Троїцький Владислав Юрійович

Владислав Юрійович Троїцький
Владислав Троїцький — український театральний режисер
Народився	26 листопада 1964(1964-11-26) (60 років) Улан-Уде
Громадянство	СРСР→ Україна
Місце проживання	Київ, Україна
Діяльність	театральний актор і режисер
Відомий завдяки	засновник театру «Дах»
Титул	Заслужений діяч мистецтв України
Нагороди	Орден «За заслуги» ІІІ ступеня Орден Мистецтв та літератури
Висловлювання у Вікіцитатах  Медіафайли у Вікісховищі

Владисла́в Юрійо́вич Тро́їцький (нар. 26 листопада 1964, Улан-Уде, СРСР) — український театральний актор, режисер, драматург і телеведучий^[1]. Засновник першого в Україні незалежного театру Дах, засновник і художній керівник гуртів Дахабраха, фрік-кабаре Dakh Daughters, лялькове кабаре ЦЕШО, проєкту NOVAOPERA. Засновник і президент міжнародного мультидисциплінарного фестивалю ГОГОЛЬФЕСТ. Режисер у театрах України, Німеччини, Угорщини, Польщі, Швейцарії. Офіцер Ордену Мистецтв і Літератури^[2]. Лауреат Шевченківської премії 2020 року за оперу-реквієм «Йов»^[3].

Життєпис

Народився 26 листопада 1964 року в м. Улан-Уде (Росія). В 11 років переїхав з батьками в Україну.

Закінчив Київський політехнічний інститут (радіотехнічний факультет, 1987), а також аспірантуру при ньому (1990). Пізніше, 2002 р., закінчив також Російську Академію Театрального Мистецтва (в минулому — «ГИТИС»), режисерсько-акторський факультет, курс Б. Юхананова.

У 1994 році заснував Центр сучасного мистецтва «Дах», з того часу — продюсер, художній керівник, режисер, актор ЦСМ «ДАХ».

З 1996 по 2000 рр. при ЦСМ Дах працює заснована Владом режисерсько-акторська «Школа».

З 2003 по 2006 рр. викладав у Київському Державному університеті кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого (акторський курс Л. Танюка).

У 2004 році створив етно-хаос гурт «ДахаБраха».

У 2007 році заснував аудіо-музично-візуально-театральний фестиваль «ГОГОЛЬФЕСТ».

У 2012 році створив фрик-кабаре «Dakh Daughters».

У 2014 році створив проєкт NOVA OPERA^[4].

У 2017 році створив лялькове кабаре ЦеШо.

Працював як режисер у театрах Угорщини, Польщі, Швейцарії, Німеччини.

Учень В.Оглобліна, КЛІМа, Б.Юхананова, І.Лисова, В.Більченко, А.Бартєньєва.  

Лауреат премії «Київська пектораль» (2001 і 2002 рр.). Заслужений діяч мистецтв України (2014). Офіцер Ордену Мистецтв і Літератури (2018). Лауреат премії імені Василя Стуса (2019).

Живе і працює в Києві.

Режисерські роботи

Владислав Троїцький разом із Андрієм Палатним та Максимом Демським на спец-події «ТРУ», фестиваль «DniProGogolFest», Дніпро, 2021

Владислав Троїцький на спец-події «Дорога додому», фестиваль «StartupGogolFest», Маріуполь, 2021

