складі якого 1987 року з 22 голами став найкращим бомбардиром молодіжного чемпіонату штату. У 1988 році головний тренер «Гояса»Луїс Феліпе Сколарі перевів гравця до дорослої команди. Разом з командою тричі вигравав чемпіонат штату Гояс — Лігу Гояно у 1989, 1990, 1991 роках. У 1989 році став найкращим бомбардиром чемпіонату Бразилії, а в 1991 році — Лігу Гояно. У 1992 році на декілька місяців перейшов до тодішнього чемпіона Швейцарії «Сьйона».
Після повернення до Бразилії приєднався до «Ботафогу», де завдяки 3 голам у ворота «Америки» отримав від вболівальників прізвисько «Туліо Маравілья». Виступи за «Ботафого» — найкращий період у його кар'єрі. З командою «Фогао» виграв чемпіонат Бразилії 1995 року, двічі став найкращим бомбардиром чемпіонату в 1994 і 1995 роках, а також найкращим бомбардиром Ліги штату Ріо-де-Жанейро у вище вказані сезони. На початку 1997 року залишив «Ботафого» та перебрався до «Корінтіанса». Цей трансфер ознаменував початок постійних клубних переходів Туліо. З «Корінтіансом» виграв чемпіонат штату Сан-Паулу — Лігу Пауліста 1997 року, а потім перейшов у «Віторію» (Салвадор).
1998 рік знову провів у «Ботафого», де сформував атакувальний тандем з Бебето, з яким виграв турнір Ріо-Сан-Паулу. У 1998—1999 році виступав за «Флуміненсе» та «Віла-Нова». У 2000 році грав за «Сан-Каетано» і втретє за «Ботафого». У 2001 році грав за «Віла-Нову» та «Санта-Круз» (Ресіфі). З Віла Нова виграв чемпіонат штату Гояс — Лігу Гояно. У 2002 році вирішив здійснити свій другий трансфер до Європи, в будапештський«Уйпешт», з яким виграв Кубок Угорщини 2002 року.
Після повернення на батьківщину підсилив до «Бразильєнсе», з якою виграв Серію С чемпіонату Бразилії та вийшов до другого дивізіону. Сезон 2003 року завершив в «Атлетіку Гоянієнсі». Наступний сезон розпочинав у клубі з чемпіонату штуту «Тупі», з якого перейшов у болівійський «Хорхе Вільстерман». Після повернення до Бразилії виступав в «Анаполіні». Наступними його клубами стали «Волта-Редонда» та «Жувентуде». У футболці «Волта-Редонди» знову став найкращим бомбардиром чемпіонату штату Ріо-де-Жанейро.
Наприкінці 2005 року нетривалий період часу перебував в «Аш-Шабабі», звідки повернувся до «Волта-Редонди». У період з 2006 по 2007 рік постійно змінював клуби, виступав за «Фаст» (Манаус), «Канеденсе» та «Ітаусуенсе». У 2008 році знову грав за «Віла-Нову», де втретє став найкращим бомбардиром чемпіонату штату Гояс. У 2009 році виступав за «Ітумбіару», «Гоянію» і «Ботафого».
У 2014 році грав за клуб «Араша», де відзначився, за власними підрахунками, 1000-м голом, однак, немає жодних офіційних записів про 1000 голів, якими гравець відзначився протягом своєї кар'єри[1]. У 2015 році став гравцем клубу «Табоан-да-Серра», який виступав у Серії А3 чемпіонату штату Сан-Паулу. Нападник зіграв за команду два матчі та відзначився одним голом із пенальті[2].
У футболці національної збірної Бразилії дебютував 17 жовтня 1990 року в нічийному (0:0) товариському поєдинку проти Чилі. У національній команді Туліо Маравілья провів 15 матчів та відзначився 13 голами, з яких 14 матчів і 10 голів були офіційними. Більшість матчів та голів Туліо в національній збірній припадає на 1995 рік. 29 червня в Ресіфі в товариському матчі відзначився 2 голами у воротах збірної Польщі під керівництвом Генрика Апостела. У липні брав участь у Кубку Америки 1995 року. Відомий тим, що зрівняв рахунок в поєдинку проти Аргентини у чвертьфіналі кубку Америки, під час якого навмисно зіграв рукою[4][5]. Бразилія посіла друге місце, програвши у фіналі в серії післяматчевих пенальті Уругваю, в якому Туліо не реалізував вирішальне пенальті[5]. Востаннє за збірну зіграв 20 грудня 1995 року в переможному (3:1) товариському матчі проти Колумбії в Манаусі на стадіоні Вівалду Ліма, у якому відзначився 2 голами[6].
Стиль гри
«Коли Туліо на полі, не буває такого поняття, як тривіальний гол».
— Армандо Ногейра
Грав на позиції нападника[7] у багатьох бразильських командах, а також мав нетривалий досвід в європейських клубах, грав за «Сьйон» та «Уйпешт», продемонстрував незвичайну гольову здатність, яка дала йому змогу відзначитися багатьма голами[8].
Особисте життя
Його син, Туліо Умберто Перейра да Коста Філью, народився в один день із батьком. Він грав тільки в дитячих командах. Намагався стати футболістом, але грав лише у дитячих командах. Покинув футбол і став блогером каналу Tulinho Oficial[9].
Найкращий бомбардир Другого дивізіону Ліги Бразильєнсе (1): 2009 (7 голів)
Література
Miniencyklopedia Piłka Nożna nr 11-12 2004, Historia meczów reprezentacji Brazylii 1957—2004, Oficyna wydawnicza ATUT, Wrocław 2004, ISSN 1644-8189, str. 54, 56, 60-63.
.JPG)
.svg){kind=small}
