Мистецька премія «Київ»
Людмила Василівна Таран (нар. 2 березня 1954(19540302), смт Гребінки Васильківського району Київської області) — українська поетеса, прозаїкиня, літературознавиця, журналістка.
Народилася 2 березня 1954 року у смт Гребінки Васильківського району Київської області.
Закінчила філологічний факультет (1976) Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка за спеціальністю українська мова та література[3]. Вивчала чеську мову у Літній школі слов'янських студій Масарикового університету (Брно, Чехія, 1994 та 1998 роки)[3].
Працювала вчителькою в одній із середніх шкіл м. Києва, провідною науковою працівницею Київського літературно-меморіального музею Максима Рильського, керівницею прес-центру Національного університету Києво-Могилянська академія, редакторкою відділу часопису «Українська культура», оглядачкою газети «Вечірній Київ», старшою науковою працівницею Українського центру культурних досліджень при Міністерстві культури України.
Входить до Українського ПЕН[3], Асоціації українських письменників та Національної спілки письменників України[4]. Також належить до членів громадської організації «Жінки та засоби масової інформації», Київського Інституту гендерних досліджень[3].
Людмила Таран дебютувала в шкільному віці. Авторка збірок поезій, прози, а також інтерв'ю та літературно-критичних статей. Одна із тем літературознавчих досліджень — «особливості (…) жіночого письма»[5].
Збірка поезій «Колекція коханок» вийшла від імені чоловіка під псевдонімом Любомил Таран. Соломія Павличко прокоментувала книгу так: «Поетеса, що перевтілюється в чоловіка, описує різних жінок, холодних і пристрасних, повних і худорлявих, усіх, кого він (вона) кохав або кохає… (…) Це по-своєму ідеальний чоловік, якого в українському житті не існує, фантазія поетеси. Тому в підтексті любовних поезій Людмила Тарана те ж невдоволення і виклик, що і в інвективах Оксани Забужко»[6].
2023 року написала цикл поезій «Закривавлена земля. Вірші у час війни»[7].
Публікації в колективних виданнях:
Серед країн, де друкувалися твори Таран — Австралія, Велика Британія, Канада, Литва, Польща, США, Чехія та інші[3]. Добірки поезій перекладалися англійською, литовською, польською, російською мовами, зокрема в антологіях:
Поезія Таран в перекладі англійською (англ. India ink) використовується у виставі Вірляни Ткач «Відблиски» (англ. Waterfall/Reflections; Yara Arts Group, США)[8].
Лауреатка премій ім. Олеся Білецького (1996), ім. Василя Мисика (1996), а також мистецької премії «Київ» ім. Євгена Плужника (2005). Лауреатка премій журналів «Кур'єр Кривбасу», «Березіль», «Українська культура», «Україна». Переможниця конкурсу для журналістів Програми ООН «Гендер у розвитку» (1998). Номінована АВІ (Американським Біографічним Інститутом) у номінації «Who's Who of Professional & Business Women» Жінкою Року-1999.
Нагороджена Орденом Святої великомучениці Варвари.
Книга «Айвенко, або Чоловіки — це…» (2022) ввійшла до другого конкурсного туру Національної премії України імені Тараса Шевченка 2023 року у номінації «Література»[9]. Роман «Айвенко, або Чоловіки — це…» також був серед претендентів на премію імені Шолом-Алейхема 2023 року[10], а збірка «Скандал» (2024) — 2025 року[11].
У червні 2018 підтримала відкритий лист діячів культури, політиків і правозахисників із закликом до світових лідерів виступити на захист ув'язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова й інших політв'язнів[12].
Мешкає у Києві з 1971 року[3]. Одружена, має сина[13].