• 1996 — «За закритими дверима» Ж.-П. Сартра (постановка на території музею М. Заньковецької)
• 1996 — «Колекціонер» Дж. Фаулза (постановка на території музею М. Заньковецької)
• 1997 — «Ескоріал» М. де Гельдерода
• 1997 — «Ігри за Мамлєєвим» за мотивами творів Ю. Мамлєєва
• 1997 — «Слово безумця на свій захист» за повістю А. Стріндберга
• 1998 — «…четвертий зайвий…» ("…четвертый лишний… "), за мотивами роману «Чапаєв і Порожнеча» В. Пелевіна
• 2000 — «Достоєвський-Честертон: „Парадокси злочину або самотні вершники Апокаліпсису“» ("Достоевский-Честертон: «Парадоксы преступления или одинокие всадники Апокалипсиса») за п'єсою КЛІМа
• 2001 — «…У пошуках втраченого часу…Життя…» (проєкт «ДАХ»- «Божичі»)
• 2002 — «Кам'яне коло» (проєкт «ДАХ» — «Древо»)
• 2003 — «Смутні часи» («Смутное время») за п'єсою КЛІМа
• 2004 — «Майже вистава майже за Піранделло, або Танець Смерті»
• 2005 — «Український Декамерон» за п'єсою КЛІМа (Одеський академічний український музично-драматичний театр імені В. Василька)
• 2005 — «Кава та Цигарки» за фільмом Дж. Джармуша
• 2005 — «Чонгор та Тюнде» за п'єсою М. Верешмарти (Театр ім. М. Верешмарти, м. Секешфахервар, Угорщина)^[5]
• 2006 — «Одруження» за п'єсою М. Гоголя
• 2006 — «Український Декамерон» за п'єсою КЛІМа (ЦСМ «ДАХ»)
• 2006 — «Гамлет» В. Шекспіра (Берегівський Угорський національний театр ім. Дюлей Ійєша)
• 2007 — «Майже вистава майже за Піранделло або Танець Смерті. Реанімація»
• 2007 — «Дівчина із сірниками» за п'єсою КЛІМа
• 2007 — «Смерть Гоголя» (театральний проєкт)
  • 2007 — Поставовка на фестивалі «ГОГОЛЬFEST»
  • 2009 — Поставовка на фестивалі «ГОГОЛЬFEST»
  • 2009 — Поставовка на фестивалі у м. Щецин (Польща)
• 2007 — «АннА» за п'єсою Ю. Клавдієва
• 2007 — «Сексуальні неврози наших батьків» за п'єсою Л. Берфуса
• 2008 — «Безхребетність. Вечір для людей з порушеною поставою» за п'єсою І. Лаузунд
• 2008 — «Психоз 4.48» С. Кейн
• 2008 — «Едіп. Софокл» за п'єсою «Цар Едіп» Софокла (переклад І. Франка)
  • 2008 — Поставовка на фестивалі «Шешори Подільські»
  • 2009 — Поставовка на фестивалі «ГОГОЛЬFEST»
• 2009 — «Человек-подушка» М. Макдони (переклад П. Руднєва)
• 2009 — «Театр Медеї» за п'єсою КЛІМа
• 2009 — «DREAMS OF THE LOST ROAD» (синтетичне шоу за участі гурту «ДахаБраха»)
• 2009 — «Гоголь. P.S.» (Gogol. Utóirat) (Театр ім. Й.Катона, м. Кечькемед, Угорщина)^[6]
• 2010 — «Бридкий» Маріуса фон Маєнбурга
• 2010 — «Едіп. Собача будка» за п'єсою «Цар Едіп» Софокла та за п'єсою «Собача будка. Антиутопія з життя мовчазної більшості» КЛІМа
• 2011 — «Ревизор» (Revizor) (Національний театр Чоконаї, м. Дебрецен, Угорщина)^[7]
• 2011 — «Гофман. Опівнічні казки» (Éjféli mesék) за творами Гофмана (Театр «Барка», Будапешт, Угорщина)^[8]
• 2012 — «Вій. Король землі» (Vii — le roi terre) за участі гурту «ДахаБраха» (Театр Віді-Лозанна, Швейцарія)
• 2012 — «Мертве місто» (A halott város) опера Еріха Вольфґанґа Корнґольда (Національний театр Чоконаї, м. Дебрецен, Угорщина)^[9]
• 2012 — «Школа нетеатрального мистецтва» (поставка на фестивалі «ГОГОЛЬFEST»)
• 2013 — «Анна Карєніна» (Anna Karenina) за п'єсою КЛІМа (Театр «Барка», Будапешт, Угорщина)^[10]
• 2014 — «Коріолан» опера («NOVA OPERA»)
• 2015 — «IYOV» опера-реквієм, твір для препарованого рояля, шістьох вокалістів, віолончелі та ударних композиторів Роман Григоріва та Іллі Разумейка ((NOVA OPERA)
• 2016 — «Український Декамерон» (Ukraiński Dekameron) за п'єсою КЛІМа («Театр Польскі», Варшава, Польща)
• 2017 — «Село Степанчиково» (Das Gut Stepantschikowo und seine Bewohner) за п'єсою КЛІМа (Магдебург, Німеччина)^[11]
• 2017 — «Дівчина із сірниками» (Das Mädchen mit den Streichhölzern) за п'єсою КЛІМа (Магдебург, Німеччина)^[12]
• 2017 — «Вавилон» опера-цирк композиторів Романа Григоріва та Іллі Разумейка (NOVA OPERA)
• 2017 — «Ковчег» опера-балет композиторів Романа Григоріва та Іллі Разумейка (NOVA OPERA та Totem Dance. Постановка на фестивалі «ГОГОЛЬFEST»)
• 2017 — «Терабак де Київ» (Terabak de Kyiv) за участі фрик-кабаре «Dakh Daughters» (Театр «Ле Монфор», Париж, Франція)^[13] 

