Східноафриканські прибережні ліси або Занзібарсько-Іньямбанські прибережні ліси — регіон вологих тропічних лісів, що простягається уздовж східного узбережжя Африки. Міжнародне товариство збереження природи визнає цей регіон гарячою точкою біорізноманіття.
Східноафриканські прибережні ліси простягаються вузькою смугою вздовж узбережжя Індійського океану, від південного Сомалі на півночі, через прибережні райони Кенії та Танзанії до гирла річки Лімпопо на півдні Мозамбіку. Ширина цієї смуги становить від 50 до 200 км, а подекуди ліси простягаються далі вглиб суходолу по долинам річок. На заході вони обмежені більш сухими луками та саванами. Осередки прибережних лісів зустрічаються також на навітряних східних схилах гір далі вглиб континенту, зокрема в горах Східної дуги в Танзанії та Кенії та на схилах деяких інзельбергів на півночі Мозамбіку, де опадів випадає більше, ніж на прилеглих низовинах[1].
Всесвітній фонд дикої природи ділить прибережні ліси на два екорегіони: прибережні ліси та рідколісся Північного Суахілі, які простягаються від південного Сомалі через прибережні райони Кенії до південно-східної Танзанії та включають острови Занзібарського архіпелагу, та прибережні ліси та рідколісся Південного Суахілі, які простягаються від південно-східної Танзанії вздовж узбережжя Мозамбіку до гирла Лімпопо.
Середньорічна кількість опадів на більшій частині регіону коливається від 800 до 1300 мм. Існує чітко вражений сухий сезон. Загалом сезонність опадів у прибережних районах Східної Африки є подібною до тієї, що спостерігається в саванах у внутрішніх районах континенту, однак опадів під час вологого сезону тут випадає більше. У деяких місцевостях, зокрема на островах Унгуджа і Пемба, а також на східних схилах гір Східної Усамбари, опадів випадає ще більше, що дозволяє підтримувати дощові ліси[1].
Раніше на більшій частині регіону переважали ліси. однак більшість первинних лісів були замінені на вторинні лісисті луки та на сільськогосподарські угіддя і деревні насадження. Френк Вайт[en] (1983) визначив десять характерних рослинних угруповань[1][2]:
За оцінкою Вайта (1983), близько 3000 видів рослин є рідними для регіону, з яких кілька сотень є ендемічними. Зі 192 місцевих лісових дерев, зареєстрованих Вайтом, 90 видів, або майже половина, є ендемічними[1].