Проєкт «Сім днів з ідіотом»

Проєкт «Сім днів з ідіотом» (рос. «Семь дней с идиотом») за п'єсами КЛІМа:

• 2001 — День перший. «…печальний спектакль…» (рос. «…Печальный спектакль…»)
• 2002 — День другий. «Тлумач Апокаліпсису» (рос. «Толкователь Апокалипсиса»)
• 2003 — День третій «Грішний Ангел» (рос. «Падший Ангел»)
• 2004 — День четвертий «Без-сон-Ніцца» (рос. «Бес-сон-Ницца»)
• 2006 — День восьмий «…Ідіот…» (рос. «…Идиот…»)

Проєкт «Україна містична»

Шекспірівський цикл «Україна містична» за участю етно-хаос гурту «ДахаБраха»:

• 2004 — «Пролог до „Макбета“»
• 2005 — «Річард ІІІ. Пролог»
• 2006 — «Король Лір. Пролог»

Акторські роботи

• 1996 — «Ліричні діалоги» («Будинок вікнами в поле») за п'єсою О. Вампілова); реж. Володимир Оглоблін
• 1997 — «Роберто Зукко» за п'єсою Б.-М. Кольтеса; реж. Володимир Оглоблін
• 1999 — «Шельменко-денщик» за п'єсою Григорія Квітки-Основ'яненка; реж. Володимир Оглоблін
• 1999 — «Підступність і кохання» за п'єсою Фрідріха Шиллера; реж. Володимир Оглоблін
• 2000 — «Васса Желєзнова» за п'єсою Максима Горького; реж. Володимир Оглоблін
• 2002 — «Свої люди — поквитаємось» за п'єсою Олександра Островського; реж. Володимир Оглоблін
• 2003 — «Смутні часи» («Смутное время») за п'єсою КЛІМа; реж. Влад Троїцький
• 2004 — «Весілля Кречинського» за п'єсою Олександра Сухово-Кобиліна; реж. Володимир Оглоблін

Громадська позиція

Підписав петицію до президента Росії з вимогою звільнити українського режисера Олега Сенцова^[14]

Примітки

1. Оксана Климончук. Владислав Троїцький: Україна — дуже дивна країна, ніхто не може чітко сказати, що це таке // УНІАН, 26.03.2007
2. Влад Троицкий стал Офицером Ордена искусств и литературы Франции. bit.ua. 2 квітня 2018. Процитовано 5 липня 2019.
3. Суспільне UA: Прохасько, ДахаБраха, опера «Йов». Стали відомі лауреати Шевченківської премії-2020. Архів оригіналу за 27 лютого 2020. Процитовано 28 лютого 2020.
4. Анна КАЛУГЕР (вересень 2019). Ретроспектива «Нової опери» Троїцького: від біблійних історій до трип-хопу і літака-«співака» (ua) . «Yabl». Процитовано 2019-9-25.
5. Álom és valóság közt. Beszélgetés Vlad Troickijjal [Архівовано 2018-01-22 у Wayback Machine.]
6. Gogol. Utóirat
7. A revizor. Архів оригіналу за 22 січня 2018. Процитовано 21 січня 2018. [Архівовано 2018-01-22 у Wayback Machine.]
8. Éjféli mesék
9. A halott város
10. Anna Karenina
11. Das Gut Stepantschikowo und seine Bewohner
12. Das Mädchen mit den Streichhölzern
13. Terabak de Kyiv. Архів оригіналу за 22 січня 2018. Процитовано 21 січня 2018. [Архівовано 2018-01-22 у Wayback Machine.]
14. Il faut libérer d'urgence Oleg Sentsov, en grève de la faim depuis plus de 45 jours // Change.org

Посилання

• Біографія Владислава Троїцького на сайті ЦСМ «ДАХ»
• «Культурна геополітика» — виступ Владислава Троїцького на TEDxKyiv

Інтерв'ю

• Влад Троїцький про культурну дипломатію та благодійні тури «Дахи Брахи» та «Dakh Daughters» на «Суспільному» (27 квітня 2023)